МАКСИ́МОВ Володимир Васильович (Мак­симов Владимир Васильевич; справж. — Самусь; 15(27). 07. 1880, С.-Пе­тербург — 22. 03. 1937, Ленін­град, нині С.-Пе­тербург) — російський актор, режисер. Заслужений артист РРФСР (1925). Закін. юрид. факультет Ленінгр. університету (1902). 1905–06 — у Моск. худож. театрі; 1906–09 та 1911–18 — у Малому те­атрі. У 1909 — арт. трупи М. Синельникова (Краснодар, Росія); 1910–11 — Театру Незлобіна у Москві; 1919–24 — Великого драм. театру; 1925 — Держ. нар. дому; 1925–26 — театру «Комедія» (усі — Петро­град, нині С.-Пе­тербург). Гастролював разом з трупами у Києві, Саратові, Таганрозі (оби­два — Росія). 1911 дебютував у кіно в ролі Савушки («Каширська старовина»). Одержав імʼя «короля екрану» дорев. кіно. Від 1919 — викладач студії при Великому драм. театрі Ленінгр. ін­ституту сценіч. мистецтв. Знімався у кіно­стрічках: «Таверна сатани» (1914), «Анфіса» (1912), «Ключі щастя» (1913), «Забудь про камін, у ньому погасли вогні» (1917), «Живий труп» (1918), «Декабристи» (1926); агітфільмах «Пере­мога травня», «Скорбота без­кінечна». За амплуа — пере­важно герой-коханець; твор. манері М. були притаман­ні вишукані елементи салон. стилю та дека­данс. печалі. Працював як кінорежисер фільмів «У золотій павутині Москви», «Весняні води», «Біля остан­ньої межі», «Мурочка-манікюрочка» (усі — 1915), «А там...» (1922), «Є контакт» (1923).