Мас-медіа

Визначення і загальна характеристика

МАС-МЕ́ДІА (за чин­ним правописом — «масмедіа») — особлива соціальна система, при­значена для регулярного виробництва, тиражува­н­ня і роз­по­всюдже­н­ня масової інформації, тобто такої, що поширюється для всього су­спільства. На по­значе­н­ня мас-медіа часто вживають термін «ЗМІ», що на пост­радянському просторі зʼявився в 1970-х рр. як пере­клад з франц. «Moyens dʼinformation de masse», хоча у Франції він ви­йшов з активного ужитку ще в 1960-х рр. Натомість термін «мас-медіа» — по­вторе­н­ня англ. «Mass media», що є скороченою формою від «Media of mass communication». Терміни «мас-медіа» і «медіа» — за­звичай по­значають те саме явище, хоча другий має також ширше значе­н­ня (див. Медіа). Основні мас-медіа:

• телебаче­н­ня (провід­ний канал для пошире­н­ня новин, роз­важальних про­грам та художніх і документальних фільмів);
• радіомовле­н­ня (один з традиційних ка­налів інформува­н­ня та пошире­н­ня музично-роз­важальних аудіо­про­грам);
• друковані медіа, або преса (газети та журнали);
• електрон­ні медіа (новин­ні портали, блоги, онлайн-ви­да­н­ня та соціальні мережі);
• кіно­прокат (мережі кінотеатрів).

В іншій парадигмі всіх їх можна поділити на традиційні медіа (телебаче­н­ня, радіо, преса, кіно, частково електрон­ні ви­да­н­ня) та нові медіа, що роз­по­всюджують інформацію за допомогою пере­дових цифрових технологій (перед­усім соціальні мережі, блоги, подкасти, стрімінгові сервіси та мобільні додатки). Головними характеристиками нових медіа є інтер­активність, мультимедійність, персоналізація, глобальність і мит­тєвість пошире­н­ня інформації.

Роз­виток медіа та зміна їхніх соціокультурних функцій повʼязані з появою нових технологій збира­н­ня, зберіга­н­ня й пере­дава­н­ня інформації (друкарський вер­стат, теле­граф, телефон, ПК, супутниковий звʼязок тощо). Нові медіа не витісняли попередні, а інтегрували їх, збагачуючи новими можливостями. Сучасні медіа, попри різномані­т­тя форм і жанрів, обʼ­єд­нані загальною метою — ефективною комунікацією. Їх основні функції — інформува­н­ня, роз­вага, вихова­н­ня та освіта — є невід­ʼємними елементами соціального життя. Мас-медіа як потужний інструмент соціальної комунікації впливають на формува­н­ня громадської думки, культури і світо­гляду су­спільства.

Діяльність мас-медіа можна роз­глядати через призму трьох основних аспектів: технологічного, інформаційного та ін­ституційного. Технологічний аспект є рушійною силою роз­витку ЗМІ, що ви­значається перед­усім науково-технічним про­гресом: від винаходу друкарства до цифрових технологій, що дали змогу створювати та поширювати інформацію без обмежень. Технологічний по­ступ сучасних медіа впливає й на роз­виток інформаційної їх складової, що нині характеризується двома ключовими тенденціями:

• Конвергенція — це зли­т­тя різних комунікаційних технологій та засобів інформації в єдину систему (роз­виток цифрових технологій призвів до радикальної зміни ролі аудиторії в процесі масової комунікації. З пасивних споживачів інформації вона пере­творилася на активних учасників, які можуть не лише споживати контент, а й створювати його. Цифрова конвергенція, обʼ­єд­навши різноманітні медійні платформи, сприяла уніфікації форматів та роз­ширен­ню можливостей для інтер­активної взаємодії. Інтер­активність, оперативність та регулярність стали ви­значальними характеристиками сучасних мас-медіа.);
• Цифровізація контенту — пере­хід текс­тів і матеріалів ЗМІ у цифрову форму. Зʼявилося поня­т­тя електрон­них медіа (онлайн-медіа) — таких, що регулярно поширюють інформацію у текс­товій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електрон­ному (цифровому) ви­гляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті. Пере­важна більшість журналів і газет по­ступово пере­творилися на онлайн-ви­да­н­ня.

Публікації в мас-медіа формуються в межах правових, політичних і культурних обмежень. Для керува­н­ня інформаційним потоком послуговуються сегментацією аудиторії та спеціалізацією медіа під неї. Це під­вищує роль ін­ституцій у формуван­ні медіа­простору на всіх етапах виробництва медіа­продукції.

Економічний інтерес є рушійною силою роз­витку медіаринку. Соціальні ін­ститути, що за­ймаються виробництвом і пошире­н­ням інформації, незалежно від їхнього статусу (державні чи приватні), прагнуть до отрима­н­ня прибутку. Ця прагматична орієнтація стимулює збільше­н­ня обсягів виробництва інформаційних продуктів, під­вище­н­ня їхньої якості та роз­шире­н­ня аудиторії.

Медіаландшафтові притаман­ні глибокі транс­формації: з одного боку, від­бувається посиле­н­ня комерціалізації мас-медіа, концентрація власності й тиск на незалежність журналістики, а з іншого — поява нових медіа дала змогу користувачам пере­творитися на активних учасників інформаційного процесу, створюючи та поширюючи контент. Цей вимагає від науковців пере­осмисле­н­ня ролі медіа в сучасному інформаційному су­спільстві, де межа між виробником і споживачем інформації стає дедалі більш роз­митою.

Мас-медіа і дез­інформація

Широта аудиторії, швидкість пошире­н­ня інформації та різноманітність форм по­да­н­ня роблять мас-медіа потужним інструментом соціального впливу, а тому їхня діяльність повин­на бути спрямована на роз­виток су­спільства та повагу до фундаментальних людських цін­ностей, від­так викори­ста­н­ня медіа для пропаганди насильства, дис­кримінації та інших форм соціальної де­струкції не­припустиме. Не­зважаючи на це, у медіасередовищі зародилося явище ненадійної інформації (дез­інформації), яку в мовлен­ні часто називають словом англійського походже­н­ня «фейк» (фейкові новини) — навмисно неправдива чи маніпулятивна інформація, яку створюють з метою введе­н­ня в оману. Фейки становлять сер­йозну про­блему, посилюючи недовіру до мас-медіа та спотворюючи сприйня­т­тя су­спільно важливих подій. Серед інших негативній дій — сприя­н­ня роз­палюван­ню конфліктів та утверджен­ню стереотипів, де­стабілізація політичної ситуації тощо.

До способів протидії дез­інформації уналежнюють медіа­грамотність (навички та зна­н­ня, які надають користувачам можливість ефективно і без­печно користуватися медіасервісами), фактчекінг (пере­вірка фактичної достовірності інформації, зокрема й завдяки спеціалізованим інформаційним ресурсам), контроль пошире­н­ня неправдивої інформації на законодавчому рівні або через саморегуляцію медіа.

Українське законодавство у сфері мас-медіа

Сферу мас-медіа в Україні регулює комплекс законів, що гарантують свободу слова, ви­значають права журналістів і механізми до­ступу до інформації, регламентують діяльність друкованих та електрон­них медіа, а також встановлюють стандарти контенту й правила для телерадіоорганізацій. Основу правового регулюва­н­ня складають Кон­ституція України, Закони України «Про медіа», «Про телебаче­н­ня і радіомовле­н­ня», «Про рекламу», «Про інформацію», «Про до­ступ до публічної інформації», а також Кримінальний кодекс, що перед­бачає від­повід­альність за пошире­н­ня певної інформації (на­приклад, за неправдиві пові­домле­н­ня про за­грозу без­пеці громадян, умисне приниже­н­ня національної честі й гідності, образу релігійних почут­тів, пропаганду війни та роз­палюва­н­ня ворожнечі). Раніше в пере­ліку від­повід­них законів були також «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992–2023), «Про систему Су­спільного телебаче­н­ня і радіомовле­н­ня України» (1997–2014). Державний контроль у сфері медіа покладено на Національну раду України з питань телебаче­н­ня і радіомовле­н­ня.

Завантажити статтю