Киргизстан - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Киргизстан

КИРГИЗСТА́Н, Киргизька Республіка (Кыргызстан, Кыргыз Республикасы) – держава у Центральній Азії. На Зх. межує з Узбекистаном, на Пн. – з Казахстаном, на Сх. – з Китаєм, на Пд. – з Таджикистаном. Пл. 198,5 тис. км2. Насел. 5,3 млн осіб (2010): киргизи – 64,9 %, узбеки – 13,8 %, росіяни – 12,5 %, проживають також українці, татари, німці, казахи, уйгури, таджики, турки, дунгани. Природ. приріст насел. 0,4 % (при рівні фертильності 1,22 дитини на одну жінку). Міське насел. складає 39 %. Віросповідання: мусульмани-суніти – 75 %, православні – 20 % та ін. Держ. мова – киргизька. Столиця – Бішкек (866,14 тис. осіб, 2010). Найбільші міста (тис. осіб): Ош (229,7), Джалал-Абад (76,7), Каракол (64,6), Токмак (61,4). Адм. поділ – 7 обл. і 2 міста респ. значення. Держ. устрій – республіка. Глава держави – президент. Законодав. орган – однопалат. парламент (Жогорку Кенеш). Грош. одиниця – сом. Чл. ООН, ОБСЄ, СНД, Орг-ції Іслам. конф., Шанхай. орг-ції співроб-ва, МВФ, СОТ. Провідні політ. партії: «Ак-Жол», С.-д. партія К., Партія комуністів К., «Ата-Мекен».

Перші згадки про розвинену культуру насел. сучас. К. датовані 2 тис. до н. е. Згодом зх. частину країни заселили іран. племена, пн. – сакські, на поч. н. е. – усуни, яких змінили ефталіти, перси-сасаніди, у ранньому середньовіччі – тюрки. Від 7 ст. тер. сучас. К. входила до складу Зх.-Тюрк., у 8 ст. – Карлуц. каганатів, у 12 ст. – Караханід. держави, згодом – Каракитай. ханства, у 13 – поч. 16 ст. – Монгол. держави. 1510 киргиз. племена відновили незалежність, на поч. 19 ст. під натиском Коканд. ханства прийняли підданство Рос. імперії. 1918–24 – у складі Туркестан. АРСР. Від 1924 – Кара-Киргиз. (від 1925 – Киргиз.) автономна обл. у складі РСФРР, від 1926 – Киргиз. АРСР (від 1936 – РСР) у складі СРСР. Від 1990 – сучасна назва. 1991 проголошено незалежність. У лютому–березні 2005 у К. відбулася т. зв. тюльпанова революція, у результаті якої до влади прийшли опозиц. сили на чолі з К. Бакієвим. Від квітня 2010 кер-во країною здійснював тимчас. уряд на чолі з Р. Отунбаєвою. 2011 президентом К. обрано А. Атамбаєва.

Третину тер. країни займають гори: на Пд. Зх. – Паміро-Алай, на Пн. Сх. – Тянь-Шань (найвища точка – пік Перемоги, 7439 м), розмежовані високогір. долинами (Чуйська, Талас., Алай., частина Ферґан.) та улоговинами. Клімат континентал. Середні т-ри січня від –4 °С у долинах до –27 °С у високогір. р-нах, липня – відповідно від +25–27 °С до +5 °С. Середньорічна кількість опадів від 180–250 мм на Сх. Тянь-Шаню до 900–1000 мм на пд.-зх. схилах Ферґан. хребта. Найбільші річки: Нарин, Карадар’я, Чу, Талас, Сари-Джаз. Є бл. 3 тис. озер, серед яких – Іссик-Куль (одне з найвисокогірніших озер світу, не замерзає), Сонґ-Кьоль, Чатир-Кьоль. Переважає пустел. і напівпустел. рослинність, у горах – гір.-степ. і лісова. У тварин. світі представлені рідкісні види: тянь-шанський ведмідь, сніговий барс, рудий вовк. У К. – низка заповідників, природ. парків (зокрема «Ала-Арча»), нац. парків (напр., «Чонґ-Кемін»). Є поклади вугілля, ртуті, олова, золота, вольфраму, цинку, свинцю, значні гідроресурси.

К. – індустр.-аграрна країна. ВВП становить 4 млрд дол. США (2001), у розрахунку на особу 863 дол. США. Провідні галузі пром-сті: кольорова металургія, машинобудування, легка, харчова. У с. госп-ві переважає тваринництво (тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство), розвинене також молочно-м’ясне скотарство (зокрема конярство). Вирощують зернові (переважно пшеницю), кормові, тех. (бавовник, тютюн, ефіроолійні), баштанні, овочеві культури. Розвинене шовківництво. К. – одна з найпослідовніших країн колиш. СРСР у виконанні ринк. реформ. Самостійно забезпечує власні потреби у с.-г. машинах, спеціально сконструйованих для роботи в умовах гір. рельєфу. На відміну від ін. країн Серед. Азії, К. не відчуває нестачі у водних ресурсах, іригаційні канали в необхід. обсягах постачають воду на бавовняні плантації Ферґан. долини. Під с.-г. угіддями зайнято 50,9 % тер. країни (2010), з них – 13,9 % ріллі, 86,1 % луків та пасовищ. Пл. зрошув. земель 1 млн га. Експортує м’ясо, бавовну, вовну, тютюн, золото, ртуть, уранову руду, електроенергію; імпортує пром. устаткування, вироби, товари широкого вжитку. Осн. торг. партнери: РФ, Узбекистан, Казахстан, Німеччина, Китай. Міжнар. аеропорти: Бішкек, Ош, Тамча. У К. діє наук. станція РАН (Бішкек), що займається геол. дослідж., зокрема з метою прогнозування землетрусів. Осн. ВНЗи розміщені переважно у Бішкеці (Киргиз. ун-т, Киргиз.-Рос. слов’ян. ун-т, Амер. ун-т Центр. Азії, Міжнар. ун-т К.). Діють ін-ти НАН К. Серед музеїв – нац. комплекс «Манас-Ордо» (побл. Таласа), Іссик-Кульський держ. (м. Чолпон-Ата) та Ошський об’єднаний істор.-культурні музеї-заповідники, Мемор. музей М. Пржевальського (м. Каракол). Найдавніші пам’ятки мист-ва: неоліт. зображення тварин у печері Ак-Чункур, ранні петрогліфи в урочищі Саймали-Таш. Пам’ятки культури: руїни караван-сараю Чалдивар на р. Манакельди (8 або 10 ст.), кам’яні баби на Тянь-Шані й у Семиріччі, мінарет «Башта Бурана» (поч. 11 ст., городище Бурана), комплекс із 3-х купол. мавзолеїв в Узгені (11–12 ст., мінарет – 11 ст.), мавзолеї Шах-Фазиль (11–12 ст.), Манаса (14 ст.), караван-сарай Таш-Рабат (1-а пол. 15 ст.), церква св. Трійці (1895), Дунган. мечеть (поч. 20 ст.; обидві – Каракол). Розвинені килимарство, вишивка. Серед відомих художників – Г. Айтієв, С. Акилбеков, Л. Ільїна, О. Мануйлова, А. Михальов, В. Образцов, С. Чуйков; композиторів – А. Малдибаєв, М. Абдраєв, А. Тулєєв, А. Аманбаєв, С. Ряузов, С. Германов, Т. Ерматов, А. Джанибеков, К. Молдобасанов; співаків – С. Кіїзбаєва, А. Мирзабаєв, Б. Мінжилкієв; диригентів – А. Джумахматов; арт. балету – Б. Бейшеналієва, А. Токомбаєва, Ч. Базарбаєв, А. Ірсалієв, Р. Чокоєва; балетмейстерів – У. Сарбагішев; акторів – Б. Кидикеєва, Д. Куюкова. У К. виступали укр. співаки Є. Мірошниченко, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко. На сцені Киргиз. театру опери та балету ім. А. Малдибаєва (Бішкек) поставлено оперу «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Дніпроп. театру опери та балету – ораторію «Материнське поле» К. Молдобасанова. Серед театрів – Киргиз. драм. ім. А. Умуралієва, рос. драми, ляльок ім. М. Жангазієва (усі – Бішкек), Тянь-Шанський муз.-драм. ім. М. Рискулова (м. Нарин), Киргиз. драм. ім. С. Ібраїмова (м. Ош). Джерела киргиз. літ-ри – різножанр. уснопоет. нар. творчість та монум. пам’ятка – героїч. епос «Манас». Значна частина фольклору присутня у творчості акинів. Одним із основоположників писем. киргиз. літ-ри був поет А. Токомбаєв. У 1920-х рр. переважала поезія (Дж. Боконбаєв, К. Маликов, Дж. Турусбеков), у 1930-х рр. набули розвитку проза (Т. Сидикбеков, К. Джантошев) і драма (Дж. Боконбаєв, Дж. Турусбеков). Значного розквіту киргиз. літ-ра досягла після 2-ї світ. війни. Серед відомих поетів – Н. Джетикашкаєва, С. Ералієв, С. Джусуєв, С. Абдикадирова; прозаїків – Ч. Айтматов, Т. Касимбеков, А. Токомбаєв, Ш. Бейшеналієв; драматургів – Т. Абдумомунов, Б. Джакієв, М. Байджієв. «Кобзар» Т. Шевченка видано киргиз. мовою 1939 у перекл. А. Токтомушева, К. Маликова, С. Сасикбаєва. 1954 вийшла кн. «Вірші та поеми» Т. Шевченка. Життю й творчості укр. поета присвятили статті Т. Байзаков, С. Джусуєв, К. Маликов, Т. Уметалієв, А. Садиков. Киргиз. мовою видано твори І. Франка, Лесі Українки, Марка Вовчка, М. Коцюбинського, Панаса Мирного, П. Грабовського, В. Стефаника, П. Тичини, М. Рильського, Остапа Вишні та ін.; укр. – твори Ч. Айтматова, Т. Сидикбекова, С. Ералієва, К. Маликова, М. Джангазієва, К. Джусупова. Серед перекладачів з киргиз. літ-ри – Н. Кащук, Л. Смілянський, Б. Степанюк, М. Шумило. Про киргиз.-укр. літ. зв’язки Г. Хлипенко написав кн. «Чувство семьи единой: Ст., исследования, обзоры по киргиз.-укр. лит. связям» (Фрунзе, 1980).

Перші укр. поселення на тер. К. з’явилися у 1860-х рр. 1897 у К. мешкало 18,6 тис. українців, 1939 – 137,3 тис. (переважно у Бішкеці, Токмаці, Караколі, долині р. Чу й Іссик-Кульській улоговині). У 1-й пол. 20 ст. у зв’язку з прискореною індустріалізацією до К. прибула значна кількість кваліфіков. робітників і спеціалістів з України (працювали переважно у важкій пром-сті, машинобудуванні). Після 2-ї світ. війни питома вага українців у місц. насел. зменшилася (1989 – 2,5 %; 108,3 тис. осіб). 1990 у респ. парламенті було 11 депутатів-українців, серед депутатів усіх рівнів – 286. У 1926 укр. мову вважали рідною 97,1 % українців К., внаслідок русифікації ця кількість суттєво зменшилася (1989 – 34,1 %). Екон. криза, що склалася після здобуття незалежності К., стала однією з причин еміграції українців (протягом 1989–97 з країни виїхала третина укр. насел.). Однак, незважаючи на втрату більшістю українців К. своїх етніч. особливостей, у 1990-х рр. відбулося пожвавлення укр. нац. життя. Діє укр. культур. центр «Берегиня», на держ. радіо виходить передача укр. мовою. Проте в організов. укр. русі бере участь лише незначна частина українців К. Дипломат. відносини між К. та Україною встановлено 19 вересня 1992. У червні 1992 у Києві підписано договір про дружбу і співроб-во між 2-ма країнами.

Літ.: Под небом Киргизстана. Фрунзе, 1991; Экономическая и социальная география стран ближнего зарубежья: Пособ. для вузов. Москва, 2004; Соловей В. Україна – Киргизстан: реалії та перспективи двосторон. співроб-ва // Зовн. справи. 2009. № 3; Урманбетова Ж. Киргизстан: взгляд в настоящее и будущее // Россия и мусульман. мир: Научно-информ. бюл. 2011. № 10 (232).

О. В. Гладкий

Стаття оновлена: 2013