Мардкович Олександр Маркович

Визначення і загальна характеристика

МАРДКО́ВИЧ Олександр Маркович (Mard­­kowicz Aleksandr Markowicz; 24. 02(08. 03). 1875, Луцьк — 05. 04. 1944, там само) — караїмський письменник, видавець, громадський діяч. Після закінчення гімназії у Луцьку, працював у нотаріал. конторі спочатку в рідному місті, 1901–17 — у Бресті та Катерино­славі (нині Дніпро), водночас навч. на юрид. курсах у Києві. 1903 відкрив власне нотаріал. бюро. Брав активну участь у громад. житті місц. караїм. громади, публікував свої твори в моск. ж. «Караимская жизнь». 1917 повернувся до Польщі, від грудня 1921 — у Луцьку, де, крім нотаріал., присвятив себе громад. діяльності: очолив місц. караїм. громаду, брав участь у роботі із врегулювання юрид. статусу караїмів, з підготовки статутів окремих караїм. об’єднань, був дарувальником караїм. Олександрів. духов. училища, чл. Комітету з відновлення кенаси в Луцьку тощо. З метою популяризації караїм. мови й культури наприкінці 1920-х рр. М. виступив з ініціативою створення видавництва, яке впродовж 1930–39 надрукувало 16 вид., з них 11 — караїм. мовою. 1931–39 — гол. ред. і видавець ж. «Karaj Awazy» («Голос караїма»). Одним із найвагоміших здобутків М. є те, що він зафіксував для нащадків тогочасну мову луцьких караїмів і став видавати нею твори різних жанрів (після його смерті луцько-галиц. діалектом караїм. мови не надрук. жодного твору). Перше вид. «Elijahunun Ucuru» («Пригода Еліягу») — сх. казка, адаптована до караїм. умов луцьким діалектом караїм. мови. У брошурі «Synowie Zakonu (kilka słów o Karaimach)» («Сини Закону (кілька слів про караїмів)»; обидва — 1930), що складається з 3-х розділів, подав докладні відомості про свій народ — про початок караїмізму, гол. засади караїм. віри, польс. караїмів, історію Луцької ґміни з описом місц. кенаси. У монографії «O Iljaszu Karaimowiczu zwierzchniku Wojsk Zaporoskich» («Про Ільяша Караїмовича, ватажка Війська Запорозького», 1931) М. з властивою йому експресивністю описав історію життя гол. героя. Автор повісті «Birtihi Kekłernin» («Зерно небес», 1931), напис. луцьким діалектом караїм. мови, оповідання «Aziz Tas» («Священний камінь», 1934), поеми «Halic» («Галич», 1937) та ін. Видав зб. «Ze­­merłer» (1931), який умістив 200 реліг. пісень караїмів (переважно перекл. з гебрай. оригіналів, що увійшли до складу офіц. молитовника), «Łuwachłar dert jiłha» («Календар на чотири роки», 1932), кн. «Karaim, jego życie i zwyczaje w przysłowiach ludowych» («Караїм, його життя та обряди в народних приказках»), до якої увійшло 175 прислів’їв, зібраних поміж луцьких караїмів, поділених на 11 груп згідно змісту (прислів’я подано в польс. перекл., після якого вони ж написані в оригіналі луцьким діалектом караїм. мови), «Krótki wykład gramatyki języka zachodnio-ka­­raimskiego» («Короткий виклад граматики західно-караїмської мови») A. Зайончковського та «Słownik karaimsko-polsko-nie­­miecki» («Караїмсько-польсько-німецький словник»; усі — 1935) обсягом 4417 словник. статей. Усі зазнач. вид. опубл. у Луцьку.

Завантажити статтю