Мануїл

Визначення і загальна характеристика

МАНУЇ́Л (Лемешевський Віктор Вікторович; 01(13). 05. 1884, м. Луга С.-Пе­тербур. губ., Росія — 12. 08. 1968, м. Куйбишев, нині Самара, РФ) — церковний діяч РПЦ, історик Церкви. Закін. Микол. класичну гімназію в м. Лібава (нині Лієпая, Латвія, 1903), навч. на юрид. факультеті С.-Пе­тербур. університету (залишив 1910 на остан. курсі), у Петрогр. духов. академії (нині С.-Пе­тер­­бург, 1916–18). У 1911 прийняв чернечий постриг і був висвяч. на ієродиякона, 1912 — на ієромонаха. Від­тоді — пом. нач. Киргиз. духов. місії Омської єпархії у м. Семипалатинськ (нині Казах­стан); від 1917 — пом. бібліотекаря Петрогр. духов. академії; від 1919 — настоятель Спаської домової церкви Олександро-Невського товариства тверезості в Петро­граді; від 1923 — єпис­коп Лузь­­кий, вікарій Петрогр. єпархії. Активно боровся з обновленця­ми й іосифлянами. Домігся поверне­н­ня у ві­да­н­ня патріарха 83-х зі 115-ти обновлен. храмів, а також Олександро-Невської лаври та Новодівичого монастиря. 1924–28, 1931–32, 1933–36, 1939–44, 1948–55 пере­бував в увʼязнен­ні у тюрмах і таборах. 1928–30 — єпис­коп Серпуховський і Каширський, вікарій Моск. єпархії; 1945–48 — єпис­коп Чкаловський і Бузулуцький. 1946 во­звед. у сан архі­єпис­копа. 1956–60 — архі­єпис­коп Чебоксарський і Чуваський; 1960–65 — митрополит Куйбишевський і Сизрансь­­кий. Вперше в історії РПЦ зібрав біогр. довід­ки про всіх архієреїв від 992 до 1965 включно, опубл. у 2-х вид.: «Рус­ские православ­­ные иерархи периода с 1893 — 1965 гг.» (т. 1–6, Эрланген, 1979–88), «Рус­ские православные иерархи. 992–1892» (т. 1–3, Мос­ква, 2002–04). У 1990-х рр. порушили пита­н­ня щодо канонізації М., однак Синодал. комісія, дослідивши архівні документи, зʼясувала, що він від кін. 1920-х рр. спів­працював із органами держ. без­пеки, і від­мовила.

Літ.: Митрополит Иоанн (Снычев). Жизнь и служение митрополита Мануила. Самара, 1997.

С. І. Білокінь

Завантажити статтю