Мале Полісся
МАЛЕ́ ПОЛІ́ССЯ — природна область, плоскохвиляста низовинна територія, етно- й історико-культурний край на заході України. За фізико-географічним поділом є частиною Українського Полісся (Західноукраїнського краю Широколистолісової вологої теплої зони), за етно- й історико-культурним — Волині та Галичини. Охоплює північно-східну частину Львівської обл., крайню південну частину Рівненської обл., а також північні частини Тернопільської та Хмельницької областей. Розташоване між Волинською височиною (Сокальським пасмом, Повчанською височиною, Мізоцьким кряжем) на півночі, Подільською височиною (Гологори, Вороняки, Кременецькі гори) на півдні та південному сході та Розточчям на південному заході. Волинська височина відокремлює Мале Полісся від Волинського Полісся. На сході Мале Полісся поблизу міст Славута та Шепетівка Хмельницької обл. прилягає до Житомирського Полісся. Із заходу тягнеться від м. Рава-Руська Жовківського р-ну Львівської обл., північна межа проходить лінією: м. Белз (Сокальського р-ну) — м. Червоноград (обидва — Львівської обл.) — м. Берестечко (Горохівського р-ну Волинської обл.) — с. Козин (Радивилівського р-ну) — с. Верба (Дубенського р-ну) — с. Буща (Здолбунівського р-ну) — м. Острог (усі — Рівненської обл.) — с. Крупець — с. Бачманівка (обидва — Славутського р-ну). Довжина Малого Полісся бл. 300 км; ширина: на заході — 40–70 км, на сході — 20–25 км, подекуди (поблизу Острога) — бл. 5 км. Геоструктурно Мале Полісся приурочене до Волино-Подільської монокліналі. Складається з Надбужанської котловини, Бродівської рівнини та Острозької долини. Виокремлюють райони: Рава-Русько-Камʼянка-Бузький, Радехівсько-Бродівський, Смизько-Славутський, Куликівсько-Буський. Західна частина (більша) Малого Полісся належить до стоку Західного Бугу, східна — Стиру та її притоки Ікви (бас. Припʼяті та Дніпра).
Для ландшафтної структури характерне переважання природно-територіальних комплексів поліського типу з включенням лісостепових місцевостей. У межах Малого Полісся охороняється низка природно-заповідних територій і обʼєктів, зокрема «Мале Полісся» Національний природний парк, Волицький заказник, Лешнівський заказник, Лопатинський заказник, Буський парк. Територія Малого Полісся є споконвічно прасловʼянською. У 8–10 ст. вона майже збігалася з південною частиною території розселення племені дулібів (також називали волинянами та бужанами). Від кінця 10 ст. — у складі Київської Русі; наприкінці 12 — у 14 ст. — Галицько-Волинського королівства; від кінця 14 ст. до 1772 та 1919–39 — Польщі (від 1569 — Речі Посполитої; до 1462 — Белзького князівства, 1462–1772 — Белзького воєводства); від 1772 — Австрії, 1867–1918 — Австро-Угорської імперії; 1918–19 — ЗУНР; від 1939 — УРСР. Перші поселення концентрувалися в долині Західного Бугу. У 10–11 ст. на північно-західних землях Малого Полісся виникли т. зв. Червенські городи. Найдавніші міські поселення: Белз (1030), м. Буськ (1097), м. Угнів Сокальського р-ну (1360), смт Лопатин Радехівського р-ну та смт Олесько Буського р-ну (1366), смт Новий Яричів Камʼянка-Бузького р-ну (1370), м. Глиняни Золочівського р-ну (1387) Львівської обл. Найбільшим містом є Червоноград. Щільність сільського населення зменшується із заходу від 40–50 осіб/км2 на схід до 30–40 осіб/км2.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
