МАЛАКОЛО́ГІЯ (від грец. μαλάκος — мʼякий, ніжний та ...логія) — галузь зоології, присвячена ви­вчен­ню молюсків (або мʼякунів). М. досліджує їхню зовн. і внутр. будови, систематику, філогенетику, особливості жит­тєдіяльності (живле­н­ня, ріст, роз­виток, роз­множе­н­ня тощо), екол. взаємовід­носини (зокрема паразитичні) з ін. організмами, пошире­н­ня в просторі. Галузь М., що присвяч. дослідж. черепашки – конхіологія. До серед. 20 ст. цей термін вживали як синонім М. Найдавніші згадки про молюсків трапляються вже у книгах стародав. Індії та Китаю. Перша з ві­домих спроб класифікувати молюсків належить давньогрец. філософу Аристотелю. Як окрему зоол. дисципліну М. виділено у кн. «Systema Naturae» («Система природи», 10-е вид., Стокгольм, 1758) швед. лікаря і натураліста К. Лін­нея — засн. сучас. системи тварин. світу. Системат. дослідж. молюсків континентал. водойм України, Чорного та Азов. морів започаткував нім. і рос. натураліст, геолог 17–18 ст. П. Пал­лас. Дослідж. молюсків спершу мали пере­важно інвентаризац. спрямува­н­ня і базувалися тільки на зовн. ознаках молюсків, в основному черепашки. Від 19 ст. до класифікації молюсків залучено анатом. ознаки, зокрема будову трав. і стат. систем. Пріоритетом сучас. етапу філогенетич. систематики є широке викори­ста­н­ня результатів екс­перим.-біол. та молекулярно-генет. дослідж. Зро­стає кількість дослідж. щодо збереже­н­ня молюсків, зʼясува­н­ня їхньої ролі в екосистемах, зокрема видів-вселенців, які складають конкуренцію для видів абориген. фауни та/або є пере­носниками небезпеч. захворювань свійських тварин і людини. Серед ві­домих укр. малакологів – М. Андрусов, В. Аністратенко, А. Березовський, М.-А. Ломніцький, І. Лубʼянов, І. Мельничук, С. Паночіні, І. Пузанов, В. Совинський, Л. Якушин.