МИШУ́ГА Олександр Пилипович (псевд. — Філіп­пі-Мишуга; 07 (19). 06. 1853, с. Новий Витків, нині Радехів. р-ну Львів. обл. — 09. 03. 1922, м. Фрайбурґ, Німеч­чина, похов. у рідному селі) — спів­ак (ліричний тенор), педагог, меценат. Від 1868 навч. у дяків. школі при соборі св. Юра, згодом — в учител. семінарії, закін. Консерваторію Галиц. муз. товариства (1881, кл. В. Висоцького; усі — Львів), Мілан. консерваторію (Італія, 1883; кл. М. Джован­ні). Дебютував 1880 у Львові як учасник по­становки фрагментів опери С. Монюшка «Страшний двір», 1883 — у м. Форлі (Італія) в опері Ф. Флотова «Марта». 1884–85 — соліст Великого театру у Варшаві, 1895–96 — Київ., 1900–01 — Львів. опер. театрів. 1900 брав участь у від­крит­ті Міського теат­ру у Львові, виконав гол. партію у ви­ставі «Янек» В. Желенського, написану спеціально для нього. М. — видатний пред­ставник італ. школи бельканто, виконав. майстерність якого від­значалася високою муз. культурою, вираз. фразува­н­ням, яскравим драм. талантом. Із великим успіхом ви­ступав на гол. сценах Мілана, Варшави, Кракова, Відня, Лондона, Берліна, Стокгольма, Парижа, С.-Пе­тербурга, Києва та ін. 1905–10 викладав у Київ. муз.-драм. школі М. Лисенка, 1911–14 — Варшав. муз. ін­ституті, 1914–19 — школі співу в Римі, від 1919 — у влас. муз. школі в Стокгольмі. Серед учнів — Є. Бандровська-Турська, М. Гребінецька, М. Донець-Тес­сейр, Я. Королевич-Вайдова, О. Любич-Парахоняк, М. Микиша, С. Мирович. Брав участь у Шевченків. концертах у Станіславі (нині Івано-Франківськ), Львові, Кракові (нині Польща), Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Тернополі. 1906 від­відав Чернечу гору в м. Канів (Київ. губ., нині Черкас. обл.). У концертах виконував соло­співи укр. композиторів на сл. Т. Шевченка: «Мені однаково», «Огні горять», «Думка» («За думою дума роєм вилітає») М. Лисенка, «Наша доля» А. Вахнянина, «Заповіт» Г. Гладкого. Мав фонд. записи на грамплатівках. Фінансував ви­да­н­ня зб. поезій І. Франка «Зівʼяле листя» (Л., 1896) та кн. «Українське мистецтво» (Л., К., 1913), матеріально допомагав Театрові М. Садовського у Львові, а також дит. притулкам, різним товариствам і лікарням. На­прикінці життя своє майно й кошти заповів Вищому муз. ін­ституту у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпеч. студентів. Імʼям М. на­звано вулиці в Києві, Львові, Радехові, Сокалі, Червоно­граді (усі — Львів. обл.). У Новому Виткові створ. його музей.