Маневр

Визначення і загальна характеристика

МАНЕ́ВР (франц. manœuvre, буквально — робота рук) — організоване пере­сува­н­ня військ чи флоту під час бою з метою зайня­т­тя вигідного роз­ташува­н­ня щодо су­противника та створе­н­ня необхідного угрупова­н­ня сил і засобів, а також пере­несе­н­ня чи пере­націлюва­н­ня (масува­н­ня, роз­поділе­н­ня) ударів та вогню для ефективного ураже­н­ня найбільш важливих угруповань і обʼєктів противника. М. до­зволяє захопити й утримувати ініціативу, зривати плани су­противника, успішно вести бо­йові дії в cитуації, що швидко змінюється. Найтиповішими формами М. у ході бо­йових дій є охопле­н­ня, обхід і від­хід. Охопле­н­ня здійснюють у тактич. і вогневій взаємодії з військами, що діють з фронту, при цьому зʼ­єд­на­н­ня, військ. частини та під­роз­діли, які проводять цей М., під­тримують з фронту наявними вогневими засобами. Обхід — глибокий М. у фланг і тил противника угрупова­н­нями військ, здатними самост. виконувати бо­йові зав­да­н­ня, у взаємодії з під­роз­ділами та частинами, що на­ступають з фронту, за від­сутності вогневого звʼязку між ними. Обхід, як правило, проводять за наявності від­критих флангів та проміжків у обороні су­противника; при їхній від­сутності — після прориву суціл. фронту оборони. Від­хід — М., який за­стосовують тільки з до­зволу або за наказом старшого командира з метою виведе­н­ня своїх військ з-під ударів пере­важаючих сил су­противника, ви­грашу часу і зайня­т­тя більш вигідного рубежу (р-ну). Залежно від кількості задіяних сил та засобів і мас­штабу театру веде­н­ня бо­йових дій, роз­різняють стратег., оператив. й тактич. М. Стратег. М. здійснюють від­повід­но до ріше­н­ня та під керівництвом вищого військ. командува­н­ня за­звичай на тер. декількох театрів веде­н­ня бо­йових дій із залуче­н­ням великих угруповань Сухопут. військ, ВПС, ВМФ для досягне­н­ня стратег. результатів; оператив. — під керівництвом командувача операцією із за­стосува­н­ням обʼ­єд­нань і зʼ­єд­нань видів ЗС, родів військ і військ спец. при­значе­н­ня; тактич. — під керівництвом командира зʼ­єд­на­н­ня (частини, під­роз­ділу) в бою. У стародавні часи та добу Середньовіч­чя М. за­стосовували на тактич. рівні у межах поля бою — для ударів по флангу та тилу використовували легку піхоту, кавалерію, бо­йові колісниці. Із вдосконале­н­ням та роз­по­всюдже­н­ням вогнепальної зброї, зокрема артилерії, війська роз­починали М. до вступу в зону ефектив. артилер. вогню су­противника. У 2-й пол. 17 ст. у звʼязку зі створе­н­ням по­стій. на­йманих армій, за­провадже­н­ням системи забезпече­н­ня військ шляхом створе­н­ня баз, необхідністю боротися із т. зв. кордон. стратегією гол. ознакою успіху у війні став не роз­гром військ су­противника, а захопле­н­ня його тер. чи її частини без вирішал. бою. Це спричинило появу поня­т­тя «марш-маневр», яким по­значали пере­міще­н­ня великих військ. зʼєд­нань та обʼ­єд­нань у похід. порядку для зайня­т­тя вигідного положе­н­ня, пере­групува­н­ня сил або виходу із за­гроз­ливої ситуації. На­прикінці 18 — на поч. 19 ст. пріоритетом воюючих сторін знову стало знище­н­ня армії су­протиника, а не захопле­н­ня його тер. чи ключових пунктів (фортець, міст, баз), тому марш-маневри почали за­стосовувати у ході на­ступу для прихов. зближе­н­ня, захопле­н­ня вигідних позицій для удару або створе­н­ня пере­ваги на вирішал. напрямі. Роз­виток на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. принципово нових транс­порт. засобів (залізниця, автомобілі, авіація) та подальше зро­ста­н­ня кількості ЗС при­звели до роз­діле­н­ня терміна «марш-ма­­невр» на два окремі — М. і марш. Знач. пошире­н­ня та за­стосува­н­ня М. набув під час 2-ї світової вій­ни у ЗС усіх воюючих сторін. Викори­ста­н­ня механізованих військ, ядерної зброї, високоточної зброї значно під­вищили роль і можливості М. в сучас. бою. М. також називають зміну швидкості (курсу, глибини зануре­н­ня, висоти польоту) корабля, під­вод. човна, літака, вертольота, косміч. і без­пілот. літал. апаратів та ін. засобів руху; пере­міще­н­ня вагонів і локомотивів на станції для формува­н­ня по­їздів.

С. П. Корін­ний

Завантажити статтю