Костомарознавство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Костомарознавство

КОСТОМАРОЗНА́ВСТВО – інтегральна галузь історіографії, що вивчає життя, громадську діяльність і творчу спад­щину М. Костомарова (1817–85). Виокремлюють декілька ета­пів розвитку К., пов’язаних зі зро­станням наук. інтересу до особи й твор. доробку вченого. Перша хвиля костомарозн. публікацій, що припала на період після йо­го смерті, мала переважно біогр.-мемор. характер. Оцінки творчо­сті та діяльності варіювалися від схвал. (переважно в україно­філ. вид.) до критично-негатив. (кон­серватив. і шовініст. російських). Другий етап – 1920–30-і рр., коли почали виходити праці з характеристиками М. Кос­то­марова як політ. мислителя, громад. діяча, публіциста, літератора (Д. Дорошенко, М. Грушевський та ін.). У них доробок вченого пере­осми­слено з погля­ду становлення укр. нац. руху, ідентичності й укр. нац. історіографії. З поч. ідеол. утисків і вста­новлення монотеїст. трактування здобутків укр. гуманітаріїв як консерватив. та бурж.-націона­ліст., процеси об’єктив. вивчен­ня його твор. і наук. спадщини загальмувалися. Короткий період відновлення дослідж. у галузі К. пов’язаний із хрущов. «від­лигою» 1950–60-х рр. і відзначенням 150-річчя від дня народж. М. Костомарова під егідою ЮНЕСКО. Тоді ж з’явилася серія праць, присвяч. життєвому шляху та істор. спадщині вченого (Р. Іванченко, В. Сарбей, Є. Шабліовський, Ю. Пінчук), перевидано його літ. твори. Черг. етап у розвитку К. – поч. 1990-х рр., коли було опубліковано дослідж. не лише вітчизн. науковців, але й зарубіж. дослідників. У працях Т. Приймака, Д. Сондерса, Я. Дашкевича та ін. глибоко проаналізовано вплив істор. і фольклорист. студій М. Костомарова на формування інтелектуал. еліти України, нац. самоусвідомлення діячів укр. визв. руху; роботи вченого вперше розглянуто в широкому контексті методол. здо­бутків істор. науки, мовознавства та фольклористики 19 ст., а його літ. творчість – з погляду тогочас. стиліст. особливостей і течій сх.- і зх.-європ. літ-р. Ок­рему складову костомаро­зн. студій утво­рили дослідж. твор. і громад. середовища, в якому працював М. Костомаров, істо­ріографії його наук. доробку, оп­рацю­ван­ня бібліографії та біо­біб­ліогра­фії. Велике значення мало введення у наук. обіг архів. дже­рел, зокрема епістолярії та мему­арів сучасників вче­ного; продов­же­но традицію перевид. йо­го істор., мовозн., етногр., фольк­лорист., публіцист. праць. Нині в Україні найвагомі­ший наук. до­робок мають Київ. (Ін-ти історії України й укр. археографії та джерело­знавства НАНУ) і Харків. (Харків. ун-т) цен­три К. 2002 у Черніг. іс­тор. музеї започатк. «Костомарівські читан­ня».

Літ.: Пінчук Ю. А. Микола Іванович Костомаров, 1817–1885. К., 1992; Микола Іванович Костомаров (1817–1885): Мат. до бібліографії. З., 2002. Ч. 2; Бібліографічний покажчик творів Миколи Івановича Костомарова. К., 2003; Пін­­чук Ю. А. Історичні студії Миколи Кос­томарова як фактор формування само­усвідомлення української нації. К., 2009.

О. Г. Сокирко

Стаття оновлена: 2014