Малильо Софія Михайлівна | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Малильо Софія Михайлівна


Малильо Софія  Михайлівна

МАЛИ́ЛЬО Софія Михайлівна (03. 12. 1926, с. Вишні Верецьки, нині Верхні Ворота Воловец. р-ну Закарп. обл. – 19. 10. 2015, там само) – поетеса, громадська діячка. Орден княгині Ольги 3-го ступ. (2009). Дипломантка 16-го Всеукр. літ.-краєзн. конкурсу ім. М. Ут­риска (2012), лауреатка міської літ. премії ім. Ю. Мейгеша (2013). Початк. освіту здобула в рідному селі, середню – в укр. г-зії м. Модржани (Чехія). У роки 2-ї світ. вій­ни – у Зх. Німеччині, після закінчення вій­ни повернулася на Закарпаття. 1947 вступила до Львів. ун-ту, 2 листопада 1948 заарешт., 1949 без судового слідства засудж. за «сприяння міжнар. буржуазії» до 10-ти р. таборів, покарання відбувала на Колимі та в Іркут. обл. (РФ). У липні 1956 звільнена з повною реабілітацією. Поновилася і закін. Львів. ун-т (1960). Учителювала в сільс. школах різних областей, 24 р. – у с. Мо­шурів Тальнів. р-ну Черкас. обл., 5 р. викладала у Дрогоб. пед. ін-ті (Львів. обл.). Чл. Всеукр. т-ва політ­в’язнів та репресованих, Всеукр. об’єдн. письменників Бойківщини. Починала писати вірші ще до вій­ни, але обставини життя припинили її творчість. Справжня поет. творчість розпочала­ся 1990. Осн. теми: любов до України, звертання до героїчно-трагіч. сторінок історії України, прослава Бога та видат. постатей, проблеми рідної мови, описи природи та заклики до її збереження, заклики до актив. громадян. позиції українців, ліричне світовідчуття. Хоч багато в її віршах мотивів страждання й горя, однак струменіє з них палка любов до життя. Багато друкувалася в періодиці незалеж. України.

Тв.: Іди і вір. Уж., 1994; Воскресіння пам’яті. Детройт; Уж., 1999; А душа її – жива. Л., 2006; 2007; Надія. Л., 2008; Від Тиси до Дінця. Л., 2009.

Літ.: Українська жінка у визвольній боротьбі 1940–1950 рр. Т. 1. Л., 2004; Мащак І. Дорогами минулого. Л., 2010.

Статтю оновлено: 2017