Мале Полісся | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Мале Полісся


Мале Полісся

МАЛЕ́ ПОЛІ́ССЯ – природна область, плоскохвиляста низовинна територія, етно- й історико-культурний край на заході України. За фіз.-геогр. поділом є частиною Укр. Полісся (Зх.-укр. краю Широколистоліс. вологої теплої зони), за етно- й істор.-культур. – Волині та Галичини. Включає пн.-сх. частину Львів. обл., крайню пд. частину Рівнен. обл., а також пн. частини Терноп. і Хмельн. областей. Знаходиться між Волинською височиною (Сокал. пасмо, Повчанська височина, Мізоцький кряж) на Пн., Подільською височиною (Гологори, Вороняки, Кременецькі гори) на Пд. і Пд. Сх. та Розточчям на Пд. Зх. Волин. височина відокремлює М. П. від Волинського Полісся. На Сх. М. П. побл. міст Славута та Шепетівка Хмельн. обл. прилягає до Житомирського Полісся. З Зх. тягнеться від м. Рава-Руська Жовків. р-ну Львів. обл., пн. межа проходить лінією: м. Белз (Сокал. р-ну) – м. Червоноград (обидва – Львів. обл.) – м. Берестечко (Горохів. р-ну Волин. обл.) – с. Козин (Радивилів. р-ну) – с. Верба (Дубен. р-ну) – с. Буща (Здолбунів. р-ну) – м. Острог (усі – Рівнен. обл.) – с. Крупець – с. Бачманівка (обидва – Славут. р-ну). Довж. М. П. бл. 300 км; шир.: на Зх. – 40–70 км, на Сх. – 20–25 км, подекуди (побл. Острога) – бл. 5 км. Геоструктурно М. П. приурочене до Волино-Поділ. монокліналі. Складається з Надбужан. котловини, Бродів. рівнини та Остроз. долини. Виокремлюють р-ни: Рава-Русько-Кам’янка-Бузький, Радехівсько-Бродівський, Смизько-Славутський, Куликівсько-Буський. Зх. частина (більша) М. П. відноситься до стоку Західного Бугу, сх. – Стиру та її притоки Ікви (бас. Прип’яті та Дніпра). Для ландшафт. структури характерне переважання природно-тер. ком­плексів поліс. типу з включенням лісостеп. місцевостей. У межах М. П. охороняється низка природно-заповід. тер. і об’єк­тів, зокрема «Мале Полісся» Національний природний парк, Волицький заказник, Лешнівський заказник, Лопатинський заказник, Буський парк. Тер. М. П. є споконвічно прасло­в’янською. У 8–10 ст. вона майже збігалася з пд. частиною тер. розселення племені дулібів (також називали волинянами та бужанами). Від кін. 10 ст. – у складі Київ. Русі; наприкінці 12 – у 14 ст. – Галицько-Волин. королівства; від кін. 14 ст. до 1772 та 1919–39 – Польщі (від 1569 – Речі Посполитої; до 1462 – Белз. князівства, 1462–1772 – Белз. воєводства); від 1772 – Австр., 1867–1918 – Австро-Угор. імперії; 1918–19 – ЗУНР; від 1939 – УРСР. Перші поселення концентрувалися у долині Зх. Бугу. У 10–11 ст. на пн.-зх. землях М. П. виникли т. зв. Червен. городи. Найдавніші міські поселення: Белз (1030), м. Буськ (1097), м. Угнів Сокал. р-ну (1360), смт Лопатин Радехів. р-ну та смт Олесько Буського р-ну (1366), смт Новий Яричів Кам’янка-Бузь­кого р-ну (1370), м. Глиняни Золочів. р-ну (1387) Львів. обл. Найбільшим містом є Червоноград. Щільність сільс. насел. зменшується із Зх. від 40–50 осіб/км2 на Сх. до 30–40 осіб/км2.

Літ.: Маринич О. М. Українське Полісся. К., 1962; Геренчук К. И. Малое Полесье // Физ.-геогр. районирование Укр. ССР. К., 1968; Брадіс Є. М., Андрієнко Т. Л. Поліська підпровінція // Геоботан. районування Укр. РСР. К., 1977; Муха Б. П. Подходы к районированию, генезис, структура ландшафтов Малого Полесья // Физ. география и геоморфология. 1981. Вып. 26; Полісся: вчора, сьогодні, завтра: Зб. наук. пр. Лц., 1998; Перхач О. Р. Демогеографія Надбужанщини // Silva rerum: Зб. наук. пр. Л., 2007; Чиж О. Природа Малого Полісся: своєрідність та проблеми охорони // Геогр. основи збереження, використання і відтворення природ. ресурсів: Наук. зап. 2010. № 1.

Статтю оновлено: 2017