Милозвучність і немилозвучність | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Милозвучність і немилозвучність


Милозвучність і немилозвучність

МИЛОЗВУ́ЧНІСТЬ і НЕМИЛОЗВУ́ЧНІСТЬ – два протилежні явища в лінгвістиці, пов’язані з естетичною оцінкою мови на слух, яку найчастіше дають носії однієї мови стосовно іншої чи інших мов. Ці явища, ґрунтовно не досліджено, оскільки їх частіше розглядають як естет., а не суто наук. поняття. Саме тому поки що не існує класифікації мов за М. і Н., хоча вивчення цих понять започатковано ще в давньогрец. працях із риторики.

Милозвучність (евфонія) – здатність мови до мелодій., гармоній. звучання. Поширеною є думка про те, що укр. мова – одна з найбільш мило­звучних у світі. Щодо неї часто вживають епітети – солов’їна, співоча, калинова та ін. Ефект милозвучності у мовах зазвичай пов’язують з особливостями артикуляції: звуків і звукосполучень (у кожній мові артикуляція відповід. фонем має різний фонет. вияв, так само особливим є поєднання звуків в один мовленнєвий ланцюжок, а також якість їх вимовляння залежно від позицій у словах); слів і словосполучень (в окремих мовах притаманна заміна склад. випадків вимовляння на легші, напр., в укр. мові це орфоепічні чергування прийменників, часток, афік­сів: в – у – уві, і – й, з – із – зі, би – б, же – ж, ще – іще, хоч – хоча, -ся – -сь, від – од, спрощення звуків у групах приголосних при словозміні: ждн – жн, здн – зн, стл – сл, слн – лн, зкн – зн, скн – сн, шчк – шк та ін.; уникнення збігу двох і більше голос­них звуків у словах іншомов. походження: франц. automo­bile – автoмо­біль, ісп. fiesta – фієста, грец. euphoria – ейфорія); фраз і їх сполучень – ідеться передусім про інтонацію, ритм, темп мовлення, які в кожній мові мають свої особ­ливості, напр., ритм укр. мови по­в’язаний із вираз. довготою наголошених складів, повнозвучністю ненаголошених складів – завдяки цьому укр. мова у сприйнятті носіїв ін. мов часто асоціюється зі співом. Окрім артикуляції звуків, слів і фраз, на естет. сприйняття мови впливають її структурні особливості: співвідношення голосних і приголосних фонем у словах, характер складів тощо. Прийнято вважати, що мовлення, у якому багато голос­них звуків, більш мелодійне, ніж якщо в ньому виразно переважають приголосні. Напр., за даними Н. Тоцької, укр. слова в середньому на 42–46 % складаються з голосних. Високий рівень звуків цього класу зумовлений передусім домінуванням в укр. мові відкритих складів (ходити, робота, зима). Важливе значення для милозвучності має співвідношення в словах різних типів приголосних звуків (сонор. – несонор., дзвінких – глухих, твердих – м’яких). Більшість укр. слів сформовано з приголосних різних типів, що вчені часто кваліфікують як ознаку милозвучності укр. мови. Важливою ознакою милозвучності є переважання в потоці мовлення дзвінких приголосних над глухими.

Немилозвучність (какофонія) – здатність мови до грубого, важкого, немелодій. звучання. До засобів, що впливають на немилозвучність мови, належать: відсутність орфоепіч. чергувань звуків; нагромадження груп приголосних чи голосних звуків у словах; поширеність слів, у складі яких присутні лише однотипні приголосні (напр., лише глухі); значне переважання в мовленні приголосних над голосними (особливо, коли голосні звуки в певних словес. позиціях редукуються, приглушуються, а то й узагалі не артикулюються); поширеність у словах окремих «важких» типів приголосних, напр., шиплячих; велика довжина слів.

М. і Н. розглядають не лише щодо окремих мов, а й тексту в ме­жах конкрет. мови. Зокрема, цими явищами оперують у лінгвостилістиці передусім як засобами звук., лексич. і синтаксич. орг-ції усної чи писем. мови, особливо – мови худож. (поет.) творів. На естет. сприйняття мови (текстів) впливають також психоакуст. властивості звуків. Так, у лінгвіст. теорії фоносемантики звуки поділяють на такі, що викликають приємні, хороші, теплі асоціації, і такі, що мають протилежні конотації. Відповідно, слова в тексті можуть сприйматися милозвучно, немилозвучно або нейтрально.

Літ.: Огієнко І. Наглядна таблиця милозвучності української мови: Для школи і самонавчання. Жовква, 1923; Тимо­шенко П. Засоби милозвучності (евфонії) української мови // Укр. мова в школі. 1952. № 4; Тоцька Н. Засоби милозвучності української мови // Заг. та експерим. фонетика: Зб. наук. пр. і мат. К., 2001; Мосенкіс Ю. Трипільська ґенеза милозвучності української мови на тлі євразійських мовотворчих процесів. К., 2002; Гайсенюк О., Скаб М. Милозвучність української мови на тлі інших слов’янських мов // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. філологічна. 2012. Вип. 56. Ч. 1; Бас-Кононенко О. Вимовні норми як мірило милозвучності української мови (на матеріалі орфоепічних словників) // Українська мова. 2019. № 1.

Статтю оновлено: 2019