Мале Полісся

Визначення і загальна характеристика

МАЛЕ́ ПОЛІ́ССЯ  — природна область, плоскохвиляста низовинна територія, етно- й історико-культурний край на заході України. За фіз.-геогр. поділом є частиною Укр. Полісся (Зх.-укр. краю Широколистоліс. вологої теплої зони), за етно- й істор.-культур. — Волині та Галичини. Включає пн.-сх. частину Львів. обл., крайню пд. частину Рівнен. обл., а також пн. частини Терноп. і Хмельн. областей. Знаходиться між Волинською височиною (Сокал. пасмо, Повчанська височина, Мізоцький кряж) на Пн., Подільською височиною (Гологори, Вороняки, Кременецькі гори) на Пд. і Пд. Сх. та Розточчям на Пд. Зх. Волин. височина відокремлює М. П. від Волинського Полісся. На Сх. М. П. побл. міст Славута та Шепетівка Хмельн. обл. прилягає до Житомирського Полісся. З Зх. тягнеться від м. Рава-Руська Жовків. р-ну Львів. обл., пн. межа проходить лінією: м. Белз (Сокал. р-ну) — м. Червоноград (обидва — Львів. обл.) — м. Берестечко (Горохів. р-ну Волин. обл.) — с. Козин (Радивилів. р-ну) — с. Верба (Дубен. р-ну) — с. Буща (Здолбунів. р-ну) — м. Острог (усі — Рівнен. обл.) — с. Крупець — с. Бачманівка (обидва — Славут. р-ну). Довжина М. П. бл. 300 км; шир.: на Зх. — 40–70 км, на Сх. — 20–25 км, подекуди (побл. Острога) — бл. 5 км. Геоструктурно М. П. приурочене до Волино-Поділ. монокліналі. Складається з Надбужан. котловини, Бродів. рівнини та Остроз. долини. Виокремлюють р-ни: Рава-Русько-Кам’янка-Бузький, Радехівсько-Бродівський, Смизько-Славутський, Куликівсько-Буський. Зх. частина (більша) М. П. відноситься до стоку Західного Бугу, сх. — Стиру та її притоки Ікви (бас. Прип’яті та Дніпра). Для ландшафт. структури характерне переважання природно-тер. ком­плексів поліс. типу з включенням лісостеп. місцевостей. У межах М. П. охороняється низка природно-заповід. тер. і об’єк­тів, зокрема «Мале Полісся» Національний природний парк, Волицький заказник, Лешнівський заказник, Лопатинський заказник, Буський парк. Тер. М. П. є споконвічно прасло­в’янською. У 8–10 ст. вона майже збігалася з пд. частиною тер. розселення племені дулібів (також називали волинянами та бужанами). Від кін. 10 ст. — у складі Київ. Русі; наприкінці 12 — у 14 ст. — Галицько-Волин. королівства; від кін. 14 ст. до 1772 та 1919–39 — Польщі (від 1569 — Речі Посполитої; до 1462 — Белз. князівства, 1462–1772 — Белз. воєводства); від 1772 — Австр., 1867–1918 — Австро-Угор. імперії; 1918–19 — ЗУНР; від 1939 — УРСР. Перші поселення концентрувалися у долині Зх. Бугу. У 10–11 ст. на пн.-зх. землях М. П. виникли т. зв. Червен. городи. Найдавніші міські поселення: Белз (1030), м. Буськ (1097), м. Угнів Сокал. р-ну (1360), смт Лопатин Радехів. р-ну та смт Олесько Буського р-ну (1366), смт Новий Яричів Кам’янка-Бузь­кого р-ну (1370), м. Глиняни Золочів. р-ну (1387) Львів. обл. Найбільшим містом є Червоноград. Щільність сільс. насел. зменшується із Зх. від 40–50 осіб/км² на Сх. до 30–40 осіб/км².

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю