Макошине - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Макошине

МАКО́ШИНЕ – селище міського типу Менського району Чернігівської області. Макошин. селищ. раді підпорядк. с. Остапівка (входять поселення Котичка та Рожківка). Знаходиться на правому березі р. Десна (є багато її рукавів, зокрема Макошинська Простка, і стариць, великих і малих озер, просторих залив. луків, декілька пляжів; притока Дніпра), за 222 км від Києва, за 76 км від обл. центру та за 10 км від райцентру. Пл. 4,1 км2. За переписом насел. 2001, у М. мешкали 2696 (складає 85 % до 1989), у Остапівці – 143 особи: українців – 93,7 %, росіян – 4,4 %, білорусів – 0,5 %; станом на 2016 у М. – 2304 особи. Залізнична станція Пд.-Зх. залізниці. У смт і його околицях виявлено артефакти від 5 тис. до н. е. до 13 ст. Розкопано багатошар. поселення 2 тис. до н. е. і 3–5 ст. (на пн. окраїні), Макошине-4, -5 (обидва – 2–1 тис. до н. е.), -Зх. (11–13 ст.) та курган. могильник 10–11 ст. На пд.-сх. околиці М., на мисі правого берега Десни, в гирлі її приток Хоробор і Бобрик знаходилося давньорус. м. Хоробор (досліджено його городище, посад і поділ), яке згадується у літописі під 1153 у зв’язку з укладенням у ньому мирного договору між новгород-сівер. князем Святославом Ольговичем і черніг. князем Ізяславом Давидовичем. Тоді тут проходила межа між їхніми володіннями. Пізніша згадка Хоробора датується 1234, остання – 1581. У 1239 місто зруйнувало монголо-татар. військо. Згодом його відбудували. Від серед. 14 ст. – під владою Великого князівства Литовського. 1399 литов. князь Вітовт подарував Хоробор з існуючими вже тоді поселеннями М. (за однією з версій, назва походить від язичниц. богині Макоші – покровительки родючості та жін. плодовитості), Оболоннє, Сохачі (нині обидва – Короп. р-ну) воєводі Глинському, який врятував литов. військо від повного розгрому після битви 12 серпня на р. Ворскла (притока Дніпра) з золотоордин. військом. За «Описом границь Чернігівських» 1523 у Хороборі було 100 дворів. У 1-й пол. 17 ст. він, ймовірно, був зруйнований. На карті франц. інж.-фортифіка­тора та мандрівника Ґ. де Боплана, який 1630–48 кілька разів побував в Україні, вже було позначене лише М., яке у тогочас. джерелах згадується як м-ко. Водночас тут засн. Свято-Микол. чол. і Свято-Покров. жін. монастирі (закриті 1786 у зв’язку зі секуляризацією церк. землеволодінь), знач. вклад у формування яких зробив черніг. каштелян і київ. воєвода А. Кисіль. Донині пд.-зх. частину М. називають Зачерниччя. Макошинці брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1654 М. у складі Лівобереж. України відійшло до Рос. імперії. Відтоді – село Менської сотні Ніжин. (до 1663) і Черніг. полків; у 19 – на поч. 20 ст. – Бабської волості Сосниц. пов. Черніг. губ. 1709 побл. М. через Десну переправлялося швед. військо Карла ХІІ, яке прямувало на зустріч козац. загонам І. Мазепи. У 1870-х рр. розпочато прокладення залізниці Гомель–Бахмач, що сприяло розвитку села. Зокрема наприкінці 18 ст. був 31, 1866 – 280 (1573 особи), 1897 – 397 (2382 особи) дворів. Наприкінці 19 ст. працювали 4 лісопильні, цукр. і винокур. з-ди, склади пиляного лісу, скла, крейди тощо. У селі здійснювали перевалку різних товарів з річк. транспорту на залізничний. 1877 зведено дерев’яну Покров. церкву. 1883 відкрито земську, 1908 – залізничну початк. школи. 1905 за участь у рев. подіях 24 особи були засуджені, 3-х вислали до Сибіру. Остан. власниками села були графи Мусіни-Пушкіни. Під час воєн. дій 1918–20 влада неоднора­зово змінювалася. 1923–25 – у складі Снов., 1925–30 – Конотоп. округ; від 1932 – Черніг. обл. До поч. 1930-х рр. тривали антибільшов. селян. заворушення. 1932 на зх. околиці збудовано з-д первин. обробки конопель. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. Від 6 вересня 1941 до 18 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювали 790 жит. Восени 1943 закладено суднобуд. верф, яку 1958 реорганізовано у з-д металовиробів (випускав автопоїлки для Серед. Азії). Від 1964 – смт. 1967 збудовано новий мех. цех з-ду металовиробів. У рад. період також працював радгосп ім. Т. Шевченка. 1985–87 його дир. був В. Олійниченко, який згодом отримав Держ. премію України у галузі н. і т., а О. Бреус удостоєний звання Героя Соц. Праці. 1985 звання народний присвоєно хор. колективу Будинку культури. До кін. 1990-х – поч. 2010-х рр. діяли з-ди «Сільгоспмаш», залізобетон. виробів, функціонував дит. санаторій «Десна». У смт розвідано поклади піску та глини. Нині є кілька с.-г. підпр-в, які вирощують зерн. культури, картоплю, займаються тваринництвом. Розташ. Менська виправна колонія № 91 для колиш. працівників правоохорон. органів. У М. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, 2 б-ки; лікарня. Об’єкти природно-заповід. фонду: заказники Круча (гідрол., 117 га), Макошинський (ландшафт., 1533 га), пам’ятки природи оз. Гайтан (гідрол., 5 га), Топильне (зоол., 10 га), заповідне урочище Макошине (126 га; усі – місц. значення). Діє реліг. громада УПЦ МП. Розвинені зелений і спорт. туризм (літні водні прогулянки Десною та зимові лижні походи). Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ят. знак на честь Хоробора, пам’ятник воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світ. вій­ни (420 осіб), 5 обелісків на брат. могилах рад. воїнів, які загинули під час оборони 1941 та звільнення с-ща 1943 від нім.-фашист. загарбників, пам’ят. знак на місці оборон. боїв 1941 та обеліск на брат. могилі жит. (62 особи, з них 15 дітей і 25 жінок), яких вбили нацисти. Серед видат. уродженців – лікар-невропатолог П. Буштедт, лікар-педіатр М. Стрілець, вірусолог І. Щербатенко, історик О. Вербило; Герої Соц. Праці А. Глотка й О. Слишик. У Макошин. школі навч. письменник О. Десняк.

Літ.: Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 4. Чг., 1874; Калібаба Д. Хоробор – літописне місто // Наше слово. 2003, 27 верес.; Калібаба Д., Соляник В. Наша рідна Менщина. Мена, 2003; Казіміров Д. Околиці Макошина та Макошинського Миколаївського монастиря в матеріалах «Генерального опису Лівобережної України» (1765–1769 рр.) // Сіверян. літопис. 2014. № 6; Салтан О. Давньоруське місто Хоробор: проблема історичної локалізації // Сіверщина в історії України. 2015. Вип. 8.

В. С. Соляник, В. О. Крутий

Статтю оновлено: 2017