Мисик Василь

Визначення і загальна характеристика

МИ́СИК Василь Олександрович (псевд. і крипт.: Норд В., В. М., В. Н., М. В.; 11(24). 07. 1907, с. Новопавлівка, нині Межів. р-ну Дніпроп. обл. — 03. 03. 1983, Харків) — письменник, перекладач. Премія ім. М. Рильського (1977) за перекладац. діяльність. У 1920-х — на поч. 1930-х рр. належав до Спілки селян. письменників «Плуг», літ. організацій Пролітфронт, ВУСПП. Один із перших чл. Спілки рад. письменників України (1934). У 1920 на М. звернув увагу вчитель-поет А. Казка, який невдовзі зошит із його віршами передав П. Тичині. 1924 П. Тичина разом з І. Дніпровським запросили М. до Харкова, де у різний час він закін. таджиц. відділ. технікуму сходознавства (1933), навч. на матем. факультеті університету (1957), працював кор. у видавництві, зав. б-ки Будинку літераторів ім. В. Еллана-Блакитного (1927–34), бухгалтером підшипник. заводу (1949–56). Знав рос., польс., нім., франц., англ., перс. мови, а також есперанто. Перший вірш надрукував, за влас. згадкою, «в окруж. газеті у Павлограді» восени 1922. В укр. літературу М. увів П. Тичина, опублікувавши в ж. «Червоний шлях» (1923, № 1) його сонет «Зонá» (з поясненням назви: «…погоріле під час посухи зерно»), а в пізніших числах — ще кілька творів, отриманих від А. Казки. Відтоді поет активно друкувався у ж. «Знання», «Всесвіт», «Плужанин», «Життя й революція», «Молодняк», «Червоні квіти», «Плуг», «Пролітфронт», «Літературний ярмарок», г. «Культура і побут», «Зоря» та ін. Дебютував зб. «Трави» (Х., 1927) — це бентежна лірика, пройнята філософією укр. села і степу. В наступ. збірках — «Блакитний міст» (1929), «Чотири вітри» (1930; обидві — Харків), «Будівники», «Турксиб» (обидві — Харків; Київ, 1933) — М. стає все залежнішим від рад. політики колективізації с. господарства та індустр. гігантоманії. Це, проте, не врятувало його від арешту. 4 листопада 1934 заарешт. і ув’язнений як начебто чл. антирад. терорист. організації. Незаслужене покарання відбував у Соловец. таборах (РФ, 1935–40). Учасник 2-ї світової вій­ни (1941–42, 1945); в’язень нім. концтаборів (Житомир, Сянок, Заґан; 1942–45). Реабіліт. 1956, тоді ж поновлений у Спілці рад. письменників України, однак до кінця життя перебував під наглядом спецслужб. Перед війною М. Рильський ризикнув нагадати про М. публікацією його поеми «Хата» («Радянська література», 1940, № 10–12) — на твір не забарилася брудна замовниц. критика. Після реабілітації, усе ж, підтриманий авторитет. письменниками, ред. ж. «Прапор», М. повернувся у літературу. Попри цензурні та ін. перешкоди, періодично видавав нові книги — поет. зб. «Вибране» (К., 1958), «Борозни» (Х., 1962), «Верховіття» (1963), «Чорнотроп» (1966), «Біля криниці» (1967), «Лан» (1970), «Берег» (1972), «Планета» (1977; усі — Київ); зб. оповідань, нарисів і статей «Брянський ліс» (1978), «Зустрічі» (1982; обидві — Харків). У поемах «Щастя», «Гетьманівна» утверджував тезу, що добро, набуте чужою, а не своєю працею, не можна вважати щастям. Своєрідна поет. «візитівка» М. — вірш «Сучасність». У поезії «Треба пройти півсвіту…» прихована поетова біографія. Чимало поезій — на світ., особливо сх., мотиви. Серед таких — поеми «Камболет» і «Завойовник». Перша — звеличення незрадливої, саможертовної, а тому всепереможної, людської дружби, друга — викриття нікчемності колись грізного руїнника столиць і нищителя народів — хана (в ін. місці — «вождя») перед лицем смерті. Для дошкільнят «на корей. нар. мотив» написав казку «Знайко» (окреме вид. — К., 1960). У прозі М. особливих успіхів не здобув. Дебютував оповіданням «Ґалаґанів сон» (1930), потім видав нариси «Тисячі кілометрів» (1931; обидва вид. — Харків; Київ) і «Казахстанська маґістраля» (Х., 1932). Усе це — в дусі тогочас. ейфорії соціаліст. будівництва. Повоєнна проза — переважно про війну: оповідання «Страх», «Вовки», «На станції», «Комбат», «Сержант Шевченко», повість «Тривога». Особливо значуща перекладац. діяльність М. До арешту він встиг видати в своїй інтерпретації «Пісні та поеми» Р. Бернса (Х.; К., 1932), а вже його переклади з Дж. Дос Пассоса («1919» // «Дж. Дос Пассос. Твори», т. 4, Х.; К., 1935) і Д. Дефо («Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим», К., 1938) вийшли анонімно. У київ. серії «Перлини світ. лірики», зокрема, побачили світ перекладені М. твори Рудакі («Вибране», 1962), О. Хайяма («Рубаї», 1965), Гафіза («Лірика», 1971). У цій же серії видав «Поезії» Р. Бернса (1965; разом з М. Лукашем) та «Поезії» Дж. Кітса (1968). Переклав також роман О’Генрі «Королі і капуста» (К., 1962), трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта», «Тимон Афінський». Серед ін. авторів, яких перекладав М., — Фірдоусі, Ібн Сіна (Авіценна), Нізамі, Сааді, Джамі, Махтумкулі, Дж. Мільтон, Дж.-Ґ. Байрон, П.-Б. Шеллі, Й.-В. Ґете, П. Беранже, О. Пушкін, Г. Лонґфелло, В. Вітмен, Р. Та­ґор, Х. Смирненський, О. Абаше­лі, Максим Танк. Автор передмов до творів перекладених ним класиків і до збірок сучасників, рец. (на кн. О. Ведміцького, М. Ри­льського, В. Сосюри, М. Йогансена, В. Поліщука, Є. Григорука, С. Бена), спогадів (про М. Зерова, В. Свідзинського). Окремі твори М. перекладені рос., білорус., чес., болгар., словац. та ін. мовами. Архів поета зберігається в Харків. літ. музеї. НСПУ і ред. ж. «Дніпро» 1995 встановили літ. премію ім. М. за поет. книги і переклади.

Завантажити статтю