Максимчук Святослав Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Максимчук Святослав Васильович

МАКСИМЧУ́К Святослав Васильович (09. 03. 1936, с. Ремель, нині Рівнен. р-ну Рівнен. обл.) – актор і педагог. Батько О. Максимчук. Нар. арт. України (2000). Всеукр. літ.-мист. премія ім. С. Руданського (2012). Закін. актор. відділ. Харків. театр. ін-ту (1959; курс Д. Антоновича). Працював у Харків. обл. театрі (1959–60), Харків. укр. драм. театрі ім. Т. Шевченка і водночас на каф. сценіч. мови в Харків. театр. ін-ті (1960–64); від 1964 – у Нац. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (Львів), від 2000 за сумісн. викладає на каф. театрознавства та актор. майстерності Львів. ун-ту. Особливу популярність здобув як майстер худож. читання: унікал. пам’ять, тонке відчуття стилю письменника, глибоке пройняття психологією твору. Актор.-декламатор. діяльність розпочав 1966 – з участі в конкурсі до 110-річчя І. Франка (за читання поеми «Похорон» став одним із переможців). А вже від 1970-х рр. його рецитації все частіше з’яв­ляються на звуконосіях. 1979–80 у декламатор. виконанні М. видано 5 платівок «Фонохрестоматії з української літератури для 8–9 класів середніх шкіл». Нині в його доробку – понад 40 аудіоальбомів, половина з них – у серії «Українська класика від Святослава Максимчука». В Мон­реалі (Канада) 1999 записав компакт-диск «Моя Шевченкіана». Повніший варіант – «Мій Шевченко» (110 творів) – ви­йшов 2014 у Львові. Значна час­тина в декламатор. репертуарі М. належить творам І. Франка. У записах М. (аудіокасети, компакт-диски), зокрема, – Франкові поеми «Похорон», «Мойсей», «Іван Вишенський», «Лис Микита», поезії зі збірок «Зів’яле лис­тя», «Semper tiro» та ін., окремий компакт-диск «Франкіяна Святослава Максимчука». Взагалі М. як декламатор не боїться поет. епіки, оповідної, новеліст. прози. Серед його аудіоальбомів – поеми «Енеїда» (перші три частини) І. Котляревського, «Марія» Т. Шевченка, опові­дання й новели В. Стефаника, Леся Мартовича, О. Маковея, казки В. Короліва-Старого. Монови­стави, окремі твори у виконанні М. («Похорон» і «Мойсей» І. Франка, «На полі крові» Лесі Українки, «Галілей» Є. Плужника) зафіксовані у телефільмах. У репертуарі худож. читань М. – також твори Г. Сковороди, М. Шашкевича, С. Руданського, В. Самійленка, Є. Маланюка, Василя Барки, О. Гончара, Д. Павличка, Л. Костенко, І. Світличного, В. Си­моненка, І. Драча, В. Лучука, В. Шевчука, Р. Третякова, Р. Луб­ківського. Свого часу актуал. й популяр. була декламатор. композиція М. за кн. «Мій Даге­стан» Р. Гамзатова, від якого під час зустрічі 1971 отримав особисту подяку. Віддавна з незмін. успіхом рецитує сатир. поему Ю. Тувіма «Бал в опері» (укр. перекл. М. Лукаша). Ініціа­тор і ведучий «Заньківчан. вечорів» у Львові – своєрід. твор. звітів визнач. особистостей. Актив. учасник концертів – серед них і урядові; часто виступає на мист. святах, літ. ювілеях, на різних зустрічах, особливо у навч. закладах, врешті – на вічах, майданах. Виступав і перед укр. громадами за кордоном – у Польщі, Німеччині, Бельгії, Великій Британії, Ізраїлі, США, Канаді.

Ролі: Скворцов («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Сохрон Мальований («Маруся Богуславка» М. Старицького), Горнов («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького), Никодим («Гріх і покаяння» І. Кар­пенка-Карого), Демид, Михайло («Суєта» І. Карпенка-Карого), Доктор Безбородько (за романом «Сестри Річинські» Ірини Вільде, інсценізація Б. Антківа), Леонід Край («Сторінка щоден­ника» О. Корнійчука), Клим Островий («Сині роси» М. Зарудного).

Літ.: Шевчук В. Емоціо та раціо в інтерпретації… Святослава Максимчука // Наук. світ. 2000. № 1; Вдовиченко Г. Святослав Максимчук: «Чом працювать на власній ниві – стид?» // Високий Замок. 2000, 20 груд.; Чорнопиский М. Півстоліття в театрі красного мовлення // ЛУ. 2010, 14 січ.; Теленчі О. «Я ніколи не зрадив слово…» // За вільну Україну. 2011, 29 груд.; Горак Я. Огонь в одежі слова: Нарис про Франкіану Святослава Максимчука. Л., 2016.

М. Й. Шалата

Статтю оновлено: 2017