МАРКС Никандр Олександрович (24. 09. 1861, м. Феодосія, нині АР Крим — 29. 03. 1921, м. Краснодар, РФ) — історик, етно­граф і фольклорист, військовик. Генерал-лейтенант (1913). Походив із дворян Мінської губ., дитинство провів у с. Нижні Отузи (нині Курортне Феодосій. міськради). З 6-ти р. виховувався у Михайлів. військ. гімназії (м. Воронеж, Росія), закін. 3-є Олександрів. військ. училище (Москва, 1880), водночас слухав лекції у Моск. університеті (склав іспит на зва­н­ня вчителя історії). Служив у лейб-гвардії Волин. полку у Варшаві, на штаб. посадах у Кавказ. і Сибір. військ. округах. 1906–10 навч. у Моск. археол. ін­ституті, де був залишений на посаді професор кафедри палео­графії. У червні 1914 ви­йшов у від­ставку, оселився у Нижніх Отузах, за­ймався наук. дослідже­н­нями. З поч. 1-ї світової вій­ни мобілізов. до армії. Від 1915 — нач­штабу, на­прикінці 1917 — командувач Одес. військ. округу. Після більшов. пере­вороту 1917 погодився на спів­­працю з рад. владою. Від квітня 1919 — комісар нар. просвіти Феодосії. 22 червня того ж року заарешт. білогвард. офіцерами і вивезений до м. Катеринодар (нині Краснодар). За звинуваче­н­ням у спів­праці з більшовиками засудж. до по­збавле­н­ня прав стану і 4-х р. каторж. робіт. Враховуючи вік, генерал А. Денікін звільнив М. від фактич. від­бу­т­тя покара­н­ня (вагому роль у цьому ві­ді­грав його земляк М. Волошин). Разом із родиною пере­ховувався у станиці Тамань (нині Краснодар. краю) від білогвардійців (прагнули помститися) та більшовиків (хотіли мобілізувати до Червоної армії). Після остаточ. встановле­н­ня на Кубані рад. влади пере­їхав до Краснодара: від грудня 1920 — перший ректор і завідувач кафедри сло­­вʼяно-руської палео­графії Кубан. університету. Помер через хворобу, похов. у сквері перед створеним ним навч. закладом.