КИРИЧИ́НСЬКИЙ Олексій Романович (31. 12. 1888(12. 01. 1889), м. Біла Холмської губ., нині Біла Під­ляська Люблінського воєводства, Польща — 02. 12. 1970, Київ) — лікар-фізіотерапевт. Брат В. Киричинського. Доктор медичних наук (1949), професор (1959). Закінчив Університет св. Володимира в Києві (1912), де від­тоді й працював. Під час першої та другої світових воєн був військовим лікарем. 1923 очолював фізіотерапевтичне від­діле­н­ня 4-го санаторію у Києві; від 1924 — у Київському ін­ституті удосконале­н­ня лікарів: 1944–61 — засновник і завідувач кафедри фізіотерапії; водночас від 1927 — у Київському НДІ нейрохірургії: від 1950 — завідувач від­діле­н­ня від­новної нейрохірургії та фізіотерапії; 1944–70 — консультант фізіотерапевтичної поліклініки в Києві (на її будівлі К. від­крито меморіальну дошку). Головний фізіотерапевт МОЗ УРСР (1944–70). Голова Українського республіканського товариства фізіотерапевтів та курортологів (1924–70). Засновник вче­н­ня про вегетативні реакції організму на вплив фізичних чин­ників. Роз­робив метод парафінотерапії, об­ґрунтував його за­стосува­н­ня в лікуван­ні вогнепальних уражень головного мозку.