Малинкович Володимир Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

МАЛИНКО́ВИЧ Володимир Дмитрович (28. 08. 1940, Суми) — учасник правозахисного руху, політолог. Кандидат медичних наук (1973). Орден «За мужність» 1-го ступеня (2006). Від 1959 навч. на юрид. факультеті Ленінгр. університету (нині С.-Пе­тербург), звідки 1961 від­рах. за активну громад. діяльність, 1967 закін. Київ. мед. ін­ститут. При­званий до армії, служив військ. лікарем. Написав листа міністру оборони СРСР А. Гречку з приводу 7-ден­ної вій­ни на Близькому Сході, негативно оцінив введе­н­ня рад. військ до Чехословач­чини. Звільнений з армії 1969 після т. зв. офіцер. суду честі. Від 1970 працював лікарем, згодом — у НДІ ендокринології та обміну речовин (Київ). На­прикінці 1960-х рр. по­зна­йомився з В. Некрасовим, Й. Зісельсом, М. Білорусцем та ін.; брав участь у мітингах біля памʼятника Т. Шевченку й у Бабиному Яру; роз­по­всюджував самвидав. Від поч. 1970 регулярно надсилав листи протесту й інформацію для «Хроники текущих событий», 1977 під­писав зверне­н­ня до країн-учасниць Белґрад. наради з питань без­пеки та спів­праці в Європі з закликом по­сприяти звільнен­ню П. Вінса. У жовтні 1978 вступив до Укр. Гельсин. групи. За­знавав пере­слідувань і провокацій, 1980 під тиском КДБ і за­грозою арешту емігрував до Німеч­чини. Мешкав у Мюнхені, був спів­роб. ред. ж. «Форум» і рос. ред. радіо «Свобода», Закордон. пред­ставництва Укр. Гельсин. групи, чл.-засн. Між­нар. Гельсин. асоц., спів­головою Демократ. обʼ­єдн. політ. емі­грантів з СРСР. Автор кн. «Голод на Україні: 1932–33» (1983), «Афгани­стан в огне» (1985), багатьох публікацій у діаспор. періодиці, зокрема у ж. «Сучасність». 1992 повернувся до Києва, пере­йшов на пророс. політ. позиції. 1992–94 — ідеолог президент. кампанії та радник Л. Кучми; 1995–97 — директор Ін­ституту інтеграції Київ. центру політ. дослідж. і конфліктології; від 1998 — директор Укр. від­ділу Між­нар. ін­ституту гуманітарно-політ. дослідж.; від 2002 — голова Комісії сприя­н­ня демократизації та роз­витку гро­­мадян. су­спільства. Від 2008 по­стійно проживає у Мюнхені.

І. Ю. Рапп, В. В. Овсієнко

Завантажити статтю