Мирний Панас

Визначення і загальна характеристика

МИ́РНИЙ Панас (справж. — Рудченко Панас Якович; 01(13). 05. 1849, м. Миргород, нині Полтав. обл. — 28. 01. 1920, Полтава) — прозаїк, драматург, поет, фольклорист, пере­кладач, публіцист і громадський діяч. Народився у сімʼї бухгалтера повіт. ка­значейства. Навч. у Миргород. парафіял. школі (1857–58), Гадяц. повіт. училищі (1858–62). Від 1863 й до кін. життя — на чиновниц. службі на Полтавщині: канцеляр. служитель у повіт. суді в Гадячі (до 1864), письмоводитель, пом. бухгалтера у повіт. скарбництвах Прилук (1866–67) та Миргорода (1867–71). У 1863 під впливом старшого брата І. Рудченка (літ. псевд. — Іван Білик) М. роз­почав і свою літ. творчість. Самотужки ви­вчав франц. мову, читав твори Т. Шевченка, Є. Гребінки, Марка Вовчка, Я. Щоголева, П. Куліша, Ганни Барвінок та ін. Особливе враже­н­ня справили на нього повісті й оповідан­ня І. Нечуя-Левицького («Дві московки», «Рибалка Панас Круть» тощо). Саме під їхнім впливом М. почав писати прозу. У листопаді 1871 він був пере­ведений на посаду бухгалтера полтав. скарбництва й не­вдовзі пере­­­їхав до Полтави. Спершу оселився в будинку № 14 на вул. Монастирська (не зберігся), де жив до 1891 і написав твори, що стали класикою укр. літ-ри. Першою було на­друк. поезію «Україні», що побачила світ 1872 у серпн. числі львів. часопису «Правда» під псевд. Панас Мирний. Утім, справж. дебютом М. стало оповіда­н­ня «Лихий попутав», опубл. у листопад. та грудн. числах «Правди» цього ж року. Тоді ж М. роз­почав роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Спершу він змалював історію, покладену в основу сюжету роману, в нарисі «Подоріж­жя од Полтави до Гадячого», потім написав повість «Чіпка». Далі він працював над романом спільно з Іваном Біликом. Робота над твором була завершена восени 1875. Він мав бути на­друк. у С.-Петер­бурзі, у друкарні М. Стасюлевича, однак 1876 ви­дано Емський указ, тож Іван Білик надіслав рукопис М. Драгоманову в Женеву, де його опубліковано1880. Це — перший великий реаліст. роман в укр. літ-рі. За кілька місяців до заверше­н­ня роботи над ним, у березні 1875, полтав. жандармерія у звʼязку зі справою таєм. товариства «Унія» провела в М. обшук. Під враже­н­ням від цієї події, а також від арештів учасників «першого ході­н­ня в народ» улітку цього ж року, він написав повість «Лихі люди», на­друк. 1880 у Женеві. Восени 1876 М. роз­почав роботу над романом «Повія». Перша частина твору ви­йшла друком у березні 1883 в альманасі «Рада». Це була перша публікація автора в Рос. імперії. 1883 він написав ще кілька видат. творів: «Казку про Правду та Кривду», повість «Лихо давнє й сьогочасне», істор. драму «Лимерівна». До вершин. здобутків М. належить і оповіда­н­ня «Морозенко», написане 1884. У цьому ж році він зробив пере­спів «Слова о полку Ігоревім», стилізувавши його під нар. думу. У лютому 1886 життя письмен­ника круто змінилося — він став нач. 1-го від­ділу полтав. казен. палати, що накладало на нього багато нових обовʼязків. Окрім того, у квітні 1889 він одружився з учителькою музики Полтав. ін­ституту шляхет. дів­чат О. Шейдеман. Служба й сімейні клопоти не давали М. змоги творчо працювати: 1886–94 він майже нічого не писав. 1895 М. почав роботу над комедією «Згуба» та перекл. «Короля Ліра» В. Шек­спіра, а 1896 повернувся до роботи над третьою частиною роману «Повія». 1899–1900 пере­клав поему «Гайявата» Г. Лонґфел­ло. Під впливом цього твору 1901 М. написав містерію «Спокуса», в якій змалював світо­глядні засади українців — перша філос. драма в укр. літ-рі. Нова хвиля твор. активності письмен­ника припадає на 1905. Цього року він закінчив роботу над драмою «Не вгашай духу!», де зображено події, по­вʼязані із зародже­н­ням «театру корифеїв», працював над оповіда­н­ням «Пригода з “Кобзарем”», став одним із засн. першого в Полтаві укр. щотижн. часопису «Рідний край», в якому друкуватимуть свої твори І. Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, М. Кропивницький, Леся Українка, Х. Алчевська, М. Чернявський, Л. Старицька-Черняхівська, С. Черкасенко та ін. Перше число часо­пису зʼявилося в грудні 1905, його від­крила поезія М. «До сучасної Музи». Восени 1906 письмен­ник тяжко захворів на запале­н­ня легенів. Лікарі врятували йому життя, але хвороба давалася взнаки. Вона стала причиною того, що навесні 1909 М. склав духов. заповіт, а в грудні цього ж року написав етюд «Робота», в якому сповістив про заверше­н­ня своєї літ. праці. Аж 1918 М. став одним з авторів і ред. полтав. видавництва дит. літ-ри «Зірка», для якого зробив перекл. пʼєси «Царевна Земляничка» П. Солов­йової, зредагував пʼєсу «Сирітка» Л. Кущинської, перекл. творів канад. анімаліста Е. Сетона-Том­псона «Сірий ведмідь Ваб», «Він­ніпезький вовк», «Спрингфільдська лисиця», кн. К. Евальда «Історія двоногого. Як людина пере­могла природу». Остан. публіч. ви­ступ М. від­бувся на святі з нагоди 150-річчя з дня народж. І. Котляревського 12 вересня 1919. Твори М. пере­кладені англ., білорус., болгар., естон., литов., молдов., рос., франц., чес., словац. та ін. мовами. Так, О. Коваленко здійснив англ. перекл. роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» («Do Oxen Low When Man­gers Are Full?», К., 1990), а І. Дмитришин пере­клала франц. мовою оповіда­н­ня «Пригода з “Кобзарем”» («Une aventure aves le “Kob­zar”») для вид. «Anthologie de la littérature ukrainienne du XIe au XXe siècle» (Paris; К., 2004). На Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка за драмою М. «Лимерівна» знято однойм. кінокартину (1954, по­становник В. Лапокниш, у гол. ролі — Т. Алексєєва), за мотивами роману «Повія» — к/ф «Гуляща» (1961, реж. І. Кавалерідзе, у гол. ролі — Л. Гурченко). У Миргороді, на місці, де народився М. (нині вул. Гоголя, № 122/1), у 1999 встановлено памʼятну плиту з написом: «На цьому місці стояв будинок, у якому народився і жив український письмен­ник Панас Мирний (П. Я. Рудченко) 1849–1920». Його імʼям на­звана також місц. заг.-осв. школа № 1, перед якою (вул. Гоголя, № 173/1) у 2007 встановлено памʼятник письмен­никові (автор Я. Бог­данов та учні Миргород. керам. технікуму). У Полтаві 3-ю Кобищанську вул., на якій письмен­ник мешкав у влас. будинку від березня 1903, у 1925 перейм. на вул. Панаса Мирного, а будинок письмен­ника (№ 56) у 1940 пере­твор. на Мирного Панаса Полтавський літературно-меморіальний музей. 13 травня 1949 на будинку встановлено мемор. дошку з написом: «В цьому будинку жив видатний український письмен­ник, класик української літератури Панас Мирний (П. Я. Рудченко 1903–1920 р.)». 1951 перед будинком встановлено памʼятник М. — бронз. погру­д­дя на постаменті з лабрадориту (скульптор О. Олійник, арх. М. Вронський). Імʼям М. на­звані вулиця та провулок у Києві, а також вулиці в багатьох ін. містах України, зокрема Броварах, Він­ниці, Дні­прі, Дрогобичі, Житомирі, Золотоноші, Івано-Франківську, Калуші, Кривому Розі, Львові, Одесі, Пере­яславі-Хмельницькому, Рівному, Стриї, Сумах, Ужгороді, Херсоні, Хмельницькому, Чернівцях, Чернігові. 1999 з нагоди 150-ї річниці від дня народж. письмен­ника НБУ викарбував ювіл. монету «Панас Мирний» номіналом 2 грн, а Полтав. обл. рада заснувала щорічну премію його імені (її лауреатами у різний час були такі ві­домі літератори, як В. Малик, М. Наєнко, В. Пащенко, П. Ротач, М. Степаненко та ін.).

Тв.: Твори: В 5 т. 1954–55; Зі­бра­н­ня творів: У 7 т. 1968–1971 (обидва — Київ).

Літ.: Стешенко І. Панас Мирний. Спів­ець «лиха давнього й сьогочасного» // ЛНВ. 1914. Т. 66, кн. 7–8; Грушевський О. Панас Мирний // Грушевський О. З сучас. укр. літ-ри. Начерки і характеристики. Ч. І: Українські повістярі другої половини ХІХ в. 2-е вид. К., 1918; Коваленко Г. Панас Мирний. Посмертна згадка. П., 1920; Єфремов С. Панас Мирний: Крит.-біогр. нарис. К., 1924; Лепкий Б. До читачів // Хіба ревуть воли, як ясла повні? Роман з народнього життя П. Мирного та І. Білика. К.; Л., [1924]; Марковський М. Як утворивсь роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного та Ів. Білика: роз­відка та додатки. К., 1925; Кирилюк Є. Панас Мирний. Х., 1930; Лавріненко Ю. Про П. Мирного та його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» // Мирний П., Білик І. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Роман. Х.; К., 1932; Білецький О. Панас Мирний // Панас Мирний. Твори: В 5 т. Т. 1. К., 1954; Євдокименко В. Су­спільно-політичні по­гляди Панаса Мирного. К., 1955; Сиваченко М. Історія створе­н­ня романа «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». З творчої лабораторії Панаса Мирного та Івана Білика. К., 1957; Грицютенко І. Мова та стиль художніх творів Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). К., 1959; Пивоваров М. Майстерність психологічного аналізу (роман «Повія» Панаса Мирного). К., 1960; Антоненко-Давидович Б. На шляху до правди // Панас Мирний. Твори. К., 1965; Сиваченко М. Корифей української прози: Нарис творчості Панаса Мирного. К., 1967; Черкаський В. Панас Мирний: Біо­графія. К., 1973; Хланта І. Панас Мирний та Іван Білик і народна пісня // Нар. пісні в записах Панаса Мирного та Івана Білика. К., 1977; Грицай М. Панас Мирний: Нарис життя і творчості. К., 1986; Черкаський В. Художній світ Панаса Мирного. К., 1989; Ушкалов Л. Панас Мирний. Х., 2012; Його ж. Реалізм — це есхатологія: Панас Мирний. Х., 2012.

Л. В. Ушкалов

Завантажити статтю