КИРПИЧО́В Віктор Львович (26. 09(08. 10). 1845, Санкт-Петербург — 07(20). 10. 1913, там само) — фахівець у галузі механіки, організатор вищої технічної освіти в Україні. Брат Ніла, батько Михайла Кирпичових. Закінчив Михайлівську артилерійську академію у Санкт-Петербурзі (1868), де від­тоді й працював; від 1870 — у Санкт-Петербурзькому технологічному ін­ституті: від 1876 — професор кафедри прикладної механіки; водночас 1884–85 — професор Санкт-Петербурзького ін­ституту цивільних інженерів. Організатор (1885) і перший директор (1888–89) Харківського технологічного ін­ституту, де за його за­проше­н­ням працювали М. Бекетов, Д. Зернов, О. Ляпунов. 1898–1902 — директор-організатор, від 1902 — почесний директор Київського політехнічного ін­ституту, при якому створив наукову школу динамічної і статичної міцності. 1903–13 викладав у Санкт-Петербурзькому політехнічному ін­ституті. Наукові дослідже­н­ня: опір матеріалів, будівельна і технічна механіка, міцність машин та кон­струкцій. Роз­робив методи роз­рахунку різних статично неви­значених кон­струкцій, викори­став теорему взаємності разом із поня­т­тям узагальнених сил для побудови ліній впливу у різноманітних задачах, що стосуються простих і нерозрізних балок і арок. Брав активну участь у діяльності комісії І. Вишне­градського з роз­робле­н­ня проєкту загального комплексного плану роз­витку промисловості та професійної освіти у Російській імперії (1884), Комісії з питань про вищі технічні на­вчальні заклади (1897). Голова зʼ­їзду з гірничої справи, металургії і машинобудува­н­ня (1910), секретар екс­пертної комісії на Всесвітній промисловій ви­ставці у Чикаґо (США, 1893). Спів­засновник і голова (1895–98), згодом — почесний член Пів­ден­но-Російського товариства технологів. 1999 перед корпусом № 1 Національного технічного університету України «Київський політехнічний ін­ститут» встановлено його погру­д­дя (скульптор Н. Дерегус-Лоренс, архітектор Б. Писаренко).