Македонська мова

МАКЕДО́НСЬКА МО́ВА — мова македонського народу. Держ. мова Македонії (від 1991). За даними пере­пису населе­н­ня Македонії 2002, рідною мовою македонську вважали 66,5 % (прибл. 1,3 млн осіб). Генетично М. м. належить до гілки пів­ден­нословʼянських мов (східної групи) індоєвропейської мовної сімʼї. Найбільш споріднена з болгарською та сербською, а також із несловʼянськими мовами балканського мовного союзу (албанська, грецька, румунська, циганська). Літературна М. м. є наймолодшою серед усіх словʼян. (її кодифіковано 1945 з набу­т­тям статусу офіц. мови Соціаліст. Респ. Македонія). Окрім Македонії, М. м. поширена в сусід. і близьких країнах, де вона належить до мов нац. меншин, зокрема в Греції, Болгарії, Албанії, Сербії, Румунії, Чорногорії, Боснії та Герцеґовині; нею роз­мовляють також пред­ставники македон. діаспори в США, Канаді, Австралії, країнах Зх. Європи. Загалом налічують бл. 1,4 млн носіїв М. м. Мовна політика Македонії скерована на утвердже­н­ня й роз­виток М. м. в усіх регіонах і сферах су­спільства, однак протидією цьому часто є болгар. та албан. історично зумовлені політ. впливи (мовне пита­н­ня найчастіше загострюється в період парламент. чи президент. виборів). У політ. площині пере­буває й функціонува­н­ня терміна «М. м.»: Греція від­мовляється ви­знавати за Респ. право йменуватися Македонією, так само як і мову називати македон. (греки іменують М. м. словʼяномаке­­дон. або словеномакедон.). Сучасна М. м. складається з 3-х діалектів — зх.-македон. (зх. і центр. регіони Македонії), пн.-македон. (пн. регіон Македонії) й пд.-сх. македон. (пд. і сх. регіони Македонії), осн. ознаки яких сформовані в 13 ст. В основі літ. М. м. — центр. говори зх.-македон. діалекту (Бітола, Прилеп, Велес, Кичево). Македон. діалекти раніше класифікували як різновид болгар. діалектів. Від часу кодифікації М. м. лінгвісти описують діалекти на тер. Македонії як такі, що належать до М. м. Однак позиція про те, що М. м. є діалект. різновидом болгар. або й серб. мов, продовжує існувати й сьогодні, особливо в політ. дискурсі. В основі писемності М. м. — кирилична графіка. До кін. 19 ст. македон. писемність мала лише релігій. характер. З писемних памʼяток давн. М. м. ві­домі Добромирове Євангеліє, Євангеліє Добре­йма, Македонське Євангеліє попа Йована, Псалтир Погодіна, Євангеліє Радомира, Праці Апостолів (Охрид). Світська література зʼяви­­лася на поч. 20 ст. Першу граматику видав 1946 К. Кепеський. Сучасна абетка складається з 31 літери. У фонол. системі — 26 приголосних і 5 голосних фонем; наголос фіксований (падає на 3-й склад із кінця слова), опозиція за твердістю / мʼ­якістю властива лише кільком парам фонем — /н/ : /н́/, /л/ : /л́/ (на письмі мʼякі приголосні по­значаються літерами њ і љ від­повід­но); задньо­язик. /х/ — рідко вживана фонема; сонор. /р/ може бути складовим. Серед грамат. особливостей — аналіт. спосіб від­мінюва­н­ня самост. частин мови, окрім деяких винятків, де збережено синтет. спосіб; наявність клич. від­мінка; втрата інфінітива; наявність 3-х типів постпозитив. артикля (того, що при­єд­нується до кінця означуваного ним імен­ника) залежно від близькості імен­ника: близький, далекий, неви­значений; творе­н­ня майбут. часу додава­н­ням до дієслова частки ќе; творе­н­ня порівнял. ступеня префіксом по-; наявність 4-х форм минулого часу; рефлексація давньої фонеми «ять» як /е/. Наук. галузь, що досліджує М. м. разом з македон. культурою, називають македоністикою. Перші спроби наук. ви­вче­н­ня М. м. сягають 19 ст. Першим же фаховим наук. дослідж. вважають спробу К. Мисиркова з унормува­н­ня М. м. (1903). У 20 ст. найбільший внесок у роз­виток М. м. належить таким ученим, як Б. Конеський (граматика, орфо­графія, лексико­графія, історія), Б. Від­оєський (діалектологія), Б. Корубін (морфологія, синтаксис, словотвір, ономастика), Л. Мінова-Гуркова (синтаксис, стилістика), В. Мошин (історія мови) та ін. Від 1961 друкують словники М. м. Осн. центр ви­вче­н­ня й пошире­н­ня М. м. у Македонії — Ін­ститут македон. мови ім. К. Мисиркова (при Університеті св. Кирила і Мефодія). М. м. викладають також за межами Респ., зокрема в університетах Італії, Польщі, Румунії, Росії, Словенії, Франції, Хорватії, Чехії, Австралії, Японії тощо. В Україні М. м. викладають в Ін­ституті філології Київ. університету, на філол. факультеті Львів. університету; ви­вчають в Ін­ституті мово­знавства НАНУ, Центрі болгаристики та балкан. дослідж. Харків. університету. В Україні 2005 опубл. «Українсько-македонський роз­мовник. Македонсько-український роз­мовник» (укладачі: О. Онищенко, Б. Ристовський, В. Русанівський, Л. Шевченко, В. Чорний-Мешкова) та 2008 — «Українсько-македонський слов­ник» (укладачі: О. Онищенко, Б. Ристовський, В. Чумак, Т. Марченко, Н. Бенедик). Від 2005 періодично виходить також «Українсько-македонський науковий збірник», у якому українською мовою висвітлюють пита­н­ня М. м. та культури.

Літ.: Селищев К. Очерки по македонской диалектологии. Казань, 1918; A. Vail­­lant. Le problème du slave macédonien // Bulletin de la Société linguistique de Paris. 1938. № 39; К. Кепески. Македонска грам­матика. Скопје, 1946; Б. Конески. Историја на македонскиот јазик. Скопје, 1967; V. Friedman. Macedonian // The Slavonic Languages. London; New York, 1993; Усикова Р. Грам­матика македонского литературного языка. Москва, 2003; С. Бојковска, Л. Минова-Ѓуркова, Д. Пандев, Ж. Цветковски. Општа граматика на македонскиот јазик. Скопје, 2008; Толковен речник на македонски­­от јазик. Т. 1–5. Скопје, 2003–11.

О. С. Іщенко

Завантажити статтю