Киргизька мова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Киргизька мова

КИРГИ́ЗЬКА МО́ВА – мова, що належить до киргизько-кипчацької підгрупи кипчацької групи тюркських мов. Державна мова Киргизстану. Поширена також в Узбекистані, РФ, Китаї, Таджикистані та деяких ін. країнах. Заг. кількість мовців – понад 4 млн осіб. Виділяють 2 діалекти: пн. і пд., за ін. класифікацією – пн., пд.-зх., пд.-сх., що мають відмінності в основному у фонетиці та лексиці. Серед особливостей фонет. системи – довгі голосні вторин. походження та послідовно виражений сингармонізм. Наголос падає переважно на остан. склад. Морфологія типова для тюрк. мов. Вказівні займенники, як правило, мають дві форми – з кінцевим -л і без нього. Заперечна форма дієслова утворюється за допомогою афікса -ба-, але у деяких випадках може виражатися аналітично. Присудок завжди знаходиться в кінці речення, перед ним – підмет і додаток; обставина може стояти перед будь-яким чл. речення. У синтаксисі поширені аналіт. дієслівні конструкції; для складнопідряд. речення нетиповий сполучник. зв’язок компонентів, частіше використовують морфол. оформлення присудка підрядного речення. В основі літ. мови – пн. діалект. У лексиці значний пласт образно-наслідувал. слів. Збагачення словник. запасу мови відбувається в основному за рахунок власних засобів. Від 1924 писемність базувалася на араб. графіці, від 1926 – на латиниці, від 1940 – на кирилич. графіч. основі.

Літ.: Батманов И. А. Грамматика киргизского языка. Фрунзе; Казань, 1939–40. Вып. 1–3; Його ж. Современный киргизский язык. Фрунзе, 1953; Юнусалиев Б. М. Киргизская лексикология. Фрунзе, 1959; Його ж. Киргизский язык // Языки народов СССР. Т. 2. Тюркские языки. Москва, 1966; Ахматов Т. К. Звуковой строй современного киргизского языка. Фрунзе, 1970.

Т. Ж. Сарієв

Стаття оновлена: 2013