Макіївка

МАКІ́ЇВКА (1920–29 — Дмитріївськ, 1929–31 — Дмитріївськ-Сталінський) — місто обласного значе­н­ня Донецької області. Має статус істор. насел. місця (від 2001). Макіїв. міськраді під­порядк. с-ще Новомосковське; 5 селищ. рад — Грузько-Зорянська з смт Грузько-Зорянське (станом на січень 2014 — 1346 осіб), Високе (463), Грузько-Ломівка (622), Маяк (1193), Межове (1202) та с-щем Холмисте, Криничан. з смт Кринична (4516), с-щами Василівка та Лебʼяже, Нижньокрин. з смт Нижня Кринка (13 820), Велике Оріхове (603), Липське (до 2016 – Красний Октябр; 912), Лісне (136) та селами Липове й Оріхове, Пролетар. з смт Пʼяти­­пі­л­ля (до 2016 — Пролетарське; 3190), Вугляр (1086), Гусельське (459), Колосникове (602), Холодне (до 2016 — Свердлове; 1487) та селами Молочарка і Шевченко, Ясинів. із смт Ясинівка (3647) та Землянки (1732); Верх­ньокрин. сільс. рада з селами Верх­ня Кринка, Красна Зоря, Новоселівка та с-щами Алмазне, Монахове, Новий Світ, Новомарʼїв­­ка. Сільс. жит. на той час становили 1041 особу. М. знаходиться у центр. частині Донецького ка­­мʼяновугільного басейну (див. також Донеч­чина), побл. Сіверський Донець-Донбас ка­налу, за 5 км від обл. центру та за 713 км від Києва. Є фактично пн.-сх. перед­містям Донецька, разом вони складають Донец.-Макіїв. агломерацію. На тер. Макіїв. міськради протікають річки бас. Азовського моря – Кальміус з притокою Грузька (бере початок побл. М.), Кривий Торець (бере початок побл. Землянок; впадає у Казен­ний Торець) та Кринка (впадає у Міус) з притокою Корсунь. На Кринці — Ханжонків. водо­сховище (пл. водного дзеркала 478 га, ємність при нормал. під­пір. рівні 13,94 млн м³). За пере­писом насел. 2001, у Макіїв. міськраді (її пл. 426 км²) проживали 432 830 осіб (складає 91,4 % до 1989), з них у М. — 389 589 (91,6 %): росіян — 50,8 %, українців — 45 %, білорусів — 1,1 %, татар — 1,1 %, грузинів — 0,3 %, греків — 0,3 %; за оцінкою Держ. служби статистики України, станом на 1 січня 2016 чисельність наяв. насел. у Макіїв. міськраді становила 384 835, з них у М. — 347 227 осіб. На думку дослідників, фактична кількість мешканців є значно меншою. У звʼяз­­ку з військ.-політ. конфліктом на Сх. України багато жит. пере­селилися в різні регіони України або емігрували. Від квітня 2014 М., а від травня того ж року Макіїв. міськрада пере­бувають у складі т. зв. Донец. нар. респ., створ. місц. сепаратистами за сприя­н­ня рос. регуляр. і нерегуляр. військ. формувань. На 1 січня 2014 М. за кількістю жит. (351 820) посідала 13-е м. серед міст України. Віруючі є пере­важно парафіянами УПЦ МП. Міські р-ни: Гірницький, Кіровський, Совєтський, Центрально-Міський та Червоногвардійський. Залізничні ст.: М.-Пасажирська, М.-Вантажна, Кальміус, Кринична, Ханжонкове; зупинк. пункт Щиглівка (Донецька залізниця). Станом на 2013 у місті функціонували маршрутні таксобуси та кілька тролейбус. ліній; до 2006 також існувала від­крита 1924 трамвайна мережа (вперше на Донбасі). На тер. сучас. міста виявлено артефакти епохи палеоліту, зокрема зна­йдено камʼяне рубило. Досліджено 75 курганів скіфів, сарматів, половців та ін. давніх кочовиків. На­прикінці 19 ст. тут проводив роз­копки рос. археолог і військ. історик М. Бранденбург. 1969 побл. шахти «Щиглівка» в 5-х курганах, на яких стояли 4 скульптури камʼяних баб, виявлено 2 похова­н­ня доби бронзи, скіфів і кочовиків 9–13 ст. і зна­йдено шолом, бронз. гривну, залізну шаблю та мідний котел. Після монголо-татар. навали донец. степи були незаселені, вони належали до т. зв. Дикого поля. На­прикінці 17 ст. на них виникли перші козац. зимівники Ясинівка та Землянки, а також, за нар. пере­казами, за­ймище козака Макея. Нині істор. датою заснува­н­ня М. вважається 1690, коли вперше згадується у писем. джерелах Ясинівка. Деякий час дослідники роком заснува­н­ня за­значали 1777, коли поселе­н­ня Землян­­ки пере­творили на держ. військ. слободу. 1787 отаман Війська Донського Д. Іловайський заклав слободу М. (у офіц. документах уперше згадується 1815). На­прикінці 18 ст. тер. сучас. Макіїв. міськради роз­ділили по р. Кальміус на 2 частини: сх. від­несли до Області Війська Донського, зх. — до Новорос., потім — Катеринослав. губ. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. існувала Верх­нє-Макіїв. волость зі слободою М. (1873 мешкали 3102 особи, було 474 двори) та с-щем Новопавлівське (1114 і 136). У 19 ст. тут роз­почато видобуток камʼяного вугі­л­ля. У 1860–70-х рр. промисловець І. Іловайський (див. Іловайські) побл. слободи М. роз­ширив декілька невеликих шахт, а згодом обʼ­єд­нав їх у один великий камʼяновугіл. рудник. 1885 його син Д. Іловайський на базі пере­везеного з с. Зуївка (нині смт Харциз. міськради Донец. обл.) ремонтно-мех. заводу (введено 1866 батьком) заснував ремонтно-мех. і маш.-буд. завод (див. Макіївський труболиварний завод), а 1897 спільно з франц. промисловцями де Цасел­лі, де Нерво, Гастроном і бельгійцем Л. Лапортом — Ген. товариство чавуноливар., залізороб. й сталеливар. заводів (згодом Рос. гірн. і металург. товариство «Уніон» зі штаб-квар­­ти­­рою у Парижі), яке 1899 від­крило Макіїв. металург. і сталеливар. завод (див. Макіївський металургійний завод). 1892 він збудував робітн. поселе­н­ня Дмитріївський, якому 1920 надали статус міста, при­єд­навши колишню слободу М. Від 1870 у маєтках Іловайсь­ких працював гірн. інж. П. Горлов, зокрема у М. керував спорудже­н­ням 2-х вугіл. шахт. 1880–93 до Катеринин. і Донец. залізниць прокладено гілки Хар­­цизьк–М. і М.–Ханжонкове–Кринична. 1877 у родин. маєтку Ханжонкове (нині Нижня Кринка) народився один з піонерів кінемато­графа О. Ханжонков. 1881 від­крито 2-класну церк.-парафіял., 1898 — рудник. і завод. школи, 1900 — чол. і жін. гімназії. У лютому 1888 у М. побував рос. хімік Д. Менделєєв, який брав проби рудник. газу на навколиш. шахтах. 1894 під­приємці Буроз і Шмідт від­крили 2 шахти та кокс. завод (від 2008 – Макіївський машинобудівний завод). 1895 у М. введено першу на Донбасі збагачувал. ф-ку потуж. 60 т на год. і 66 кокс. полуменевих печей Макіївського коксохімічного заводу, 1905 — під­земну електр. від­катку за допомогою нескінченого каната, 1908 — перші електр. під­йомну машину та під­йомник породи на терикон. 1897 побл. Криничної під­приємець Мєшков від­крив Ясинів. камʼяновугіл. копальню. Тоді ж усі шахти та заводи обʼ­єд­нали у Макіїв. гірн. р-н (від 1904 — округ) Таганроз. округу Області Війська Донського. 1898 на руднику «Іван» унаслідок вибуху загинули понад 60, а 1912 на шахті «Італійка» — 50 шахтарів. За Всерос. пере­писом насел. 1897, у Дмитріївському проживали 7207, 1914 — бл. 20 тис. осіб. Місц. робітники брали участь у рев. подіях 1905. У 1907 від­крито першу в Рос. імперії рай. гірн.-рятув. станцію (пізніше — Центр. Макіїв. гірн.-рятув. і н.-д. станція; перший дир. — І. Федорович, 1908–15 – Д. Левицький, 1916–17 — М. Черніцин), на базі якої 1927 засн. Макіївський державний науково-дослідний ін­ститут з без­пеки робіт у гірничій промисловості. Від 1907 настоятелем франц. приходу у М. був П.-Е. Неве, який керував будівництвом храму (освячено 1915). У 1910 у Макіїв. гірн. окрузі було 37 шахт 18-ти рудників з річною потуж. 280 млн пудів вугі­л­ля. 1910–11 на шахтах Юзівки (нині Донецьк) та М. побував рос. письмен­ник (пізніше академік АН СРСР) С. Сергєєв-Ценський, який 1912 видав повість «Наклон­ная “Елена”». На поч. 1910-х рр. функціонували комерц. училище та школа десятників. 1914–18 за без­посеред. участі рос. і амер. хіміка, військ. інж., академік С.-Пе­тер­бур. АН (у подальшому — РАН і АН СРСР) В. Іпатьєва роз­роблено та створено лаборатор. установку для виробництва азот. кислоти з аміаку на Макіїв. бензол. заводі. У березні 1917 створ. раду робітн. і солдат. депутатів, яка після більшов. пере­вороту взяла владу в свої руки. Від квітня 1918 довколишні поселе­н­ня контролювали білокозаки наказ. отамана П. Краснова, від грудня того ж року — знову більшовики, від 11 травня 1919 — денікінці. 31 грудня 1919 остаточно встановлено більшов. владу. 1923 у М. мешкали 15 509, 1926 — 51 436 (росіян — 64,3 %, українців — 14,7 %, білорусів — 1 %, татар — 0,9 %, євреїв — 0,3 %, греків — 0,1 %), 1939 — 241 897 (від­повід­но 53 %, 41 %, 1,3 %, 1,2 %, 1,3 %, 0,8 %) осіб. 1931 створ. Макіївський завод металевих кон­струкцій, 1935 — Макіїв. ремонтно-мех. завод (від 1995 — «Будмаш»), 1936 — трест «Макіїввугілля» (від 2003 — держ. під­приємство). 4 березня 1930 на шахті № 1 «Щеглівка» та 20 серпня того ж року на шахті «Капітальна»загинули від­повід­но 1 і 19 шахтарів. Від 1932 — у складі Донец. (1938–61 — Сталін.) обл. Жит. М. за­знали сталін. ре­пресій, макіїв. селяни потерпали від голодомору 1932–33. У 1936 на місці деревʼяної від­крито простору муров. будівлю Макіїв. держ. цирку, в якому ви­ступали ві­домі артисти та атлети з Москви, Києва, Харкова, Ростова (РФ) та ін. рад. міст. 1928 у Макіїв. держ. цирку загинув акробат М. Половінкін (див. Вінкіни). Від 1941 — місто обл. значе­н­ня. Тоді ж уже працювали 60 під­приємств, які у заг.-союз. мас­штабі видобували 12 % вугі­л­ля та виплавляли 10 % металу. Від 22 жовтня 1941 до 6 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили понад 30 тис. (пере­важно у міському парку) та вивезли на примус. роботи до Німеч­чини бл. 15 тис. жит. Діяло рад. під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світової війни загинули 16 611 макіївців. У повоєн. час здійснювали від­будову й нароще­н­ня пром. комплексу М., зводили нові житл. мікрора­йони та с-ща, від­кривали обʼєкти соцінфра­структури. 1952 введено Центр. збагачув. ф-ку «Радянська» (від 1998 — «Антрацит»), 1953 — Ясинівський коксохімічний завод, 1959 — філію Моск. електроламп. заводу (від 1996 – Макіївський завод «Лазер»), 1962 – Макіївський завод шахтної автоматики, 1979 — Макіїв. дослід. завод «Граніт» (від 1994 — само­стійне під­приємство) НДІ комплекс. авіації, 1981 — Макіїв. завод «Факел» (засоби пожеж. без­пеки), 1989 — Макіїв. завод залізобетон. і бетон. виробів та кон­струкцій, 1991 — Макіїв. вироб.-комерц. центр «Сталкер» (гумо-тех. вироби), 1992 — Макіїв. маш.-буд. завод «Кант» (деталі машин) і компанію «Техносоюз» (обладна­н­ня для гірн.-збагачув. промисловості), 1994 — Макіїв. завод з випуску ковбас. виробів і копченостей «Колбіко», 1996 — Донец. комбінат заморожених продуктів і Макіїв. завод з виробництва картон. упаковки «Екс­прес», 1997 — під­приємство «Омега» (оздоблюв. і лако-фарб. матеріали), 2002 — під­приємство «Продукти Донбасу» (ма­йонези, кетчупи, соуси, томатна паста тощо; торг. марки «Мак Май» та «Шеф-соус»), 2003 — Ханженков. завод деревин. плит і Макіїв. консерв. завод «Фенікс», 2004 — під­приємство «Тосп-Бетон», 2005 — під­приємство «Металіст» (труби), 2010 — під­приємство «Салком Плюс» (мʼясна тушонка, ковбасні вироби), 2011 — ф-ку «Мак­одяг-К» і Макіїв. комбінат дит. харчува­н­ня. Окрім камʼяного вугі­л­ля, роз­ві­дано поклади вапняку, піщанику, глини. До серед. 1990-х рр. працював Макіїв. завод радіодеталей «Скіф», до 2010-х рр. — Ханженковський завод двигунів. 1952 на шахті № 1-1 загинули 54, 4 серпня 1961 на шахті «Ясинівська-Глибока» — 7, 24 грудня 1986 на шахті «Ясинівська-Глибока» — 30, 16 травня 1987 на шахті «Чайкіне» — 36, 14 лютого 1990 на шахті ім. Поченкова — 13, 5 травня 2001 на шахті ім. С. Кірова — 10, 23 серпня 2009 на шахті ім. С. Кірова — 8, 29 липня 2011 на шахті ім. В. Баженова — 11, 17 лютого 2014 на шахті «Пів­нічна» — 7 шахтарів. 1944–46 діяв Артемівський державний український музичний драматичний театр. 1954 засн. трест «Макіївша­хтобуд», на базі якого 1997 створ. ДХК «Донбасшахтобуд» з центром у Донецьку. 1959 у М. проживали 357 575 (росіян — 51,8 %, українців — 41,4 %, білорусів — 2,1 %, євреїв — 0,6 %, греків — 0,4 %), 1970 — 392 250, 1979 — 436 020 осіб. 1977 місто нагородж. орденом Труд. Червоного Прапора. На­прикінці 2013 на М. припадало бл. 6 % пром. виробництва Донец. обл. Вона є одним із найза­брудненіших міст України (після Донецька та Ка­­мʼянського Дні­проп. обл.). Також функціонували Донбаська національна академія будівництва і архітектури (еваку­йовано у м. Кр­аматорськ Донец. обл., нині у місті під керівництвом сепаратистів здійснює навч. процес «двійник»), Макіїв. екон.-гуманітар. ін­ститут, політех. коледж, мед. і пед. училища, середні спец. навч. заклади, які готують будівельників, фахівців для гірн. і металург. галузей промисловості та побут. сфери, 76 заг.-осв. (зокрема навч.-реабілітац. центр «Райдуга», гімназія психолого-пед. профілю, 3 ліцеї, приватна школа, 4 навч.-вихов. комплекси) і 80 до­шкіл. навч. закладів, 3 допоміжні школи-інтернати для дітей з вадами психіч. та фіз. роз­витку, 2 дит. будинки, 9 поза­шкіл. закладів; Донецький обласний російський театр юного глядача, Міський Палац культури ім. В. Кірсанової, Палаци культури ім. В. Воровського, ім. К. Поченкова, Макіїв. металург. заводу, Макіїв. коксохім. заводу, ім. 40-річчя ЛКСМУ шахти ім. С. Кірова держ. під­приємства «Ма­­кіїв­вугі­л­ля», Ясинів. коксохім. заводу, «Юність» (Кринична), Центр укр. культури ім. Лесі Українки, 4 клуби (Грузько-Зорянське, Гусельське, Ясинівка, с. Верх­ня Кринка), муз. та художня школи, 4 школи мистецтв, Макіївський художньо-крає­знавчий музей, нар. музей історії металург. заводу, центр.-міські б-ки для дорослих ім. М. Горького, юнацька, для дітей ім. А. Гайдара та 15 бібліотеч. філій; 34 лікарні, 4 санаторії. Осн. газети: «Вечерняя Макеевка», «Кировец ММЗ», «Макеевский рабочий», «Коксохимик Макеевки» та «Шахтерские вести». Від 1999 за редакторством поетеси А. Беженової ви­йшло 8 випусків альманаху «Литературная Макеевка». Провід­ні творчі колективи: нар. — студія естрад. співу «Ідилія», ТО «Вернісаж» Міського Палацу культури ім. В. Кірсанової, вокал. ансамбль «Карусель» Палацу культури Макіїв. коксохім. заводу, фольклор. наук.-пошук. гурт «Українські вечорниці», оркестр укр. інструментів «Червона калина» Центру укр. культури ім. Лесі Українки, ансамблі класич. танцю «Білі лебеді», нар. танцю «Молодість», бального танцю «Натхне­н­ня», театр-студія «Штрих», хор. капела, хор нар. пісні Палацу культури Макіїв. металург. заводу, зразк. — ансамбль спорт. бального танцю «Ґлорія» Міського Палацу культури ім. В. Кірсанової, ансамблі естрад. танцю «Посмішка» та нар. танцю «Ровесники» Палацу культури Макіїв. металург. заводу, ансамбль бального танцю «Ніжність», театр ляльок «Теремок», ансамбль скрипалів «Рапсодія» Палацу культури Макіїв. коксохім. заводу, цирк. колектив «Фантазія» Палацу культури ім. В. Воровського, дит. муз. театр «КуТуШе», ес­­традно-хореогр. ансамбль «Дзеркало», ансамбль бального танцю «Шанс», естрадно-спорт. ансамбль «Аветис» Палацу культури Ясинів. коксохім. заводу, дит. танц. колектив «Зіроньки» Палацу культури ім. 40-річчя ЛКСМУ шахти ім. С. Кірова держ. під­приємства «Макіїв­вугі­л­ля». 1995–2001 зведено собор Георгія Побєдоносця. Встановлено памʼятники Макіївці, Г. Капустіну, який у 1-й чв. 18 ст. здійснив низку цільових по­їздок-роз­відок для уточне­н­ня даних про корисні копалини на Дону та в р-ні Воронежа, погру­д­дя рад. і парт. діяча, тричі Героя Соц. Праці Ю. Славського (народився у М.), металурга В. Грибініченка, меморіал по­двигу шахтарів М., памʼятники та памʼятні знаки жертвам фашизму, рад. військовополоненим, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, воїнам-афганцям, па­­мʼятні знаки «Гармата ЗІС-3», «Самохідна артилер. установка СУ-100» і «Танк ІС-3» та ліквідаторам аварії на ЧАЕС. 2010 споруджено найбільший в Україні соняч. годин­ник. Серед видат. уродженців — хіміки академік РАН О. Реутов і чл.-кор. АН УРСР П. Карпухін, фахівець у галузі мікробіо­логії та біо­технології, чл.-кор. Нац. АН Білорусі А. Зінченко, фармаколог, академік АМНУ О. Стефанов, лікар-кардіохірург, академік НАМНУ В. Гринь, фахівець у галузі харч. технологій, академік НААНУ О. Луканін, фахівець у галузі металургії, Герой Соц. Праці Іл. Коробов (від 1897 понад 50 р. на металург. заводі працював його батько Ів. Коробов), фахівець у галузі ракетно-косміч. техніки, Герой Соц. Праці М. Кривошеїн; інж.-електрик П. Андрієнко, фахівець у галузі електро­енергетики О. Ковальов, фахівець у галузі діагностики та моделюва­н­ня енергет. систем В. Годлевський, фахівець з технології обробле­н­ня металів, металорізал. вер­статів та інструмента Ф. Гігіняк, фахівці у галузі механіки В. Голиков, М. Жечев, Г. Сопілкін, фахівець у галузі ДВЗ І. Долгих, фахівець у галузі турбінобудува­н­ня В. Пономарьов, фізики О. Дацко, Ю. Заворотнєв, Ю. Кочергін, В. Криворучко, М. Кухтарев, О. Петренко, фахівець у галузі машино­­знавства та автоматизації проце­сів керува­н­ня Г. Канюк, фахівець у галузі про­грам. інженерії систем реал. часу Б. Конорев, фахівець у галузі інформатизації виробництва М. Матвєєв, фахівець у галузі електромеханіки, математик В. Коптиков, математики І. Чудінович, В. Щербина, гірн. інж. Ю. Батманов, О. Брюханов, Є. Захаров, З. Іохельсон, В. Качан, А. Мнухін, фахівець у галузі транс­портува­н­ня газу В. Шелудченко, фахівець у галузі металургії А. Рябцев, матеріало­знавці В. Пашинський, Г. Шульгін, лікарі Л. Бойко, В. Буценко, В. Вин­ниченко, М. Георгіянц, В. Дейнега, О. Єрмаченко, В. Івченко, Б. Іотенко, А. Калашников, В. Кльомін, О. Купчинська, Б. Норейко, Є. Прохоров, А. Рушай, М. Скрипников, В. Суханов, фахівець у галузі електрифікації с. господарства М. Лисиченко, вет. лікар Т. Любецька, агроном В. Пере­тятько, біо­логи В. Цирульников, О. Щегольков, біо­хімік О. Микоша, хімік Ю. Полтавцев, фармаколог О. Сотникова, геолог О. Фісуненко, економісти В. Дементьєв, П. Єгоров, О. Кендюхов, А. Ковальов, І. Радіонова, А. Садеков, Ю. Ященко, право­знавці В. Кравченко, О. Ярмиш, педагог В. Алфімов; історик, прозаїк, літературо­знавець Д. Білий, літературо­знавець О. Галич, письмен­ники Л. Астахов, О. Завʼязкін, поет, пере­кладач А. Мірошниченко, поетеси Н. Нікуліна, Н. Писарева, видавець О. Лозиков; живописці, графіки О. Мінько (нар. художник України), Є. Гордієць (засл. художник УРСР), Л. Кабачек (засл. художник РФ), О. Алчієва, О. Будовська, С. Володченко, О. Ворона, М. Капуста, Т. Левляс, Г. Отченашко, Вал. Те­­личко, О. Череповський, Н. Шиян, О. Якушенко; майстриня писанкарства, засл. майстер нар. творчості України З. Сташук, художниця декор.-ужитк. мистецтва А. Вігеріна, художниця декор. ткацтва К. Стефаненко; архітектор В. Лиховодов; театр. актори М. Протасенко, Г. Семенов (обидва — нар. арт. УРСР), В. Талашко (нар. арт. України), С. Бондаренко (засл. арт. УРСР), артистка балету, балет­мейстер О. Козьмак (засл. арт. України), актриса, диктор Н. Дибенко; композитор, хор. диригент В. Захаров (нар. арт. СРСР), диригент В. Редя (нар. арт. України), композитор О. Зуєв; виконавець на удар. інструментах І. Коваленко, бандуристка І. Куровська; спів­ачки Л. Руденко (нар. арт. УРСР і СРСР), Н. Тичинська (засл. арт. УРСР), В. Денисенко; суддя Кон­ституц. Суду України А. Головін, дипломат С. Шевченко; спортс­мени К. Васюков, І. Ліщинська, М. Рємєнь (усі — біг), В. Крейдунов (стрибки з жердиною), Ю. Власов (важка атлетика), Д. Вихристюк, Д. Єлисеєв, Т. Шелестюк (усі — бокс), В. Дворак (настіл. теніс), Ю. Єрмаков, Н. Корякіна (обидва — спорт. гімнастика), В. Жердєва, Р. Ігнатенко (обидва — спорт. акробатика), Н. Клещенко (самбо, дзюдо); заслужений тренер України і СРСР А. Дерюгіна (художня гімнастика), заслужений тренер України Костянтин та його сини спортс­мени Дмитро і Павло Кірпулянські (сучасне пʼятиборство), заслужений тренери України А. Квітков (штовха­н­ня ядра) та В. Черенков (бокс); учасники 2-ї світової війни, Герої Рад. Союзу В. Без­цін­ний, О. Васильчук, М. Воронков, І. Гаврилов, М. Євстратов, В. Ільченко, М. Кошелєв, В. Кулабухов, П. Марунченко, Б. Панченко. Із. М. повʼя­­зані життя та діяльність фахівців у галузі металургії академік АН СРСР І. Бардіна та академік АН УРСР М. Луговцова, фахівця у галузі гірн. справи, чл.-кор. АН СРСР, Героя Соц. Праці М. Чинекала, геолога, академік АН УРСР Г. Доленка, теплофізика, академік АНУ О. Щербаня, фахівця у галузі аерогазодинаміки, чл.-кор. НАНУ Л. Повха, фахівця у галузі вугіл. технологій, збагаче­н­ня корис. копалин, дійс. чл. НТШ В. Білецького, право­знавця, Героя Соц. Праці Р. Руденка; рос. письмен­ника В. Ґрос­смана, поета М. Вейцмана, літературо­знавця Іллі Стебуна; живописця, засл. художника України М. Сліпченка, художника-монументаліста, живописця А. Дерези, художника театру Ф. Лучка, графіка, живописця Вол. Теличка; архітектора, дійс. чл. Укр. академії архітектури М. Ксеневича; акторів нар. арт. УРСР Г. Лазарева, нар. арт. України В. Аверченка, засл. арт. УРСР – Г. Кадикова, В. Кондратенко-Єзжалової, Т. Котової, засл. арт. України – В. Гладнєва, О. Кондраш­­кіної, М. Коновалова, Л. Ландковського, театр. діяча, засл. діяча мистецтв України О. Музиченка, актриси, режисера К. Фольц; промисловця Г. Ґвахарії; спортс­менки (пʼятиборство) Н. Ткаченко; учасників 2-ї світової війни, Героїв Рад. Союзу Д. Адоньєва, І. Анохіна, К. Гаркуші, М. Грошева, П. Моженка, Д. Редькіна, Я. Студен­никова та ін. У жовтні 1943 у місті від­значився повний кавалер ордена Слави А. Де­­ревʼянко, тут похов. Герой Радянського Союзу В. Антропов. 1946 у М. в увʼязнен­ні загинув церк. діяч УГКЦ В. Лончина.

Літ.: Макеевка: Фотобуклет. Д., 1968; Запорожец М. Я. Макеевка: Истор.-краевед. очерк. Д., 1969; Макеевка: Справоч. Д., 1981; Макіївка: Фотоальбом. К., 1987; Лаврів П. Історія Пів­ден­но-Східної України. Л., 1992; К., 1996; Його ж. Моя земля — земля моїх батьків. Д., 1995; Колодяжный Н. Из истории родного края. Макеевка, 1998; Исаев А. В. От Дубно до Ростова. Москва, 2004; Хапланов Н. В. Макеевка: История города. Д., 2006. Кн. 1–3; Макеевка. Город пер­спектив: Фотоальбом. Макеевка, 2007; Голодний рік. м. Макіївка Донецької області: Історичний нарис, свідче­н­ня мешканців ра­йону, документи, вшанува­н­ня памʼяті жертв Голодомору. Д., 2008; Не прорастет трава забвения… Макеевка помнит. Макеевка, 2011; Макеевка: Фотоальбом. Макеевка, 2012.

В. С. Білецький

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю