МИЦЮ́К Олександр Корні­йович (09(21). 06. 1883, с. Новоолександрівка Бахмут. пов. Катеринослав. губ., нині Попаснян. р-ну Луган. обл. — 30. 12. 1943, Прага) — громадсько-політичний діяч, економіст. Дійсний член НТШ. Закін. Новоглухів. лісову школу (нині м. Кремін­на Луган. обл., 1903) і юрид. факультет Харків. університету (1915). Від 1903 працював ін­структором із лісівництва на Полтавщині. Вступив до РУПу, 1905 за організацію Селян. спілки висланий до Золотоніс. пов. Полтав. губ., а згодом — до Турке­стану, звідки втік, за що був заарешт. і на деякий час увʼязне-ний. Після звільне­н­ня — землемір у Полтаві та нач. землемір. партії на Херсонщині. Спів­засн. УПСР (1906) і Юнац. спілки (1915), що ви­ступала за автономію України. Від 1910 — лісник у маєтках М. Терещенка на Чернігівщині; від 1915 — управляючий під­приємств у м. Трубчевськ (нині Брян. обл., РФ), де на той час мешкало багато висланих українців (М. Шаповал та ін.). Від червня 1917 — голова Київ. губерн. комітету з по­стача­н­ня палива, дир. адм. від­ділу Ген. секретаріату земел. справ УЦР, дир. земел. департаменту Міністерства земел. справ УНР; у грудні 1918 — лютому 1919 — Міністр внутр. справ УНР. Після від­ставки за­ймався організацією ко­оперативів у Він­ниці та м. Камʼя-нець-Подільський (нині Хмельн. обл.). 1920 — товариш (заст.) Міністра нар. господарства УНР. На­прикінці того ж року емігрував до Чехо-Словач­чини. Викладав в Укр. госп. академії у Подєбрадах та УВУ в Празі (1938–39 і 1940–41 — його ректор). Досліджував про­блеми політ­економії й аграр. політики. Від 1921 брав активну участь у діяльності Укр. громад. комітету, писав матеріали для укр. періодики, зокрема 1929 у ст. «Фашизм», вміщеній у часописі «Роз­будова нації» (Прага), порівняв фашизм із більшовизмом. Автор спогадів «Доба Директорії УНР. Спомини і роз­думи» (Л., 1939).