Київський промбудпроект Проектний інститут - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Київський промбудпроект Проектний інститут

«КИ́ЇВСЬКИЙ ПРОМБУДПРОЕ́КТ» Проектний інститут – установа будівельної галузі, що здійснює проектування промислових і цивільних об’єктів. Дочірнє підпр-во Держ. АТ «Буд. компанія “Укрбуд”» (від 2005). Розташ. у Києві. Засн. 1930 як Київ. відділ. Всесоюз. тресту «Держпроектбуд» з метою впровадження принципів індустріалізації буд-ва пром. підпр-в, ліквідації сезонності буд-ва, створення необхід. сан.-гіг. умов для робітників пром. підпр-в. Спочатку вся проектна та вироб. діяльність була спрямована на виконання держ. планів екон. і соц. розвитку країни. Від 1933 тут розробляли проекти реконструкції існуючих підпр-в і нових цехів, зокрема на Дніпров. металург. з-ді (м. Дніпродзержинськ Дніпроп. обл.), Краматор. маш.-буд. з-ді (нині Донец. обл.), Київ. верстатобуд. з-ді, Моск. авіац. з-ді. 1939–41 у Київ. відділ. виконано низку проектів, пов’язаних з розвитком пром. буд-ва у зх. областях УРСР. Під час 2-ї світ. війни переведено у м. Томськ (РФ), де його працівники виконували проектні роботи з розміщення евакуйов. пром. об’єктів, зокрема військ. з-дів № 631, 660, 690. На той час Відділ. складалося з буд., сан.-тех., енергет. і вишукув. відділів, групи проект. орг-ції робіт. Водночас створ. виїзні комплексні бригади у Марій. краї (1941), містах Юрга Кемеров. обл., Самара (усі – РФ), Алма-Аті (нині Алмати; усі – 1942), м. Колпашев Томської обл. (РФ, 1943). Після реевакуації наприкінці 1943 Відділ. переважно розробляло проекти відбудови та реконструкції зруйн. підпр-в (нові проекти складали лише 20 %). У 1950-х рр. створ. спец. сектор з проектування з-дів залізобетон. виробів, полігонів буд. баз і з-дів буд. матеріалів. 1961–89 – Держ. ін-т з заг.-буд. і сан.-тех. проектування пром. підпр-в «К. п.» Держбуду СРСР. У 1950–80-х рр. фахівцями Ін-ту спроектовано комплекс об’єктів Тамбов. мех. з-ду (РФ), Караґандин. (Казахстан), Нижньотагіл. (Свердлов. обл.), Челябін. металург. з-дів, Кемеров. з-ду «Карболіт» (усі – РФ), великі з-ди в містах Гродно (Білорусь), Стерлітамак (Башкортостан, РФ), Павлоград (Казахстан), Білоцерків. комбінат шин і гумоазбест. виробів, Бровар. з-д алюмінієвих конструкцій (обидва – Київ. обл.), Кіровогр. чавуноливар. з-д, Житомир. з-д огороджувал. конструкцій, Рівнен. ф-ку «Укрбурштин», закриту автобусну стоянку діаметром 161 м у Дарниц. р-ні Києва. Серед закордон. проектів рад. періоду: у Китаї – з-д електродів у м. Гірин, з-д алюмінієвих сплавів у м. Харбін, з-д вантаж. автомобілів у м. Чанчунь; низка підпр-в у Пн. Кореї, НДР, Польщі та Болгарії. Серед проектів остан. років – житл. будинки на вул. Б. Хмельницького, С. Струтинського, Жмеринська та П. Чаадаєва, торг.-офіс. комплекс на Спорт. площі, Палац мист-в «Укр. дім», будівля Адміністрації Президента України, реконструкція комплексу Київ-Пасажирський, вокзал. комплекс на ст. Дарниця у Києві, вироб. база Київ. з-ду ім. С. Ковальської. Нині у структурі «К. п.» – буд., сантех. № 1 і 2, електротех. і розвитку пром. тер. відділи, упр. проблем тер. та охорони довкілля. Осн. напрями діяльності: архіт. і буд. проектування та конструювання житл., громад. будівель та споруд; проектування нових і реконструкція діючих підпр-в пром. комплексу; проектування інж. мереж і систем інж. забезпечення; розроблення комплекс. проектно-кошторис. документації; виконання функцій ген. проект. орг-ції у сфері проектування вироб., громад., житл. будівель та споруд; виконання функцій держ. територ. орг-ції в пром. буд-ві у Києві, Київ., Вінн., Житомир., Хмельн., Черкас., Чернів. і Черніг. обл. Визначні фахівці: О. Диховичний, Є. Нечитайло, В. Альшиць, Р. Аптекман, І. Велика, О. Величкін, В. Зінкевич, С. Король, Е. Лещенко, В. Марчук, В. Потлань, М. Самольотов, І. Смойловський, О. Стеценко, В. Тваровський, Я. Тененбаум, І. Фрейман, І. Харитонов, Ю. Хоренженко, В. Циканков, С. Ярощук та ін. Кількість працівників (2011) – 100 осіб. «К. п.» очолювали С. Дубинська (1930–40 та 1944–51), Л. Сирота (1940–41), У. Артемонов (1941–44), А. Писарев (1951–72), В. Варварцев (1972–84), В. Лимаренко (1984–2002). Нині дир. – В. Єфимчук (від 2002).

Е. М. Воловик

Стаття оновлена: 2013