Малий Кучурів | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Малий Кучурів


Малий Кучурів

МАЛИ́Й КУЧУРІ́В – село Заставнівського району Чернівецької області. Знаходи­ться за 22 км від обл. центру та за 7 км від райцентру. На Пн. від села, серед пагорбів зх. частини Хотинської височини бере початок р. Кучур (її довж. 20 км, пл. водозбір. бас. 50,7 км2; ін. назва – Задубрівка; ліва притока Шубранця, бас. Дунаю). На малій р. Совиця створ. каскад став­ків. Побл. М. К. – ліс з карпат. породами дерев (бук, дуб, граб, сосна) та великою кількістю урочищ (Глинники, Джунджа, Діброва, Кам’яний Яр, Касірчин Хрест, Кінець, Кругляк, Крутий Горб, Ле­вада, Могила, Плита, Рептура, Со­лонці, Стінка, Цигла, Чотири Дуби, Ярок та ін.). За переписом на­сел. 2001, у селі мешкали 1280; станом на 2016 – понад 1,3 тис. осіб; переважно українці. Проходить автомоб. шлях, який сполучає Чернівці з придністров. се­лами. 1970 побл. села Б. Тимощук дослідив поселення голігр. і липиц. культур, а 1972 в урочищі Винниця – курган раннього заліз. віку; 1986 Л. Михайлина у центрі М. К., в урочищах Осередок і Гора – поселення зх.-поділ. скіф., луки-райковец. і давньорус. куль­тур; у тому ж році С. Пивоваров в урочищі Ставок – поселення лукашів., черняхів. і давньорус. культур, а 1988 там само – могильник лукашів. і черняхів. куль­тур, в ін. місці, західніше – ще 2 поселення – голігр. і давньорус. та голігр., липиц. і давньорус. куль­тур. 2008 під час земляних робіт знайдено сріб. динарій, викарбуваний за часів рим. імператора Трояна. За нар. переказами, назва села походить від прізвища поміщика Кучурміна, який ці землі віддав у спадок молодшому сину. Вперше згадується у писем. джерелах 1448. Перебував під владою Осман. імперії у складі Молд. князівства. Від 1774 – у межах Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1885 створ. читальню «Руської Бесіди» (на її відкриття приїжджали О. Маковей, Є. Пігуляк, С. Смаль-­Стоцький). У тому ж році відкрито 2-класну, згодом – 5-класну, 1905 – 7-класну (нині у цьому при­міщенні навч. учні 1–4 кл. і функціонує дошкіл. група) школи. Після розпаду Австро-Угор. імперії 1918 у складі Пн. Буковини М. К. відійшов до Румунії, 1940 – до УРСР. Жит. зазнали сталін. ре­пресій, зокрема й за націоналіст. і патріот. діяльність. На поч. липня 1941 село знову окупували румун. війська, які вбили багато жит., переважно євреїв. 28 березня 1944 сюди увійшли рад. війська. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули 129 односельців, зо­крема й 5 братів Негричів (на їх честь названо вулицю). До 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Нині працюють кілька с.-г. підпр-в і фермер. госп-в. Є поклади піску, глини та каменю. У М. К. – навч.-вихов. ком­плекс «заг.-осв. школа–дитсадок»; Будинок куль­тури, б-ка; амбулаторія, будинок для тимчасового та постій. перебування людей похилого віку «Наш дім» (діє у родовому маєтку панів Яку­бовичів; 1954 у цій будівлі знімали кадри до х/ф «Земля» за однойм. повістю О. Ко­­билянської, Київ. кіностудія ім. О. Дов­женка, реж. А. Бучма й О. Швачко, у ма­сових сценах брало участь багато жит. села). Збереглася де­ре­в’я­на Микол. церква, зведена 1813. У 1954 за наказом парт. влади була розібрана ще одна існуюча тут церква, 1956 – костел. Встановлено пам’ятник воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світ. війни. Серед видат. уроджен­ців – громад.-політ. діяч, педагог М. Спинул, педагог В. Горащук.

Літ.: Черешнюк М. М. Історія сіл Заставнівщини: історична література. Чц., 2011; Вакарюк Л. Малий Кучурів – «Буковинська Сицилія» // Буковин. правда. 2011, 29 черв.

Статтю оновлено: 2017