Київський політехнічний інститут Національний технічний університет України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Київський політехнічний інститут Національний технічний університет України

«КИ́ЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІ́ЧНИЙ ІНСТИТУ́Т» Національний технічний університет України (КПІ) – вищий навчальний заклад, один із найдавніших технічних ВНЗів України. Засн. 1898 як Київ. політех. ін-т імператора Олександра ІІ. Ініціаторами створення були міністр фінансів Рос. імперії С. Вітте, вчені В. Кирпичов (1-й ректор; до 1902), М. Бунге, І. Рахманінов, меценат М. Терещенко та ін. Перший набір студентів становив 360 осіб, діяли інж., мех., хім., с.-г. відділення (згодом ф-ти). Спочатку Ін-т розміщувався в орендов. приміщеннях Комерц. уч-ща (вул. Бульварно-Кудрявська, № 24, нині вул. Воровського). 1899 переїхав у власні приміщення, 1900 завершено буд-во гол. корпусу, а 1902 – повного комплексу будівель Ін-ту (арх. І. Кітнер, О. Кобелєв): гол. і хім. корпуси, мех. майстерні, 2 станції (для випробування парових та ін. машин і метеорологічна), дослідне поле і майстерні, гуртожиток; діяли заг. і спец. б-ки. Значна увага приділялася практ. заняттям, зокрема у лабораторіях. Головою екзаменац. комісії першого випуску 1903 був Д. Менделєєв, який високо оцінив їхні дипломні роботи. Тоді ж розпочато буд-во студмістечка, яке нині нараховує 20 гуртожитків. У перші десятиліття 20 ст. активно діяли наук.-тех. гуртки (інж., мех., хім., агроном., повітроплавал. тощо), які залучали молодь до наук. пошуків, зокрема 1909 кількість чл. повітроплавал. гуртка становила 200 осіб; випускники КПІ організували Київ. політех. т-во інженерів і агрономів (на першому зібранні нараховувалося 115 учасників). При Ін-ті діяло Пд.-Зх. т-во електротехніків тощо. Під час 2-ї світ. війни частково евакуйовано в Узбекистан: студенти і викл. брали безпосередню участь у спорудженні Пн.-Ташкент. каналу, дві третини професор.-викладац. персоналу воювали у діючій армії, решта викладала у Середньоазіат. індустр. ін-ті (Ташкент). На базі його підрозділів (філій, ф-тів, каф., н.-д. лаб. тощо) створ. чимало навч. закладів, зокрема Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України (1922), Нац. ун-т харч. технологій (обидва – Київ), Київ. ун-т технологій та дизайну, Київ. ун-т буд-ва і арх-ри, Дніпроп. ун-т залізнич. транспорту, Одес. мор. ун-т, Харків. автомоб.-дорож. ун-т (усі – 1930), Нац. авіац. ун-т (Київ, 1933), Вінн. тех. ун-т (1974), Черкас., Черніг. (обидва – 1991), Житомир. (1994) технол. ун-ти тощо, а також академ. і галуз. н.-д. установ, серед яких – Ін-ти механіки (1918), електрозварювання (1934), тех. теплофізики (1964), проблем міцності (1966) НАНУ (усі – Київ); 1930 на базі електромех. майстерень – з-д «Точелектроприлад» (нині «Росток»), механічних – з-д ім. І. Лепсе (згодом «Київтрактородеталь»). 1930–34 реорганіз. у 8 окремих ін-тів, 1934 перейм. у Київ. індустр. ін-т; 1941, під час нім.-фашист. окупації, деякий час функціонував як КПІ; 1944 повернуто попередню назву. 1948 нагороджено орденом Леніна. 1934–38 Ін-т носив ім’я П. Постишева, 1968–92 – ім. 50-річчя Великої Жовтн. соціаліст. революції. Від 1998 – сучасна назва. Нині у структурі Ун-ту діють Ін-ти: приклад. систем. аналізу, телекомунікац. систем, видавн.-поліграф., енергозбереження та енергоменеджменту, спец. зв’язку та захисту інформації, фіз.-тех., мех.-маш.-буд., післядиплом. освіти, моніторингу якості освіти, Військ. ін-т телекомунікацій та інформатизації; ф-ти: зварюв., інж.-фіз., інж.-хім., приладобуд., радіотех., теплоенергет., авіац. і косміч. систем, біотехнології і біотехніки, електроенерготехніки та автоматики, електроніки, інформатики та обчислюв. техніки, лінгвістики, менеджменту та маркетингу, соціології і права, приклад. математики, фіз.-матем., хім.-технол., міжнар., спіл. ф-т машинобудування, міжуніверситет. медико-інж.; Славутиц. філія (Київ. обл.); НДІ: автоматизації експеримент. дослідж., автоматики та енергетики «Енергія», приклад. електроніки, телекомунікацій, приклад. проблем гідроаеродинаміки та теплообміну, експеримент. інформатики та метрології, інформ. процесів, систем. технологій, міжгалуз. НДІ проблем механіки «Ритм»; н.-д. центри: міждисциплінар. дослідж. «Ресурсоощадні технології», приклад. соціології «Соціо+», систем тех. захисту інформації «Тезис», «Price»; наук.-інж. центри: фініш. технологій «Квалітет», «Хім. інженерія»; наук.-тех. центри: «Діатос», «Екотез»; Наук.-аналіт. центр критич. технологій навігац. приладобудування, Наук.-випробув. центр «Надійність», Особл. КБ «Шторм», Тех. ком-т зі стандартизації «Акустотехніка», Орган сертифікації метало- та деревооброб. обладнання та продукції машинобудування і систем якості, Державний політехнічний музей. Станом на 2012 у КПІ працюють 6 акад. і 9 чл.-кор. НАНУ, 283 д-рів н. та проф., 1258 канд. н. і доц.; чимало вчених отримали Держ. премію України в галузі н. і т. В Ун-ті навч. Ф. Андерс, І. Бардін, В. Голубович, Д. Григорович, А. Думанський, П. Міняєв, О. Вінтер, Б. Вул, С. Корольов, А. Люлька, О. Мікулін, Б. Лисін, Б. Патон, Г. Писаренко, М. Корноухов, І. Сікорський, В. Толубинський, І. Швець, працювали В. Гриднєв (1952–55 – ректор), М. Делоне, Г. Де Метц, О. Динник, Ф. Бєлянкін, Є. Вотчал, М. Давиденков, К. Зворикін, В. Іжевський, М. Коновалов, Ю. Ломоносов, Є. Патон, С. Тимошенко, М. Пимоненко, Л. Писаржевський, С. Серенсен, Г. Сухомел, Д. Томашевич, В. Шапошников, В. Яворський та ін. Виходять «Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”», «Наукові вісті Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”», журнали «Электроника и связь», «Енергетика: економіка, технології, екологія», «Системні дослідження та інформаційні технології», численні фахові збірники наук. праць. Від 1963 діє музей історії КПІ (нині у складі Держ. політех. музею). На тер. Ун-ту встановлено пам’ятники Д. Менделєєву, В. Кирпичову, С. Тимошенку, Є. Патону, С. Лебедєву, М. Кравчуку, С. Корольову, І. Сікорському та ін.

Літ.: Известия Киевского политехнического института императора Александра ІІ. К., 1914; Киевский индустриальный институт. К., 1939; Из истории Киевского политехнического института. Т. 1: 1898–1917 гг. К., 1961; Київський політехнічний інститут: Нариси історії. К., 1995; КПІ. Перше століття: істор. огляд. К., 2007; Ховрич С. М. З історії розвитку вищої технічної освіти в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Київського політехнічного інституту) // УІЖ. 2007. № 5(476); Зеркалов Д. В. НТУУ «КПІ». Минуле і сьогодення. К., 2012.

С. М. Ховрич

Стаття оновлена: 2013