МА́РЧЕНКО Володимир Олександрович (07. 07. 1922, Харків — 01. 01. 2026, там само) — математик. Син О. Марченка. Доктор фізико-математичних наук (1951), професор (1952), академік НАНУ (1969), академік РАН (1987). Ленінська премія (1962), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1989), премії імені М. Крилова (1983), імені М. Боголюбова (1996), імені М. Лаврентьєва (2007) НАНУ. Золота медаль імені В. Вернадського НАНУ (2009). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Орден Ярослава Мудрого 5-го (2002), 4-го (2007) та 3-го (2017) ступеня. Державні нагороди СРСР. На­вчався у Ленін­градському університеті (нині С.-Пе­тер­бург, 1939–41), закінчив Харківський університет (1945), де 1945–60 й працював: від 1952 — професор кафедри обчислювальної математики. 1961–2001 — засновник і завідувач, від 2001 — головний науковий спів­робітник від­ділу математичної фізики Фізико-технічного ін­ституту низьких температур НАНУ (Харків); від 2007 — завідувач філії в Фізико-технічному ін­ституті низьких температур НАНУ кафедри математичної фізики та обчислювальної математики Харківського університету. Президент Харківського математичного товариства. Наукові дослідже­н­ня: гармонічний аналіз і теорія майже періодичних функцій; спектральна теорія диференціальних і різницевих операторів; теорія обернених задач спектрального аналізу і теорії роз­сіюва­н­ня; спектральна теорія випадкових матриць великої роз­мірності; теорія дифракції електромагнітних хвиль на періодичних структурах; теорія усередне­н­ня кра­йових задач математичної фізики в областях складної мікро­структури; теорія цілком інтегровних нелінійних еволюційних рівнянь. Почесний доктор Парижського (1997 р.) і Харківського (2002) університетів, член Норвезького королівського товариства наук і літератури (2001).