Киргизстан

КИРГИЗСТА́Н, Киргизька Республіка (Кыргыз­стан, Кыргыз Республикасы) — держава у Центральній Азії. На Зх. межує з Узбеки­станом, на Пн. — з Казах­станом, на Сх. — з Китаєм, на Пд. — з Таджики­станом. Площа 198,5 тис. км². Насел. 5,3 млн осіб (2010): киргизи — 64,9 %, узбеки — 13,8 %, росіяни — 12,5 %, проживають також українці, татари, німці, казахи, уйгури, таджики, турки, дунгани. Природ. приріст насел. 0,4 % (при рівні фертильності 1,22 дитини на одну жінку). Міське насел. складає 39 %. Віро­сповіда­н­ня: мусульмани-суніти — 75 %, православні — 20 % та ін. Держ. мова — киргизька. Столиця — Бішкек (866,14 тис. осіб, 2010). Найбільші міста (тис. осіб): Ош (229,7), Джалал-Абад (76,7), Каракол (64,6), Токмак (61,4). Адм. поділ — 7 обл. і 2 міста респ. значе­н­ня. Держ. устрій — республіка. Глава держави — президент. Законодав. орган — однопалат. парламент (Жогорку Кенеш). Грош. одиниця — сом. Член ООН, ОБСЄ, СНД, Організації Іслам. конф., Шанхай. організації спів­робітництва, МВФ, СОТ. Провід­ні політ. партії: «Ак-Жол», С.-д. партія К., Партія комуністів К., «Ата-Мекен».

Перші згадки про роз­винену культуру насел. сучас. К. датовані 2 тис. до н. е. Згодом зх. частину країни заселили іран. племена, пн. — сакські, на поч. н. е. — усуни, яких змінили ефталіти, перси-сасаніди, у ран­ньому середньовіч­чі — тюрки. Від 7 ст. тер. сучас. К. входила до складу Зх.-Тюрк., у 8 ст. — Карлуц. каганатів, у 12 ст. — Караханід. держави, згодом — Каракитай. ханства, у 13 — поч. 16 ст. — Монгол. держави. 1510 киргиз. племена від­новили незалежність, на поч. 19 ст. під натиском Коканд. ханства прийняли під­данство Рос. імперії. 1918–24 — у складі Турке­стан. АРСР. Від 1924 — Кара-Киргиз. (від 1925 — Киргиз.) автономна обл. у складі РСФРР, від 1926 — Киргиз. АРСР (від 1936 — РСР) у складі СРСР. Від 1990 — сучасна назва. 1991 проголошено незалежність. У лютому–березні 2005 у К. від­булася т. зв. тюльпанова революція, у результаті якої до влади при­йшли опозиц. сили на чолі з К. Бакієвим. Від квітня 2010 керівництво країною здійснював тимчас. уряд на чолі з Р. Отунбаєвою. 2011 президентом К. обрано А. Атамбаєва.

Третину тер. країни за­ймають гори: на Пд. Зх. — Паміро-Алай, на Пн. Сх. — Тянь-Шань (найвища точка — пік Пере­моги, 7439 м), роз­межовані високогір. долинами (Чуйська, Талас., Алай., частина Ферґан.) та улоговинами. Клімат континентал. Середні температури січня від –4 °С у долинах до –27 °С у високогір. р-нах, липня — від­повід­но від +25–27 °С до +5 °С. Середньорічна кількість опадів від 180–250 мм на Сх. Тянь-Шаню до 900–1000 мм на пд.-зх. схилах Ферґан. хребта. Найбільші річки: Нарин, Карадарʼя, Чу, Талас, Сари-Джаз. Є бл. 3 тис. озер, серед яких — Іссик-Куль (одне з найвисокогірніших озер світу, не замерзає), Сонґ-Кьоль, Чатир-Кьоль. Пере­важає пустел. і напів­пустел. рослин­ність, у горах — гір.-степ. і лісова. У тварин. світі пред­ставлені рідкісні види: тянь-шанський ведмідь, сніговий барс, рудий вовк. У К. — низка заповід­ників, природ. парків (зокрема «Ала-Арча»), нац. парків (напр., «Чонґ-Кемін»). Є поклади вугі­л­ля, ртуті, олова, золота, вольфраму, цинку, свинцю, значні гідроресурси.

К. — індустр.-аграрна країна. ВВП становить 4 млрд дол. США (2001), у роз­рахунку на особу 863 дол. США. Провід­ні галузі промисловості: кольорова металургія, машинобудува­н­ня, легка, харчова. У с. госп-ві пере­важає тварин­ництво (тонкорун­не і напів­тонкорун­не вівчарство), роз­винене також молочно-мʼясне скотарство (зокрема конярство). Вирощують зернові (пере­важно пшеницю), кормові, тех. (бавовник, тютюн, ефіроолійні), баштан­ні, овочеві культури. Роз­винене шовківництво. К. — одна з найпослідовніших країн колиш. СРСР у виконан­ні ринк. реформ. Само­стійно забезпечує власні потреби у с.-г. машинах, спеціально сконстру­йованих для роботи в умовах гір. рельєфу. На від­міну від ін. країн Серед. Азії, К. не від­чуває не­стачі у водних ресурсах, іригаційні ка­нали в необхід. обсягах по­стачають воду на бавовняні плантації Ферґан. долини. Під с.-г. угі­д­дями зайнято 50,9 % тер. країни (2010), з них — 13,9 % ріллі, 86,1 % луків та пасовищ. Пл. зрошув. земель 1 млн га. Екс­портує мʼясо, бавовну, вовну, тютюн, золото, ртуть, уранову руду, електро­енергію; імпортує пром. устаткува­н­ня, вироби, товари широкого вжитку. Осн. торг. партнери: РФ, Узбеки­стан, Казах­стан, Німеч­чина, Китай. Між­нар. аеропорти: Бішкек, Ош, Тамча. У К. діє наук. станція РАН (Бішкек), що за­ймається геол. дослідж., зокрема з метою про­гнозува­н­ня землетрусів. Осн. ВНЗи роз­міщені пере­важно у Бішкеці (Киргиз. університет, Киргиз.-Рос. словʼян. університет, Амер. університет Центр. Азії, Між­нар. університет К.). Діють ін­ститути НАН К. Серед музеїв — нац. комплекс «Манас-Ордо» (побл. Таласа), Іссик-Кульський держ. (м. Чолпон-Ата) та Ошський обʼ­єд­наний істор.-культурні музеї-заповід­ники, Мемор. музей М. Пржевальського (м. Каракол). Найдавніші памʼятки мистецтва: неоліт. зображе­н­ня тварин у печері Ак-Чункур, ранні петрогліфи в ур­очищі Са­ймали-Таш. Памʼятки культури: руїни караван-сараю Чалдивар на р. Манакельди (8 або 10 ст.), камʼяні баби на Тянь-Шані й у Семиріч­чі, мінарет «Башта Бурана» (поч. 11 ст., городище Бурана), комплекс із 3-х купол. мавзолеїв в Узгені (11–12 ст., мінарет — 11 ст.), мавзолеї Шах-Фазиль (11–12 ст.), Манаса (14 ст.), караван-сарай Таш-Рабат (1-а пол. 15 ст.), церква св. Трійці (1895), Дунган. мечеть (поч. 20 ст.; обидві — Каракол). Роз­винені килимарство, вишивка. Серед ві­домих художників — Г. Айтієв, С. Акилбеков, Л. Ільїна, О. Мануйлова, А. Михальов, В. Образцов, С. Чуйков; композиторів — А. Малдибаєв, М. Абдраєв, А. Тулєєв, А. Аманбаєв, С. Ряузов, С. Германов, Т. Ерматов, А. Джанибеков, К. Молдобасанов; спів­аків — С. Кіїзбаєва, А. Мирзабаєв, Б. Мінжилкієв; диригентів — А. Джумахматов; арт. балету — Б. Бейшеналієва, А. Токомбаєва, Ч. Базарбаєв, А. Ірсалієв, Р. Чокоєва; балет­мейстерів — У. Сарбагішев; акторів — Б. Кидикеєва, Д. Куюкова. У К. ви­ступали укр. спів­аки Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк, А. Соловʼяненко. На сцені Киргиз. театру опери та балету ім. А. Малдибаєва (Бішкек) по­ставлено оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Дні­проп. театру опери та балету — ораторію «Материнське поле» К. Молдобасанова. Серед театрів — Киргиз. драм. ім. А. Умуралієва, рос. драми, ляльок ім. М. Жангазієва (усі — Бішкек), Тянь-Шанський муз.-драм. ім. М. Рискулова (м. Нарин), Киргиз. драм. ім. С. Ібраїмова (м. Ош). Джерела киргиз. літ-ри — різножанр. уснопоет. нар. творчість та монум. памʼятка — героїч. епос «Манас». Значна частина фольклору присутня у творчості акинів. Одним із основоположників писем. киргиз. літ-ри був поет А. Токомбаєв. У 1920-х рр. пере­важала поезія (Дж. Боконбаєв, К. Маликов, Дж. Турусбеков), у 1930-х рр. набули роз­витку проза (Т. Сидикбеков, К. Джантошев) і драма (Дж. Боконбаєв, Дж. Турусбеков). Значного роз­квіту киргиз. література досягла після 2-ї світової війни. Серед ві­домих поетів — Н. Джетикашкаєва, С. Ералієв, С. Джусуєв, С. Абдикадирова; прозаїків — Ч. Айтматов, Т. Касимбеков, А. Токомбаєв, Ш. Бейшеналієв; драматургів — Т. Абдумомунов, Б. Джакієв, М. Байджієв. «Кобзар» Т. Шевченка ви­дано киргиз. мовою 1939 у перекл. А. Токтомушева, К. Маликова, С. Сасикбаєва. 1954 ви­йшла кн. «Вірші та поеми» Т. Шевченка. Життю й творчості укр. поета присвятили стат­ті Т. Байзаков, С. Джусуєв, К. Маликов, Т. Уметалієв, А. Садиков. Киргиз. мовою ви­дано твори І. Франка, Лесі Українки, Марка Вовчка, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, П. Грабовського, В. Стефаника, П. Тичини, М. Рильського, Остапа Вишні та ін.; укр. — твори Ч. Айтматова, Т. Сидикбекова, С. Ералієва, К. Маликова, М. Джангазієва, К. Джусупова. Серед пере­кладачів з киргиз. літ-ри — Н. Кащук, Л. Смілянський, Б. Степанюк, М. Шумило. Про киргиз.-укр. літ. звʼязки Г. Хлипенко написав кн. «Чувство семьи единой: Ст., ис­следования, обзоры по киргиз.-укр. лит. связям» (Фрунзе, 1980).

Перші укр. поселе­н­ня на тер. К. зʼявилися у 1860-х рр. 1897 у К. мешкало 18,6 тис. українців, 1939 — 137,3 тис. (пере­важно у Бішкеці, Токмаці, Караколі, долині р. Чу й Іссик-Кульській улоговині). У 1-й пол. 20 ст. у звʼязку з при­скореною індустріалізацією до К. прибула значна кількість кваліфіков. робітників і спеціалістів з України (працювали пере­важно у важкій промисловості, машинобудуван­ні). Після 2-ї світової війни питома вага українців у місц. насел. зменшилася (1989 — 2,5 %; 108,3 тис. осіб). 1990 у респ. парламенті було 11 депутатів-українців, серед депутатів усіх рівнів — 286. У 1926 укр. мову вважали рідною 97,1 % українців К., внаслідок русифікації ця кількість сут­тєво зменшилася (1989 — 34,1 %). Екон. криза, що склалася після здобу­т­тя незалежності К., стала однією з причин еміграції українців (протягом 1989–97 з країни виїхала третина укр. насел.). Однак, не­зважаючи на втрату більшістю українців К. своїх етніч. особливостей, у 1990-х рр. від­булося по­жвавле­н­ня укр. нац. життя. Діє укр. культур. центр «Берегиня», на держ. радіо виходить пере­дача українською мовою. Проте в організов. укр. русі бере участь лише не­значна частина українців К. Дипломат. від­носини між К. та Україною встановлено 19 вересня 1992. У червні 1992 у Києві під­писано договір про дружбу і спів­робітництво між 2-ма країнами.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю