Маковський Станіслав

МАКО́ВСЬКИЙ Станіслав (Makowski Stanisław; 30. 05. 1931, с. Кулик, нині Холм. пов. Люблін. воєводства, Польща — 21. 04. 2008, Варшава) — польський літературо­знавець, педагог. Доктор філології (1978). Закін. Держ. вищу пед. школу у Варшаві (1953), здобув ступ. магістра з польс. філології на факультеті полоністики Варшав. університету (1955). Під час навч. у магістратурі водночас працював асист. і ст. асист. Держ. вищої пед. школи. Від 1956 — на каф. польс. літ-ри (згодом Ін­ститут польс. літ-ри) Варшав. університету: від 1979 — доцент, від 1988 — проф., 1976–81 — за­ступник директора Ін­ституту, 1991–2001 — керівник каф. літ-ри романтизму. 1969–72 — лектор польс. мови на славіст. семінарі в Університеті ім. Й.-В. Ґете у Франкфурті-на-Майні (Німеч­чина). Дослідник польс. романтизму, насамперед творчості Ю. Словацького, А. Міцкевича та З. Красінського, «української школи», зокрема у звʼязках з Україною. Ви­вчаючи місця пере­бува­н­ня польс. романтиків, подорожував Україною (зокрема 1965–67 — крим. шляхом А. Міцкевича), Литвою, Білорус­сю, Росією, Німеч­чиною, Швейцарією, Францією. Най­глибший у Польщі знавець топо­графії Кременця (Терноп. обл.), Бара (Вінн. обл.) та ін. укр. місць, повʼязаних із жи­т­тям польс. романтиків. Йому належить від­кри­т­тя (вже у 21 ст.), що Ю. Словацького охрестив у Кременці греко-катол. священик. Володів роз­мов. українською мовою, яку засвоїв з дитинства від місц. українців на Холмщині. Автор багатьох істор.-літ. книжок і шкіл. під­ручників, понад 200 статей. Ред. «Rocznika Towarzystwa Lite­­rackiego im. Adama Mickiewicza» (1989–2006), чл. Гол. правлі­н­ня цього товариства, голова його Варшав. від­діл. У 1990–2000-х рр. — учасник числен. укр.-польс. конф. у Польщі та Україні (Києві, Львові, Кременці, Умані та ін.), зокрема симпозіумів «Польсько-українські зу­стрічі», що їх організовувала у Варшав. університеті каф. україністики на чолі зі С. Козаком. Друкувався у «Warszawskie Ze­s­zyty Ukrainoznawcze», «Київських полоністичних студіях». У доповіді на між­нар. наук. симпозіумі «Польсько-українське культурне по­гранич­чя» (Варшав. університет, 1997) і ст. «“Hajdamacy” Tarasa Szewczenki i “Sen srebrny Salomei” Juliusza Słowackiego» («War­­szawskie Zeszyty Ukrainoznawcze», 1998, т. 6/7) М. простежив типол. подібності й від­мін­ності між обома творами, роз­глядаючи їх як дві різні версії тих самих подій. З укр. культурою та історією по­­вʼязана моно­графія М. «Wernyhora: przepowiednie i legenda» (Warszawa, 1995), у якій простежено, зокрема, витворе­н­ня літ. легенди й міфу про Вернигору, укр. козака, пророка й кобзаря, в істор. романі М. Чайковського «Вернигора, український пророк». За ред. М. ви­йшов зб. наук. ст. «Krzemieniec. Ateny Juliusza Słowackiego» (Warszawa, 2004), зб. наук. пр. «Волинські Афіни. 1805–1833 = Ateny Wołyńskie» (Т., 2006; спів­ред. В. Собчук), наук. зб. «“Szkoła ukraińska” w ro­­mantyzmie polskim. Szkice polsko-ukraińskie» (Warszawa, 2012; спів­ред. У. Маковська та М. Нестерук), у якому поряд зі ста­т­тями польс. авторів уміщено стат­ті укр. дослідників М. Брацької, Ю. Булаховської, В. Єршова, Р. Кирчева, Є. Нахліка, Л. Петрухіної, Р. Радишевського, С. Ткачова, Н. Цьолик. До шкіл. під­ручника з літ-ри «Romantyzm: Podręcznik literatury dla klasy drugiej szkoły średniej» (Warszawa, 1989) М. увів у польс. перекл. вірші Т. Шевченка «Думка — Тече вода в синє море» (перекл. В. Сирокомлі) та «Як умру, то поховайте» (перекл. Л. Пастернака), подав у перед­мові стислу характеристику долі й творчості укр. поета, наголосивши на спорідненості його спадщини з доробком польс. поетів-романтиків, зокрема пред­ставників «української школи» в польс. літературі, а також долучив копію Бр. Залеського з автопорт­рета Т. Шевченка (упродовж 1989–98 під­ручник витримав 10 вид.).

Завантажити статтю