Маланчук Валентин Юхимович

МАЛАНЧУ́К Валентин Юхимович (13. 11. 1928, м. Проскурів, нині Хмельницький — 25. 04. 1984, Київ) — партійний і радянський діяч. Доктор історичних наук (1963), професор (1968). Батько М., 1-й секретар Лопатинського райкому партії у Львівській обл. (район ліквідований 1962), після другої світової війни вбитий учасниками українського націоналістичного під­пі­л­ля, що вплинуло на формува­н­ня його світо­гляду. Після закінче­н­ня Львівського університету 1950 став секретарем Львівського обкому комсомолу; від 1952 — в апараті Львівського обкому КПУ: 1958–63 — завідувач від­ділу науки і культури; 1963–64 — секретар, водночас — завідувач ідеологічного від­ділу Львівського промислового обкому; 1967–72 — секретар з ідеології Львівського обкому партії. 

Вже тоді він пере­творив боротьбу з українським націоналізмом на засіб карʼєрного зро­ста­н­ня, зокрема з власної ініціативи призупинив на території Львівської обл. ріше­н­ня про обовʼязкове ви­вче­н­ня української мови у закладах вищої освіти. У стосунках з творчою інтелігенцією та науковцями сповід­ував тиск і викривальний стиль, перманентно шукаючи прихований націоналізм. На­друкував у Москві декілька статей, у яких боротьбу з націоналізмом роз­глядав як пріоритетне і вкрай актуальне зав­да­н­ня КПРС, тим самим створюючи враже­н­ня про не­сприятливу ситуацію у цій справі в УРСР. 1967 при­значений за­ступником міністра вищої та середньої спеціальної освіти УРСР. З приходом до влади В. Щербицького (очолив ЦК КПУ в травні 1972) посилився русифікаторський курс політики, ре­пресивні дії проти дисидентів, у жовтні того ж року з його ініціативи та згоди Маланчука обрано секретарем ЦК КПУ з ідеології і, як виняток, кооптовано до ЦК. 

Голова КДБ при РМ УРСР В. Федорчук разом із ним роз­робили та внесли на роз­гляд Політбюро ЦК КПУ пропозиції щодо «поліпше­н­ня роботи ідеологічних установ, подальшого посиле­н­ня боротьби з проявами ворожої антирадянської націоналістичної діяльності». Серед іншого, це означало так звану чистку наукових установ, університетів, редакцій періодичних ви­дань, видавництв, штучне звуже­н­ня сфери вжитку української мови. Особисто скеровував кампанії ідеологічного викри­т­тя окремих письмен­ників, митців, науковців і навіть пред­ставників номенклатури, повʼязаних із добою колишнього лідера КПУ П. Шелеста, формував проскрипційні списки «шкідливих» ви­дань. 1973 надіслав до ЦК КПУ спеціальний лист, в якому вказував на небезпеку і вимагав рішучої боротьби проти націонал-комунізму, що використовується в діяльності ідеологічних центрів імперіалізму; під­готував спеціальну записку про недоліки будівництва історико-меморіального комплексу на острові Хортиця, оголосивши його творців ворогами інтернаціоналізму, внаслідок чого ЦК КПУ від­мінив власне ріше­н­ня про увічне­н­ня памʼятних козацьких місць і надіслав директиву про створе­н­ня на Хортиці Запорізького крає­знавчого музею. 1975 поновлено цензурува­н­ня «Кобзаря» Т. Шевченка, 1978 міністерство освіти УРСР ухвалило директиву про удосконале­н­ня ви­вче­н­ня російської мови у школах, що спричинило чергову хвилю русифікації. 

Період пере­бува­н­ня Маланчука  при владі ознаменований перманентними конфліктами з українським інтелектуальним середовищем і скаргами на його авторитарний стиль роботи. Викори­ставши його як знаря­д­дя ідеологічного «очище­н­ня» постшелестівської України, В. Щербицький вирішив його по­збутися і саме на нього покласти провину за «пере­гини» в ідеологічній роботі. 1979, без традиційного попереднього інформува­н­ня і пропозиції іншої посади, Маланчук несподівано для себе був звільнений від обовʼязків секретаря ЦК КПУ. Від­тоді — завідувач кафедри історії КПРС Київського політехнічного ін­ституту.

Завантажити статтю