МА́СОВЕ СУ­СПІ́ЛЬСТВО — теоретична модель, що описує характерні риси і тенденції соціальних змін, зумовлених модернізацією сучасного су­спільства, насамперед урбанізацією, зро­ста­н­ням масових комунікацій, пере­ходом від елітної освіти до загального на­вча­н­ня, демократизацією політики. Деякі з цих тенденцій були пред­ставлені у роботах соц. теоретиків 19 ст., які роз­глядали їх як від­мін­ності традиц. та індустр. су­спільств, однак власне теорія М. с. отримала роз­виток у 1920–60-х рр. Гол. особливість М. с. полягає у роз­риві соц. звʼязків і від­особленості окремих індивідів, що призводить до атомізації су­спільства. Люди стають від­стороненими від традиц. груп соціальних, які їх раніше соціалізували (сімʼя, релігія, професійні групи). Ці індивіди утворюють атомізов. маси, від­криті для маніпулюва­н­ня політичного і комерц. маніпулюва­н­ня еліт. Масам притаман­на схильність до ідеол. фанатизму та захопле­н­ня ідеями, оскільки вони втратили орієнтири у ви­гляді стійких морал. цін­ностей. Характер. рисою М. с. є політ. апатія мас. У ньому від­бувається транс­формація високої культури (мистецтва, літ-ри, філософії і науки) у культуру масову. Тогочасні дослідники за­звичай використовували поня­т­тя «М. с.» у зневажливому сенсі, а соц. негаразди повʼязували з капіталізмом або індустріалізацією, вважали їх причиною рутинізації масового виробництва і зне­особле­н­ня сучас. їм індивіда. У Великій Британії деякі автори, зокрема літ. критики Т.-С. Еліот і Ф.-Р. Лівіс, звертали увагу на втрату худож. літ-рою і культурою загалом високої якості та зникне­н­ня культур. публіки. На думку ліберал.-демократ. і ліворадикал. авторів, завдяки процесам зне­особле­н­ня, атомізації, від­чуже­н­ня М. с. становить за­грозу політ. маніпуляції масами. Надалі теорію М. с. використовували для критики характер. тенденцій сучас. капіталізму: бюрократизації сусп. життя, централізації влади, занепаду автоном. громад. організацій, зростаючого конформізму та від­чуже­н­ня особистості (Е. Фромм, Д. Рісмен, Ч. Міллс). У 1960–70-х рр. Д. Белл і Е. Шилз спробували подолати критичну спрямованість теорій М. с. та пере­творити їх у модель опису сучас. індустр. су­спільства, протилежного су­спільству традиц. (при цьому наголосили на інтеграції мас у систему ін­ститутів М. с.). Позитив. рисами М. с. вважали формува­н­ня єдиної культури (цьому сприяли комунікації масові), подола­н­ня соц. антагонізмів і появу більш соціально однорід. су­спільства, що може подолати руйнівну силу класових конфліктів. Роз­квіт концепції М. с. припав на період до 2-ї світової вій­ни та перше повоєн­не десятилі­т­тя. Вона вплинула на дослідж. масової комунікації, у яких було встановлено, що аудиторія ЗМІ не є недиференці­йов. «масою», маніпуляція з боку влади через них обмежена, зро­ста­н­ня популяр. культури не призводить до спроще­н­ня елітар. зразків. Намагаючись про­аналізувати, як маси спри­ймають інформацію і як у масовій сві­домості пере­творюються рац. концепти, амер. соціологи роз­робили концепцію «дворівневої комунікації». Оригінал. трактува­н­ня ця теорія отримала в праці Ж. Бодріяра «A lʼombre des majorités silenci-euses ou la Fin du social» («В тіні мовчазної більшості, або Кінець соціального», 1978). З по­гляду Ж. Бодріяра, маси вороже ставляться до рац. впливу і чинять йому пасив. опір, по­глинаючи або викривлюючи будь-який вид соц. активності — реліг., ідеол., наук., інформаційної. Без­мовна більшість означає кінець соціального як упорядк. простору, осередку конфліктів за зміст, що є значущим для всіх. У сучас. світі триває своєрідне роз­мива­н­ня структур, все стає від­носним; соц. групи, верстви, класи пере­творюються в без­особову масу, яка не є ні субʼєктом, ні обʼєктом у їхньому традиц. ро­зумін­ні. Замість субʼєктів дії сучасна реальність у великій кількості продукує субʼєктів спожива­н­ня, які власне і складають основу маси. Таким чином, завдяки впливу Ж. Бодріяра концепція М. с. транс­формувалася у концепцію су­спільства спожива­н­ня.