Мала Русь

МАЛА́ РУСЬ (Мала Росія, Малоросійська Україна, Малоросія, Малоросійський край) — термін, яким по­значали українські землі у 14–20 ст. Упродовж різних істор. періодів його використовували як церк.-адм. й адм.-територ. термін; для локалізації певної тер. в етногеогр. та етнополіт. ро­зумін­ні; як істор.-правн. дефініцію в титулах рос. самодержців; як один зі складових елементів офіц. імпер. доктрини «трьох руських народностей», що утворювала всерос. тріаду (Велика, Мала, Біла Русь) та похідні поня­т­тя (великороси, малороси, білоруси). Вирізняється поліфункціонал. при­значе­н­ням, синкретизмом, полісемантизмом і роз­митим змістом. Термін «Мала Русь» (ή Мικρά Ρωσία) за­проваджено в обіг кон­стантиноп. патріархією та візант. духовенством у церк.-адм. й геогр.-територ. контекс­ті для по­значе­н­ня галицько-волин. земель, від­окремлених 1303 князем Юрієм Львовичем (уперше вжитий у його титулі) від Київ. митрополії (Володимир., Луцька, Туров., Холм., Галиц. і Пере­мишл. єпархії, які утворили Галиц. митрополію). У 14 ст. він набув політ.-територ. забарвле­н­ня, зокрема вживали у титулах галицько-волин. князів (Юрій-Болеслав 1335 іменував себе «князем всей Малой Руси») і церк. ієрархів, під 1347 викори­стано у послан­ні візант. імператора Іоан­на VI Кантакузена до митро­полита Київського і всієї Русі Фео­гноста. 1371 у петиції до кон­стантиноп. патріарха Філофея Кок­кіна галиц. бояри, які клопоталися у справі від­новле­н­ня Галиц. митрополії, іменували покій. польс. короля Казимира III Великого «королем Ляхів і Малої Русі». У 15–16 ст. М. Р. інколи називали давньоруські землі, при­єд­нані до Великого князівства Литовського та Корони Польської. На­прикінці 16 — у 17 ст. одночасно поширювалися та накладалися різні етнонімічні та хоронімічні назви — «Русь», «М. Р.», «Мала Росія», «Червона Русь», «Україна» та ін., що від­ображали поліформізм тодіш. культур. простору. У 1-й пол. 17 ст. термін «М. Р.» використовували у зносинах київ. митрополитів з Москвою для вирізне­н­ня Київ. митрополії від Моск. патріархату, від серед. того ж столі­т­тя — в етнополіт. контекс­ті щодо Геть­манщини, а згодом — Над­дні­прян. України (для по­значе­н­ня не стільки тер., заселеної певним етносом, скільки політ. статусу цих земель). У рос. законодав. актах і роз­порядже­н­нях поня­т­тя «М. Р.» зʼявилося після Пере­яслав. договору 1654 (від­повід. титул до­дано до царського з елементом мовної новації — зміною «всея Рус­сии» на «всея Рос­сии»). Після Андрусів. договору (пере­мирʼя) 1667 і до поділів Польщі 1772, 1793, 1795 термін «Малоросія» за­стосовували здебільшого щодо Лів­обереж. України та Києва і невеликої тер. навколо нього, зі створе­н­ням 1796 Малорос. губ. він набув знач. пошире­н­ня, зокрема після її поділу (1802) на Полтав. та Черніг. губ. вживався щодо означених адм.-територ. одиниць. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. його широко за­стосовували в історіо­графії та су­спільно-політ. думці у ретро­спектив. ро­зумін­ні стосовно давньорус. тер. Серед. Подні­провʼя (Київщина, Сіверщина, Пере­яславщина); як адм.-тер. дефініція від­повід­но до наяв. поділу укр. земель; важлива складова заг.-рос. етнокультур. та православ. традиції. Його вжива­н­ня вирізнялося багато­значністю й суперечливістю, що виявилося у спробах, з одного боку, продемонструвати етнокультур. звʼязок М. Р. та Русі-Росії (дис­кусія «южан» і «северян»), з ін. — під­креслити етногеогр. своє­­рідність укр. земель. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. термін «Малоросія» використовували: у вузькому ро­зумін­ні — стосовно 3-х придні­пров. губ. (Київ., Черніг., Полтав.), у широкому — до більшої частини або всіх укр. земель, які пере­бували у складі Рос. імперії (Київ., Черніг., Полтав., Харків., Волин., Поділ., Катеринослав., Херсон., Таврій. губ.). Щодо пд. тер., при­єд­наних Рос. імперією в 2-й пол. 18 ст., вживався й ін. термін — «Новоросія» (Таврій., Херсон., Катеринослав. губ. і Бес­сараб. обл.). У рос. історіо­графії 19 — поч. 20 ст. укр. землі у складі Рос. імперії називали також Полуднева, Пд., Зх., Пд.-Зх. Русь (Росія). Паралельно з ними вживали і термін «Україна», за­стосува­н­ня якого вирізнялося багато­значністю. Викори­ста­н­ня цієї дефініції, на­ближене до сучас. значе­н­ня, спо­стерігається тільки від серед. 19 ст. На думку І. Лисяка-Рудницького, З. Когута та ін., у 19 ст. малорос. (укр.) ідентичність тривалий час спів­існувала із всерос. (заг.-рос.) ідентичністю і тільки з 2-ї пол. 19 ст. їхня взаємодія по­ступово пере­росла у конфлікт взаємовиключних лояльностей (див. Малоросійство). У рос. та укр. історіо­графії побутують різні думки щодо походже­н­ня та при­значе­н­ня терміна «М. Р.»: істор. назва, яка виникла у звʼязку з пере­несе­н­ням великокняжого трону з Києва до Владимира-на-Клязьмі (нині м. Владимир, РФ), здійсненим у 12 ст. владимир. і суздал. князем Андрієм Боголюбським (М. Марков, неві­домий автор «Короткої історії Малої Росії»); термін, повʼязаний з титулом галицько-волин. князя Юрія Болеслава, що зʼявився в грамоті 1335 (М. Карамзін, Д. Бантиш-Каменський); похідне поня­т­тя від офіц. титулу рос. самодержців, впровадженого за царя Олексія Михайловича (О. Лакієр); істор.-геогр. дефініція, яку використовували візант. ієрархи для роз­різне­н­ня «двох етногр. частин», що виникли унаслідок пере­міще­н­ня насел. у 13 ст. після монголо-татар. навали з Серед. Придні­провʼя на Зх. і Пн. Сх. (В. Ключевський); етнополіт. термін, за­проваджений кон­стантиноп. патріархією в 14 ст., реанімов. у процесі рос.-укр. взаємин у серед. 17 ст., легітимізов. та впроваджений до офіц. вжитку з викривле­н­ням первіс. змісту цар. владою (М. Грушевський). Деякі історики (А. Стороженко, Д. Дорошенко та ін.) вважають, що поділ на «Велику Русь» та «М. Р.» виник за аналогією з тлумаче­н­ням термінів «Мала Греція» (митрополія, корін­на країна) та «Велика Греція» (колонії). Натомість ін. учені (О. Солов­йов та ін.) стверджують, що терміни «великий» і «малий» в етногеогр. сенсі використовували в європ. літературі 12–16 ст. для локалізації тер. багатьох країн. У сучас. науці термін «М. Р.» («Малоросія») практично не вживають з огляду на стійке ідеол. забарвле­н­ня та неви­значеність змісту, окрім студій з етніч. історії, етнології, етнопсихології та ін., повʼязаних з ви­вче­н­ням етнонац. процесів здебільшого у ретро­спектив. ро­зумін­ні.

Завантажити статтю