Михалевич Володимир Сергійович

Визначення і загальна характеристика

МИХАЛЕ́ВИЧ Володимир Сергійович (10. 03. 1930, Чернігів — 16. 12. 1994, Київ) — математик, кібернетик. Чоловік Тетяни, батько Михайла Михалевичів. Доктор фізико-математичних наук (1968), професор (1966), академік НАНУ (1973) та РАН (1984). Заслужений діяч науки і техніки України (1990). Державна премія України в галузі науки і техніки (1973, 1993), Державна премія СРСР (1981), премії ім. М. Крилова (1971) та ім. В. Глушкова (1984) АН УРСР. Державні нагороди СРСР. Закін. Київський університет (1953), де 1956–94 й працював (від 1958 — за сумісн.): 1966–87, 1991–94 — проф., 1987–91 — завідувач кафедри теор. кібернетики. 1958–62 — в Обчислюв. центрі АН УРСР: 1960–62 — засн. і завідувач відділу автоматизов. систем упр. виробництвом; 1962–94 — зав. однойм. (згодом — екон. кібернетики) відділу, 1962–82 — заступник директора з наукової роботи, 1982–94 — директор Інституту кібернетики НАНУ (обидва — Київ). Водночас 1963–65 — доцент Київ. інституту нар. господарства; 1969–83 — проф., 1983–94 — завідувач кафедри теор. кібернетики та методів оптимал. керування Моск. фіз.-тех. інституту. 1988–94 — академік-секр. Відділ. інформатики НАНУ. Викладац. і наук. діяльність розпочав ще студентом під керівництвом Б. Гнєденка, зокрема читав популярні лекції для школярів, опублікував у «Докладах АН СССР» 3 статті, присвяч. дослідж. емпірич. функцій розподілу. Перші ґрунт. наук. дослідж. виконав під керівництвом А. Колмогорова, потім був найближчим учнем і соратником В. Глушкова. Здобув визнання завдяки своїм працям з теорії оптимал. статистич. рішень, систем. аналізу та екон. кібернетики. Розробив алгоритм. схеми і методи вирішення систем. проблем, сформулював метод послідов. аналізу варіантів, необхідних для побудови ефектив. вирішуючих процедур у практ. завданнях. Досліджував проблеми оптимал. упр. великими та склад. системами, питання розроблення і впровадження автоматизов. систем упр. різного рівня. Засн. укр. наук. школи у галузі теорії оптимізації та систем. аналізу. 1957 під керівництвом М. у Київ. університеті складені перші програми для Малої ЕОМ (МЕОМ), створеної в Києві С. Лебедєвим. 1963 був призначений координатором робіт із запровадження систем сітк. планування та упр. у маш.-буд. і оборон. галузях, а також у буд-ві. 1966 організував першу Всесоюзну конф. з матем. проб­лем мережевого планування та керування. Був наук. кер. автоматизов. системи план. розрахунків (АСПР), брав участь у створенні заг.-держ. автоматизов. системи (ЗДАС) та респ. системи збору й обробки інформації для потреб планування і керування (РАСУ). 1988 з ініціативи М. у Київ. політех. інституті відкрито каф. матем. методів систем. аналізу, на базі якої та 2-х відділів Інституту кібернетики НАНУ згодом створ. Інститут приклад. систем. аналізу НАНУ та МОН України. М. був представником України в Міжнар. інституті приклад. систем. аналізу в Австрії (м. Лаксенбурґ). Головний редактор журналу «Кибернетика и системный анализ». 2000 президією НАНУ засн. премію ім. М. за видатні досягнення в галузі інформатики, теорії оптимізації та систем. аналізу, першими лауреатами якої стали його учні Ю. Єрмольєв, І. Коваленко та Н. Шор. Учнями М. також були П. Кнопов, В. Ковалевський, О. Летичевський, Т. Мар’янович, В. Редько, О. Шарковський, В. Шкурба.

Завантажити статтю