Мас-медіа

МАС-МЕ́ДІА (за чинним правописом — «масмедіа») — особлива соціальна система, призначена для регулярного виробництва, тиражування і розповсюдження масової інформації, тобто такої, що поширюється для всього суспільства. На позначення мас-медіа часто вживають термін «ЗМІ», що на пострадянському просторі з’явився в 1970-х рр. як переклад з франц. «Moyens d’information de masse», хоча у Франції він вийшов з активного ужитку ще в 1960-х рр. Натомість термін «мас-медіа» — повторення англ. «Mass media», що є скороченою формою від «Media of mass communication». Терміни «мас-медіа» і «медіа» — зазвичай позначають те саме явище, хоча другий має також ширше значення (див. Медіа). Основні мас-медіа:

• телебачення (провідний канал для поширення новин, розважальних програм та художніх і документальних фільмів);
• радіомовлення (один з традиційних каналів інформування та поширення музично-розважальних аудіопрограм);
• друковані медіа, або преса (газети та журнали);
• електронні медіа (новинні портали, блоги, онлайн-видання та соціальні мережі);
• кінопрокат (мережі кінотеатрів).

В іншій парадигмі всіх їх можна поділити на традиційні медіа (телебачення, радіо, преса, кіно, частково електронні видання) та нові медіа, що розповсюджують інформацію за допомогою передових цифрових технологій (передусім соціальні мережі, блоги, подкасти, стрімінгові сервіси та мобільні додатки). Головними характеристиками нових медіа є інтерактивність, мультимедійність, персоналізація, глобальність і миттєвість поширення інформації.

Розвиток медіа та зміна їхніх соціокультурних функцій пов’язані з появою нових технологій збирання, зберігання й передавання інформації (друкарський верстат, телеграф, телефон, ПК, супутниковий зв’язок тощо). Нові медіа не витісняли попередні, а інтегрували їх, збагачуючи новими можливостями. Сучасні медіа, попри різноманіття форм і жанрів, об’єднані загальною метою — ефективною комунікацією. Їх основні функції — інформування, розвага, виховання та освіта — є невід’ємними елементами соціального життя. Мас-медіа як потужний інструмент соціальної комунікації впливають на формування громадської думки, культури і світогляду суспільства.

Діяльність мас-медіа можна розглядати через призму трьох основних аспектів: технологічного, інформаційного та інституційного. Технологічний аспект є рушійною силою розвитку ЗМІ, що визначається передусім науково-технічним прогресом: від винаходу друкарства до цифрових технологій, що дали змогу створювати та поширювати інформацію без обмежень. Технологічний поступ сучасних медіа впливає й на розвиток інформаційної їх складової, що нині характеризується двома ключовими тенденціями:

• Конвергенція — це злиття різних комунікаційних технологій та засобів інформації в єдину систему (розвиток цифрових технологій призвів до радикальної зміни ролі аудиторії в процесі масової комунікації. З пасивних споживачів інформації вона перетворилася на активних учасників, які можуть не лише споживати контент, а й створювати його. Цифрова конвергенція, об’єднавши різноманітні медійні платформи, сприяла уніфікації форматів та розширенню можливостей для інтерактивної взаємодії. Інтерактивність, оперативність та регулярність стали визначальними характеристиками сучасних мас-медіа.);
• Цифровізація контенту — перехід текстів і матеріалів ЗМІ у цифрову форму. З’явилося поняття електронних медіа (онлайн-медіа) — таких, що регулярно поширюють інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті. Переважна більшість журналів і газет поступово перетворилися на онлайн-видання.

Публікації в мас-медіа формуються в межах правових, політичних і культурних обмежень. Для керування інформаційним потоком послуговуються сегментацією аудиторії та спеціалізацією медіа під неї. Це підвищує роль інституцій у формуванні медіапростору на всіх етапах виробництва медіапродукції.

Економічний інтерес є рушійною силою розвитку медіаринку. Соціальні інститути, що займаються виробництвом і поширенням інформації, незалежно від їхнього статусу (державні чи приватні), прагнуть до отримання прибутку. Ця прагматична орієнтація стимулює збільшення обсягів виробництва інформаційних продуктів, підвищення їхньої якості та розширення аудиторії.

Медіаландшафтові притаманні глибокі трансформації: з одного боку, відбувається посилення комерціалізації мас-медіа, концентрація власності й тиск на незалежність журналістики, а з іншого — поява нових медіа дала змогу користувачам перетворитися на активних учасників інформаційного процесу, створюючи та поширюючи контент. Цей вимагає від науковців переосмислення ролі медіа в сучасному інформаційному суспільстві, де межа між виробником і споживачем інформації стає дедалі більш розмитою.

Мас-медіа і дезінформація

Широта аудиторії, швидкість поширення інформації та різноманітність форм подання роблять мас-медіа потужним інструментом соціального впливу, а тому їхня діяльність повинна бути спрямована на розвиток суспільства та повагу до фундаментальних людських цінностей, відтак використання медіа для пропаганди насильства, дискримінації та інших форм соціальної деструкції неприпустиме. Незважаючи на це, у медіасередовищі зародилося явище ненадійної інформації (дезінформації), яку в мовленні часто називають словом англійського походження «фейк» (фейкові новини) — навмисно неправдива чи маніпулятивна інформація, яку створюють з метою введення в оману. Фейки становлять серйозну проблему, посилюючи недовіру до мас-медіа та спотворюючи сприйняття суспільно важливих подій. Серед інших негативній дій  — сприяння розпалюванню конфліктів та утвердженню стереотипів, дестабілізація політичної ситуації тощо.

До способів протидії дезінформації уналежнюють медіаграмотність (навички та знання, які надають користувачам можливість ефективно і безпечно користуватися медіасервісами), фактчекінг (перевірка фактичної достовірності інформації, зокрема й завдяки спеціалізованим інформаційним ресурсам), контроль поширення неправдивої інформації на законодавчому рівні або через саморегуляцію медіа.

Українське законодавство у сфері мас-медіа

Сферу мас-медіа в Україні регулює комплекс законів, що гарантують свободу слова, визначають права журналістів і механізми доступу до інформації, регламентують діяльність друкованих та електронних медіа, а також встановлюють стандарти контенту й правила для телерадіоорганізацій. Основу правового регулювання складають Конституція України, Закони України «Про медіа», «Про телебачення і радіомовлення», «Про рекламу», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», а також Кримінальний кодекс, що передбачає відповідальність за поширення певної інформації (наприклад, за неправдиві повідомлення про загрозу безпеці громадян, умисне приниження національної честі й гідності, образу релігійних почуттів, пропаганду війни та розпалювання ворожнечі). Раніше в переліку відповідних законів були також «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992–2023), «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» (1997–2014). Державний контроль у сфері медіа покладено на Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення.

Завантажити статтю