Малий Кучурів

МАЛИ́Й КУЧУРІ́В — село За­ставнівського ра­йону Чернівецької області. Знаходи­ться за 22 км від обл. центру та за 7 км від райцентру. На Пн. від села, серед пагорбів зх. частини Хотинської височини бере початок р. Кучур (її довж. 20 км, площа водо­збірного басейну 50,7 км²; ін. назва — Задубрівка; ліва притока Шубранця, бас. Дунаю). На малій р. Совиця створ. каскад став­ків. Побл. М. К. — ліс з карпат. породами дерев (бук, дуб, граб, сосна) та великою кількістю ур­очищ (Глин­ники, Джунджа, Діброва, Камʼяний Яр, Касірчин Хрест, Кінець, Кругляк, Крутий Горб, Ле­вада, Могила, Плита, Рептура, Со­лонці, Стінка, Цигла, Чотири Дуби, Ярок та ін.). За пере­писом на­сел. 2001, у селі мешкали 1280; станом на 2016 — понад 1,3 тис. осіб; пере­важно українці. Проходить автомоб. шлях, який сполучає Чернівці з придністров. се­лами. 1970 побл. села Б. Тимощук дослідив поселе­н­ня голігр. і липиц. культур, а 1972 в ур­очищі Вин­ниця — курган ран­нього заліз. віку; 1986 Л. Михайлина у центрі М. К., в ур­очищах Осередок і Гора — поселе­н­ня зх.-поділ. скіф., луки-райковец. і давньорус. куль­тур; у тому ж році С. Пивоваров в ур­очищі Ставок — поселе­н­ня лукашів., черняхів. і давньорус. культур, а 1988 там само — могильник лукашів. і черняхів. куль­тур, в ін. місці, західніше — ще 2 поселе­н­ня — голігр. і давньорус. та голігр., липиц. і давньорус. куль­тур. 2008 під час земляних робіт зна­йдено сріб. динарій, викарбуваний за часів рим. імператора Трояна. За нар. пере­казами, назва села походить від прі­звища поміщика Кучурміна, який ці землі від­дав у спадок молодшому сину. Вперше згадується у писем. джерелах 1448. Пере­бував під владою Осман. імперії у складі Молд. князівства. Від 1774 — у межах Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1885 створ. читальню «Руської Бесіди» (на її від­кри­т­тя при­їжджали О. Маковей, Є. Пігуляк, С. Смаль-­Стоцький). У тому ж році від­крито 2-класну, згодом — 5-класну, 1905 — 7-класну (нині у цьому при­міщен­ні навч. учні 1–4 кл. і функціонує до­шкіл. група) школи. Після роз­паду Австро-Угор. імперії 1918 у складі Пн. Буковини М. К. ві­ді­йшов до Румунії, 1940 — до УРСР. Жит. за­знали сталін. ре­­пресій, зокрема й за націоналіст. і патріот. діяльність. На поч. липня 1941 село знову окупували румун. війська, які вбили багато жит., пере­важно євреїв. 28 березня 1944 сюди уві­йшли рад. війська. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинули 129 односельців, зо­крема й 5 братів Негричів (на їх честь на­звано вулицю). До 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Нині працюють кілька с.-г. під­приємств і фермер. госп-в. Є поклади піску, глини та каменю. У М. К. — навч.-вихов. ком­плекс «заг.-осв. школа–дитсадок»; Будинок куль­тури, б-ка; амбулаторія, будинок для тимчасового та по­стій. пере­бува­н­ня людей похилого віку «Наш дім» (діє у родовому маєтку панів Яку­бовичів; 1954 у цій будівлі знімали кадри до х/ф «Земля» за однойм. повістю О. Ко­­билянської, Київ. кіностудія ім. О. Дов­женка, реж. А. Бучма й О. Швачко, у ма­сових сценах брало участь багато жит. села). Збереглася де­ре­вʼя­на Микол. церква, зведена 1813. У 1954 за наказом парт. влади була ро­зі­брана ще одна існуюча тут церква, 1956 — костел. Встановлено памʼятник воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уроджен­ців — громад.-політ. діяч, педагог М. Спинул, педагог В. Горащук.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю