Маленков Георгій Максиміліанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Маленков Георгій Максиміліанович

МАЛЕНКО́В Георгій Максиміліанович (23. 11(06. 12). 1901, м. Оренбург, Росія – 14. 01. 1988, Москва) – партійний і радянський діяч. Генерал-лейтенант (1943). Герой Соц. Праці (1943). Держ. нагороди СРСР. Закін. класичну г-зію. Від 1919 перебував на політ. роботі у Червоній армії. 1920 вступив до РКП(б). 1921 навч. у Моск. вищому тех. уч-щі, де привернув до себе увагу кер-ва актив. виступами проти прихильників Л. Троцького та участю у «чистках» троцькістів як секр. парт. орг-ції уч-ща. Від 1925 – в облік.-інформ. підвідділі ЦК РКП(б), згодом – у секретаріаті Й. Сталіна. 1927 – один із організаторів «робочих дружин», які розігнали мітинг опозиції у Моск. вищому тех. уч-щі. Від 1930 працював у організац. відділі Моск. ком-ту ВКП(б), згодом очолив цей відділ. 1934–39 – зав. відділу керів. парт. органів ЦК ВКП(б). Брав участь у репресіях, активно взаємодіяв з кер. НКВС СРСР М. Єжовим (див. також «Єжовщина») та Л. Берією, їздив по країні, проводив «чистки», зокрема у Білорусі, Вірменії, Тульс., Ярослав., Саратов., Омській, Тамбов. обл., Татарстані (усі – РФ), Таджики­стані. Став одним із ключових творців номенклатур. кадрової системи. 1938 відіграв значну роль у поваленні М. Єжова, на якого поклали провину за «перегини» у репресіях. 1939–46 – чл. ЦК ВКП(б), секр. по кадрах, від 1941 – канд. у чл. політбюро ЦК ВКП(б). Під час вій­ни 1941–45 – чл. Держ. ком-ту оборони СРСР (водночас із посадою секр. ЦК), заст. голови РНК СРСР (курував літакобудування). У березні 1946 увійшов до складу політбюро ЦК ВКП(б). Вважався «другою людиною» в партії, однак після посилення впливу секр. ЦК ВКП(б) А. Жданова у травні 1946 знятий з посади секр. ЦК ВКП(б) і відправлений до Середньої Азії (формально – за недоліки у літакобудуванні). 1948 за підтримки Л. Берії та М. Хрущова відновлений на посаді секр. ЦК ВКП(б). 1949 брав активну участь у фабрикації «ленінгр. справи», а також справи Єврейського антифашистського комітету (за останньою репрес. особи, які мешкали в Україні). Свідченням посилення впливу М. стало виголошення ним 1952 на 19-му з’їзді ВКП(б) звіт. доповіді ЦК, що до цього робив лише Й. Сталін. Останній запропонував створити після з’їзду Президію ЦК – новий вузь­кий влад. орган, куди увійшли лише довірені особи, серед них і М., який фактично керував роботою ЦК у період загострення хвороби Й. Сталіна. Після його смерті очолив РМ СРСР, першим розпочав обережну публічну критику «культу особи». Разом із М. Хрущовим ініціював знищення Л. Берії, в якому вони вбачали небезпеч. конкурента у боротьбі за владу. Як глава уряду висунув план, спрямов. на розвиток легкої пром-сті та с. госп-ва, закликав до мирного співіснування із західними державами, формування системи колектив. безпеки. 1955 виступив за об’єднання Німеччини шляхом проведення заг. виборів. Зазнав критики з боку ін. кер., у лютому 1955 залишив посаду глави уряду. Був заст. міністра, міністром електростанцій і чл. Президії ЦК КПРС. Після 20-го з’їзду КПРС приєднався до противників хрущов. критики «культу особи», на червневому (1957) пленумі ЦК КПРС разом із В. Молотовим, Л. Кагановичем та ін. оголошений чл. антипарт. групи і позбавлений посад. Признач. дир. ГЕС у м. Усть-Кам’яногорськ, згодом – дир. ТЕС у м. Екібастуз (обидва – Казахстан). 1961 виключений з партії. До Москви повернувся після виходу на пенсію 1968.

Літ.: Волкогонов Д. А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й. В. Сталіна: У 2 кн. / Пер. з рос. К., 1990; Зубкова Е. Ю. Маленков, Хрущев и «оттепель» // Коммунист. 1990. № 13; Медведев Р. А. Они окружали Сталина. Мос­ква, 1990; «Ленинградское дело» // Реабилитация. Полит. процессы 30–50-х годов. Москва, 1991; Маленков А. О моем отце Георгии Маленкове. Москва, 1992; Молотов, Маленков, Каганович. 1957. Стенограмма июньского пленума ЦК КПСС и другие ма­­териалы. Москва, 1998; Хрущев Н. С. Время. Люди. Власть: Воспоминания в 4-х кн. Москва, 1999; Пыжиков А. В. Хрущевская «отте­пель». Москва, 2002; Орлов А. С., Георгиева Н. Г., Георгиев В. А. Исторический словарь. 2-е изд. Москва, 2012.

Ю. І. Шаповал

Статтю оновлено: 2017