МАРІУ́ПОЛЬСЬКИЙ МОГИ́ЛЬНИК — археологічна памʼятка. Виявлений 1930 на лівому березі р. Кальміус при її впадін­ні у Азов. море побл. м. Маріуполь (нині Донец. обл.) і роз­копаний М. Макаренком, у 1950-і рр. його досліджував А. Столяр (за­пропонував періодизацію та вказав на генет. звʼязок неоліт. і енеоліт. поховань). М. м. складався зі 130-ти поховань неоліт. нижньодон. культури і 4-х поховань енеоліт. скелян. культури. Неоліт. могильник (датов. 2-ю пол. 5-го — поч. 4 тис. до н. е.) — низка послідов. поховань у індивід. ямах, викопаних поруч із сусід. або над ними (75 пофарбов. вохрою кістяків, 55 — не пофарбов.). Інвентар: намистини з перламутру, фігурки з кістки, кістяні вістря, неорнаментов. пластинки з іклів кабана, камʼяні сокири й булави тощо. Енеоліт. могильник (датов. 2–3 чв. 4 тис. до н. е.) — 2 похова­н­ня у камʼяних ящиках, 1 зруйнов. похова­н­ня з мідними браслетами, 1 трупоспале­н­ня, здійснене на місці похова­н­ня. Інвентар: камʼяні та кремʼяні вироби (зокрема двобічно оброблений наконечник), орнаментов. пластинки з іклів кабана, чорний під­шліфов. камінь, мідні браслети тощо. Від М. м. походить назва Маріупольської культурно-історичної області.