Мала Дівиця - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Мала Дівиця

МАЛА́ ДІВИ́ЦЯ – селище міського типу Прилуцького району Чернігівської області. Малодівиц. селищ. раді підпорядк. села Клеці, Новий Лад, Перше Травня та Шевченка. Лежить на р. Галка (права притока Удаю, бас. Дніпра; довж. 30 км, пл. бас. 176 км2, бере початок побл. смт Лосинівка Ніжин. р-ну Черніг. обл.), яка раніше мала назву Дівиця (про це зазначено у 3-му т. «Описания старой Малороссии», К., 1902 О. Лазаревського, який посилається на акт 1740), була набагато глибшою і повноводнішою, нею ходили фелюги (судна-плоскодонки) та сплавляли худобу й ін. товари. На думку більшості дослідників, саме від неї й походять назви М. Д. і сіл Велика Дівиця (нині Прилуц. р-ну) та Володькова Дівиця (1928–2016 – Червоні Партизани; нині Носів. р-ну Черніг. обл.). Є Тьомкове та Йовенкове озера, названі за прізвищами колиш. власників. М. Д. знаходиться за 128 км від обл. центру, за 18 км від райцентру та за 2 км від залізнич. ст. Галка. Пл. 7,05 км2. За переписом насел. 2001, проживали 2383 особи (складає 79,4 % до 1989); станом на 2016 – 2017 осіб; переважно українці. Досліджено могильник черняхів. культури, поселення ранньо­­сло­­в’ян. періоду та давньорус. часу. М. Д. вперше згадується у писем. джерелах 1628 як село, яке знаходилося на землях князя Я. Вишневецького. Щодо походження назви також існують легенди змін. форм, зміст яких приблизно однаковий: замож. козак (поміщик або керуючий економією) розділив землі по річці між меншою (М. Д.) та старшою (Велика Дівиця) дочками. За нар. переказами, Клеці як хутір заснував козак Клець. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1649–54 – м-ко, центр Дівиц. сотні, від 1654 – село Прилуц. полк. сотні. Відтоді до 1917 – у складі Рос. імперії. Від поч. 18 ст. належало полк. хорунжому С. Даценку, згодом – прилуц. полковнику Д. Горленку. 1709 гетьман І. Скоропадський подарував село своєму тестю М. Абрамовичу. Від 1714 – у володінні Гамаліїв. монастиря. 1725 зведено дерев’яну Свято-Троїц. церкву. 1737 мешкали 143, 1769 – 523 особи. У 1-й пол. 18 ст. побл. М. Д. виникла Малодівицька слобідка, яка належала спочатку поміщику О. Закревському, а потім – прилуц. полковнику О. Якубовичу. 1753 у ній був 31, 1780 – 21 двір. Пізніше Малодівицька слобідка злилася з М. Д. 1802–1923 М. Д. – село Прилуц. пов.; 1802–1925 – Полтав. губ. 1815 відкрито церк.-парафіял. школу, 1864 – перше, 1911 – друге земські початк. уч-ща. 1823 збудовано нову дерев’яну церкву. 1859 у М. Д. було 306 дворів, мешкали 1872 особи. У 19 ст. навколиш. землями володіли поміщики Г. Болгаров, В. Філонова, Г. Макаров. 1866 працювали 3 кузні, 46 вітряків, 6 олійниць. Мешканці займалися землеробством, шкіряним і смушк. промислами, виробляли смолу та дьоготь. 5 махорк. складів закуповували сировину в селян для тютюн. ф-к. У рад. період селектори виділили місц. махорку в певний ґатунок – «Дівицька». 1910 проживали 3668 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1925 було 787 дворів, мешкали 1985 осіб, 1930 – відповідно 780 і 3639. У 1923–62 – райцентр. Малодівиц. р-н був утвор. у складі Прилуц. округи з Малодівиц. і Вільшан. волостей. У червні–вересні 1930 – у складі Лубен. округи; у лютому–жовтні 1932 – Київ., відтоді – Черніг. обл. 1934 до Малодівиц. р-ну приєднано частину Яготин. р-ну Харків. обл. 1928 через село прокладено залізницю Прилуки–Ніжин. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (у М. Д., Великій Дівиці та с. Жовтневе, нині Дмитрівка Прилуц. р-ну померли понад 1 тис. осіб), зазнали сталін. репресій. Від 15 вересня 1941 до 19 вересня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули 426 односельців. 1958–61 виявлено Малодівицьке нафтове родовище. У часи СРСР удостоєні звання Героя Соц. Праці доярка М. Олексенко, ланкові О. Гринько, Г. Плющ, Л. Ромець. Від 1960 – смт. Нині працюють комбікорм. з-д і с.-г. підпр-во «АгроКІМ». У М. Д. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; рай. лікарня; відділ. ощадбанку. Діє реліг. громада УПЦ МП (Свято-Троїц. церква). Встановлено пам’ятники воїнам-визволителям і воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни, пам’ят. знак козац. сотні. М. Д. згадується у поемі «Берестечко» Л. Костенко. Серед видат. уродженців – фахівець у галузі тех. експлуатації та надійності автомобілів і дорож. машин М. Білякович, географ В. Пащенко, агроном, агрохімік, ґрунтознавець Ю. Тонкаль; педагог, громад.-політ. діячка О. Більська-Петлюра (дружина С. Петлюри); полковник Армії УНР П. Крицький, учасник антитерорист. операції на Донбасі, Герой України О. Міхнюк (на фасаді школи – мемор. дошка). Тут навч. поет, засл. діяч мист-в України С. Шевченко.

Літ.: Очевидці голодомору свідчать... (1932–1933 роки на Прилуччині). Прилуки, 2003; Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина: Енциклопед. довід. Ніжин, 2007; Мій рідний край, моя земля Прилуцька. Ніжин, 2008.

О. В. Войченко

Статтю оновлено: 2017