Маркел

МАРКЕ́Л (Попель Маркіян (Марцель) Онуфрі­йович; 31. 12. 1825, с. Медуха, нині Галиц. р-ну Івано-Фр. обл. — 29. 09. 1903, С.-Пе­тербург) — церковний діяч РПЦ. Походив з укр. шляхет. роду. Навч. у гімназіях м. Бучач (нині Терноп. обл.) і Станіслав (нині Івано-Франківськ), студіював філософію в Чернів. університеті, теологію — у Львів. і Віден. університетах. Від 1849 викладав у школі у Львові. Рукопоклад. 1850 у греко-катол. обряді. Від 1851 очолював парафію в Бучачі. 1852 отримав посаду катехита й учителя укр. («руської») мови у гімназії в Тернополі. Від 1859 — викладач академ. гімназії, від 1862 — 2-ї (нім.) гімназії у Львові. За­ймався літ. творчістю: пере­клав з нім. мови драму «Немира» (1853; під псевд. С. Онуфрієвич), написав істор. думу «Іван Халдеєвич, воєвода Звенигородський», вірші «Галич», «Пісні нічного сторожа», «Лиш з вірою» та ін. (опубл. в г. «Зоря Галицька»), стат­ті «Боян півця Ігоревого єсть Іоанн Несторович», «Причини мирного і скорого роз­шире­н­ня віри Христової на Русі» (г. «Вісник для Русинів Ав­стрійської імперії») тощо. Ред. кн. «Моральне богословʼя», «Католицька моральність» (обидві — 1857), «Скорочена літургіка» (1862), «Широка літургіка» (1863), «Сто образків: сто прикладів з природи для чита­н­ня юнацтва» (1865), а також г. «Неділя» (1865–66). Пере­буваючи під впливом москвофільства, наполегливо від­стоював ідею «чистоти» греко-сх. обряду. 1866 пере­їхав у Рос. імперію, отримав у м. Холм (нині Польща) посади викл. греко-катол. духов. семінарії і катехита у гімназії. 1868 став референтом Холм. греко-катол. консисторії та по­ступово проводив діяльність на користь РПЦ. Із при­значе­н­ням 1871 адміністратором Холм. греко-катол. єпархії від­крито під­тримав уряд. курс на пере­веде­н­ня вірних єпархії в православʼя. Причетний до Пратулин. трагедії: у січні 1874 посланий ним у с. Пратулин (нині Люблін. воєводства, Польща) священик змушував місц. греко-католиків пере­йти в православʼя та від­дати ключі від церкви, а коли вони від­мовилися, викликав роту солдатів, які від­крили вогонь по людях, внаслідок чого 13 осіб загинули й майже 180 були поранені. У звʼяз­­ку з цією подією папа Пій ІХ видав буллу, в якій на­звав М. «брехливим церковним правителем, не гідним духовного сану» і від­лучив від катол. Церкви. У лютому 1875 М. під­писав акт про воз­зʼ­єд­на­н­ня Холм. греко-катол. єпархії з РПЦ, у липні хіротонізов. і став єпис­копом Люблінським, вікарієм Холм.-Варшав. єпархії. Від 1878 — єпис­коп Подільський і Брацлавський, від 1882 — Полоцький і Вітебський. 1889 по­збавлений єпархії та при­знач. чл. Синоду РПЦ, але титулу архі­єпис­копа так і не отримав. В укр. історію М. уві­йшов як діяч, який проводив шовініст. церк. політику в інтересах Рос. імперії.

Завантажити статтю