Марш

МАРШ (франц. marche, буквально — ходіння) — пересування військових формувань у ході збройної боротьби та під час навчань. Є сукупністю узгоджених і взаємо­­пов’яз. дій щодо організов. руху військ. підрозділів у признач. р-н розташування. М., як осн. спосіб перегрупування військ, може здійснюватися своїм ходом (пішки, на штат. техніці) або з використанням позаштат. транспорт. засобів (автомоб., залізнич., водних, повітр.) в умовах загрози протидії противника чи без неї. В усіх випадках М. проводять приховано, у високому темпі, зазвичай вночі (вдень — із дотриманням прийомів маскування), з широким застосуванням методів протидії тех. засобам розвідки. Його осн. показники: протяжність у кілометрах, тривалість у годинах або добах (при М. на велику відстань), кількість маршрутів і ширина смуги руху, величина добового переходу (встановлюють із урахуванням оперативно-тактич. обстановки й умов руху), середня швидкість руху. Для відпочинку особового складу, харчування, перевірки стану й обслуговування техніки призначають привали, як правило, тривалістю 1 год. через кожні 3–4 год. руху і тривалістю 2 год. у 2-й пол. добового переходу. М. здійснюють існуючими або спеціально обладнаними дорогами у похід. порядку з охороною гол. (див. Авангард), тиловою та боковими похід. заставами. При цьому похід. порядок повинен передбачати можливість швидкого розгортання частини у бойовий порядок і вступ у бій з ходу. Рух на М. контролює на пунктах регулювання комендант. служба. У сучас. умовах повної моторизації військ особливого значення набуває організація М. на великі відстані з використанням різноманіт. штат. і позаштат. транс­порт. засобів.

Як окремий муз. жанр М. відомий здавна. Так, у грец. трагедії поява хору-коментатора (парод) та його вихід зі сцени (ескод) відбувалися під ритмічно чіткий спів. Походження інструм. М. пов’яза­­но, зокрема, із солдат. й козац. похід. піснями. У Зх. Європі формування військ. інструм. М. відбулося в 14–15 ст., а остаточно склалося в роки Тридцятиліт. вій­ни (1618–48) з типовим складом інструментарію — барабани, литаври, труби, швейцар. дудки (Пруссія, Швеція, Швейцарія). Відомий мін. склад — поперечна флейта й барабан (Франція, Фландрія). В укр. козацтві похід війська супроводжували сурми (зурни), литаври (тулумбаси), які ритмічно організовували спів похід. пісень типу «Ой у полі та женці жнуть», «За світ встали козаченьки», «Їхав козак за Дунай», «Ой у лузі червона калина» та ін. Музика М. переважно актив., мужньо-вольового характеру, з опорою на чітку гармон. архітектоніку, розспівом тризвуків (особливо «дійового» висхід. квартсекстакорду — т. зв. золотий хід), включенням фанфар. сигналів, пунктир. ритмів, заспівом на висхідну кварту (V–I). Метрика, як правило, 4/4, 2/4 (С), рідше 3/4 (т. зв. нім. М.), 6/8 (т. зв. кавалерій. М.). Форма складається з квадрат. періодів: якщо пісен. М., — то 1- або 2-частин. (заспів–приспів), якщо інструм. — 3- або 5-частин. (А–В–А1, А–В–trio–A1–B1). Серединне тріо, зазвичай, більш лірич. характеру, з вираз. мелодич. началом (проходить у спорідненій тональності). М. має кілька різновидів. Найбільш поширені — воєнні М., їх поділяють на церемон., або стройові (звучать під час парадів), урочисті фанфарні, зустрічні (грають під час зустрічі високих уряд. персон, виносу прапора, нагородження, а також утвердженні шлюб. актів), похідні швидкі, дуже швидкі (бігцем, при атаці). До урочистих належить також польс. полонез, іспан. пассадобль, колон. М. Окрему ланку утворюють церк.-ритуал. М. (тридол. метрики), що сформувалися у країнах Зх. Європи в добу Середньовіччя: пассакалія, чакона, сарабанда (організовували ходу під час Великої Пасхал. містерії). Від них походять похоронні М. Зокрема, наближення до сарабанди відчутно в піснях-маршах «Священна вій­на» О. Александрова та «Степом, степом» А. Пашкевича. Окремий піджанр становлять М. «на випадок», написані спеціально для відзначення особливих подій у житті країни, на знак відкриття виставок, навч. закладів, великих будівель тощо. Як правило, це твори для духових оркестів (рідше симф.). Починаючи з 17 ст., відбувається переосмислення М. у сфері академ. музики як самост. одиниці або як склад. частини більш масштаб. творів. Зокрема, 3 М. вміщено у «Клавірній книжечці для Анни Маґдалени Бах» Й.-С. Баха, М. звучать в операх Ґ. Генделя, К. Ґлюка, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Дж. Верді, Ж. Бізе, Р. Ваґнера, Ш. Ґуно, М. Глінки, М. Римського-Корсакова, симфоніях Л. ван Бетговена, Г. Берліоза, Ґ. Малера, П. Чайковського, О. Глазунова та ін. Яскраві за музикою та дійовою енергетикою пісні-М. у фіналах опер «Щорс» Б. Лятошинського й «Молода гвардія» Ю. Мейтуса. Жанр М. широко використовували у своїй творчості композитори Т. Безуглий («Жалобний марш на смерть Т. Шевченка»), І. Білозір («Весільний марш»), Ф. Богданов («Жалобний марш», «Урочистий марш»), В. Борисов («Марш-увертюра»), І. Кипріян («За Русь»), Ф. Колесса («Марш українських стрільців»), М. Коссак («Український марш»), М. Лисенко («Запорозький марш»), В. Лукашов («Марш українських спортсменів»), Б. Лятошинський («Фантастичний марш», «Урочистий марш»), Т. Маєрський («Марш на польські теми»), І. Мартон («Урочистий марш»), І. Недільський («Засяло сонце золоте»), В. Овчаренко («Західна Україна», «Похідний марш»), В. Пащенко («Болгарський марш»), В. Подвала («Олімпійський марш»), О. Потієнко («Марш тромбоністів»), П. Садівничий (фанфар. М. «Слобідська Україна»), Д. Січинський («Сагайдачний»), О. Теплицький («Урочистий марш»), Є. Турула («На смерть Т. Шевченка»), М. Фоменко («Ми об’їхали Землю навколо»), М. Чайкін («Молодіжний марш»), В. Шаповаленко («Парадний марш»), Б. Шиптур («Карпатський марш»), А. Штогаренко («Жартівливий марш»). Похоронні М. писали Т. Микиша, О. Нижанківський, П. Печеніга-Углицький, Л. Штейнберг. Особливо плідний доробок у цьому жанрі Л. Колодуба (більше 20), О. Радченка (понад 50), С. Шварца (20), Я. Ярославенка (14). У своєму доробку М. мають В. Балтарович, С. Богатирьов, М. Вілінський, О. Гаркавий, О. Ґрінберґ, Г. Драненко, О. Зноско-Боровський, А. Каливода, І. Кишко, Г. Компанієць, Т. Кравцов, Ю. Макаревич, В. Пацера, Л. Спасокукоцький, О. Стеблянко, Г. Таранов, Г. Фінаровський, Г. Хоткевич, Т. Шутенко, Є. Юце­­вич та ін.

Завантажити статтю