Максимівка - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Максимівка

МАКСИ́МІВКА – село Уманського району Черкаської області. Знаходиться на р. Синиця (притока Південного Бугу), за 173 км від обл. центру, за 19 км від райцентру та за 4 км від с. Тернівка Бершад. р-ну Вінн. обл. За переписом насел. 2001, проживали 465 осіб; станом на 2017 – бл. 400 осіб; переважно українці. Проходить автошлях Могилів-Подільський–Умань. Побл. М. досліджено городище пізнього середньовіччя (нац. значення; у Поповому лісі, за 2 км; квадрат. форми, 125 м у периметрі), курган скіфо-сармат. часу (7 ст. до н. е. – 3 ст. н. е.) та поселення черняхів. культури. Село відоме від 1-ї пол. 17 ст. Його жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, Коліївщині та гайдамац. русі. Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшло до Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – село Посухів. волості Уман. пов. Київ. губ. На поч. 1860-х рр. мешкали 822 українці та 10 поляків. Тривалий час максимів. землі належали шляхтичам Єловицьким. 1886 проживали 823 особи, був 171 двір. На поч. 20 ст. працювали винокур. з-д, водяний млин, діяла школа. У ході воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, у січні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. Максимівчани чинили опір проведенню примус. колективізації. 1923–30 – село Уман. округи; 1923–30 та 1933–59 – Ладижин., 1930–33 та від 1959 – Уман. р-нів; 1932–54 – Київ., від 1954 – Черкас. обл. Під час голодомору 1932–33 померли 86 осіб. Декілька мешканців зазнали сталін. репресій. Від 29 липня 1941 до 10 березня 1944 – під нім.-фа­­шист. окупацією. У М. – навч.-ви­­хов. комплекс «школа–дитсадок», Будинок культури, амбулаторія. Збереглася дерев’яна церква св. Параскеви, яку зведено у 17 ст. Її восьмерик має гарні гармонійні абриси, вхідна частина немовби приєднана до храму штучно, вікна перекриті невеликими дашками. Діє реліг. громада УПЦ МП. Встановлено пам’ятник воїнам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни.

Літ.: Похилевич Л. И. Сказания о на­­селенных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Бевз Г. П. Історія Уманщини. К., 1997; Монке С. Нарис історії Уманщини. К., 2001.

Т. С. Гейко

Статтю оновлено: 2017