Маруся

МАРУ́СЯ (Никифорова Марія Григорівна; ? — 16. 09. 1919, Севастополь) — командир бо­йових загонів анархістів. За однією версією, народилася між 1885 і 1890 у с. Печеніково Стародуб. пов. Черніг. губ. (нині Брян. обл., РФ), за ін. — у м. Олександрівськ (нині Запоріж­жя), на ст. Пологи Катерино­слав. губ. (нині місто Запоріз. обл.). Рев. діяльність роз­почала у групі есерів, на­прикінці 1905 пере­йшла до групи анархістів-комуністів. Причетна до анархіст. терорист. актів та екс­про­пріацій в Олександрівську, м. Катеринослав (нині Дні­про), Стародуб, Клинці (нині Брян. обл.). 1908 засудж. до 20-ти р. каторги. У липні 1909 втекла з моск. тюрми та емігрувала. Від­тоді — чл. анархіст. груп у США, Франції, Великій Британії, Швейцарії, Іспанії; була зна­йома з П. Кропоткіним. У квітні 1917 приїхала до Петро­града (нині С.-Петер­­бург), у червні–липні того ж року взяла участь у під­готовці зброй. ви­ступу моряків проти Тимчас. уряду. У липні 1917 повернулася до Олександрівська, де стала одним із лідерів місц. анархістів. Критикувала Н. Махна за від­мову знищувати буржуазію, об­стоювала радикал. гасла негай. встановле­н­ня анархії. У вересні 1917 за заклики до повале­н­ня влади заарешт. за наказом повіт. комісара Тимчас. уряду, звільнена через страйк робітників. Обрана за­ступник голови і чл. виконкому Олександрів. ради та ревкому. Створила з анархістів «Вільну бо­йову дружину — Чорну гвардію» (500 вояків, 2 гармати, бронепо­їзд), у грудні 1917 — січні 1918 як ситуатив. союзник більшовиків брала активну участь у боротьбі з владою УНР у Харкові, Катеринославі, Олександрівську та роз­зброєн­ні донських козаків. У лютому 1918 боролася проти есерів. влади у м. Єлисавет­град (нині Кропивницький), навесні 1918 її загін стримував на­ступ під­роз­ділів австро-угор. військ на Пд. України. Більшовики спробували заарештувати М. та роз­зброїти її загін за само­управство і грабунки, але т. зв. Суд рев. честі у м. Таганрог (нині РФ) звільнив М., оскільки вона користувалася знач. популярністю як жінка — рев. отаман (обрана чл. секретаріату Всерос. федерації анархістів-комуністів). У вересні 1918 заарешт., у січні 1919 за звинуваче­н­ням у дис­кредитації влади по­збавлена права за­ймати від­повід­ал. владні посади на рад. тер. на пів­року. В лютому 1919 повернулася в Україну, при­єд­налася до махнов. руху (опікувалася пита­н­нями пропаганди й освіти), критикувала більшов. диктатуру. В травні 1919 пішла з бригади Н. Махна й організувала влас. загін для боротьби з червоними та білими, що у червні 1919 роз­ділився: група М. вирушила до Криму (з метою вбити генералів А. Денікіна та Я. Слащова), група К. Ковалевича — до Харкова та Москви (від­бити заарешт. махновців, пі­ді­рвати трибунал, вбити Л. Троцького та В. Леніна), група М. Черняка — до Сибіру (вбити адмірала О. Колчака). У Севастополі М. та її чоловік В. Бжесток заарешт. білими та за вироком військ.-політ. суду страчені.

Завантажити статтю