Кириченко Олексій Іларіонович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кириченко Олексій Іларіонович

КИРИЧЕ́НКО Олексій Іларіонович (12(25). 02. 1908, с. Чорнобаївка, нині Білозер. р-ну Херсон. обл. – 28. 12. 1975, Москва) – партійний і радянський діяч. Держ. та бойові нагороди СРСР. Отримав 4-класну початк. освіту. Працював на залізниці й у с. госп-ві. 1930 вступив до більшов. партії. Закін. Азово-Чорномор. ін-т інж.-механіків соціаліст. землеробства (м. Зерноград Ростов. обл., РФ, 1936). Від 1938 – в апараті ЦК КП(б)У: від лютого 1941 – секр. ЦК КП(б)У з пром-сті. Швидка кар’єра К. зумовлена відсутністю кадрів, знищених під час репресій, а також особистим позитив. ставленням М. Хрущова, який 1938 очолив ЦК КП(б)У. Під час 2-ї світ. війни – чл. військ. рад Пд.-Зх., Донського, Пд. і 4-го Укр. фронтів, генерал-майор. Від 1944 – секр. ЦК КП(б)У з кадрів; від 1945 – 1-й секр. Одес. обкому партії (від 1946 водночас очолював міський парт. ком-т); від 1949 – 2-й, від 1953 – 1-й секр. ЦК КП(б)У. Став першим українцем з походження, який очолив цю структуру за всю попередню історію її існування. Під час його перебування на посаді кер. КПУ значно зріс відсоток українців серед її чл. (бл. 60 % заг. складу), розпочався короткий період політики «відлиги», використаний для висунення нац.-культур. вимог (ставилося питання про чистоту укр. мови, створення умов для розвитку нац. науки, реабілітацію репрес. діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо). Підтримував М. Хрущова у справі повалення Л. Берії та проведенні політики десталінізації. 1957–60 – секр. ЦК КПРС. Вступив у конфлікт з найближчим оточенням М. Хрущова, за що був зміщений. 1960–62 – дир. дизел. з-ду в м. Пенза (РФ). Від 1962 – пенсіонер союз. значення. Чл. політбюро ЦК КПУ (1949–57), президії ЦК КПРС (1955–60). Депутат BP СРСР 2–5 скликань, BP УРСР 3–4 скликань.

Літ.: Шаповал Ю. Син свого часу. До 80-річчя з дня народження О. І. Кириченка // Рад. Україна. 1988, 25 лют.; Його ж. Людина і система. Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. К., 1994; Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991). К., 2005.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2013