Малахута Микола Данилович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Малахута Микола  Данилович

МАЛАХУ́ТА Микола Данилович (23. 02. 1939, с. Рашівка Гадяц. р-ну Полтав. обл.) – письменник, літературознавець, журналіст і видавець. Чл. НСПУ (1970), НСЖУ (1959). Міжнар. літ.-мист. премія ім. Г. Сковороди (2007), літ. премія ім. М. Гоголя «Тріумф» (2013). Навч. у Вільнюс. ун-ті (1958–62) та Луган. пед. ін-ті (1964–69). Працював у колгоспі, на буд-вах, з-ді, в шахті, у ЗМІ, зокрема був власкором «Літературної України» та ж. «Україна», гол. ред. на телебаченні, від 1994 – голова правління і гол. ред. всеукр. вид-ва «Книжковий світ» (понад 6 тис. книг різних жанрів), від 2003 – гол. ред. «Літературної газети» та г. «Луганський край» (усі – Луганськ). Дебютував 1953 віршем в обл. г. «Зоря Полтавщини». М. – письменник лірич. наповненості, що простежується не лише у його віршах, а й прозі. Письменник веде щиру розмову про високий сенс життя у нашому склад. світі. Поезія М. відзначається експресивністю, філос. заглибленістю, залюбленістю в природу рідної землі. У проз. творах, використовуючи образно-поет. мову, автор відоб­ражає світ, яким він є – розділеним на добро і зло. Помітне місце у творчості М. займають теми Вітчизни, життя і праці шахтарів, селян, домінантна ж – 2-а світ. вій­на, важке воєнне і повоєнне дитинство. Твори М. на сільс. тематику в плані худож. зображення, подібності манери письма схожі з укр. школою Гр. Тютюнника. Автор худож.-докум. повістей «Оптимальний варіант» (1978), «Сонцедари» (1979; обидві – Київ), «Голос чистого джерела» (Лг., 1999), романів «Материнський хліб» (1974; К., 1982), «Спомин про давній марш», «Пізня любов», «Соняшник на осонні», «Одним дивом більше», «Віщун із майбутнього», тетралогії «Червоний налив» (усі – 1970-і рр., у рукопису), а також повнометраж. худож.-докум. фільму «Віч­на загадка любові» (про життя і творчість Гр. Тютюнника, 1981).

Тв.: Зозулинці. Д., 1969; Балада про зустріч. Д., 1976; Мужня доброта. К., 1977; Проводи травня. Д., 1981; До побачення, тишо. К., 1987; Зустріч увечері. Д., 1988; Герасимчук Д. К. Встати, суд іде! Малахута М. Д. Спомин про давній марш. К., 1989; Запас молодості. Д., 1991; Вечірня зоря без матері. Лг., 1995; Ранній птах. Лг., 1998; Пізньої осені радість моя… Лг., 1998; Вість. Лг., 1998; Сивий кінь на сивій отаві: Опо­відання та есе. Лг., 1999; Вересень. Лг., 1999; Усмішка ластівки. Лг., 1999; Голуб мого дитинства. Лг., 1999; Вона. Лг., 2000; Дух. Лг., 2000; Воля. Лг., 2000; І так же душа залюбитись успіла. Лг., 2000; Так сяє образу душа. Лг., 2000; Що таке щастя? Лг., 2001; Підсвічу сивиною – аж диво в очах… Лг., 2001; Пісня в сірій шинелі. Лг., 2001; Надвечірній романс. Лг., 2001; По той бік сну. Лг., 2002; Політ метафори. Лг., 2005; Серпнева елегія. Лг., 2006; Знамення. Лг., 2007; Давній мотив. Лг., 2014; Досвід. Лг., 2014.

Літ.: Дмитренко О. Миколі Малахуті – 50 // ЛУ. 1989, 6 квіт.; Галич О. Творчість Миколи Малахути: текст і контекст. Лг., 2006; Стрельник Л. Світлий як сльоза Вітчизни. Якщо слово – від Бога [про М. Малахуту]. Лг., 2008; Вечоркін І. О. М. Малахута і науково-критична думка ХХ–ХХІ століть // Вісн. Львів. ун-ту. 2010. № 11; Його ж. М. Ма­лахута і шістдесятництво. Стильові вза­ємозв’язки // Вісн. Луган. ун-ту. 2012. № 3, ч. 3.

О. А. Галич

Статтю оновлено: 2017