Міграція тварин | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Міграція тварин


Міграція тварин

МІГРА́ЦІЯ ТВАРИ́Н – періодичні або нерегулярні переміщення тварин на значні відстані. Найбільш відомими є міграції птахів, під час яких представники деяких видів можуть переміщуватися тільки в одному напрямку на відстані понад 20 тис. км. Є кілька причин М. т. Найбільш поширена – зміна умов існування в місцях перебування тварин, що призводить до погіршення корм. бази. У тих природ. зонах, де спостерігаються кардинал. сезонні зміни (температур. режиму, появи сніг. чи льодового покривів, тривалі періоди посух або повеней), М. т. є звич. явищем. У стабіл. екосистемах (напр., вологий тропіч. ліс) місц. тварини, зазвичай, все життя проводять на одних і тих самих територіях; сюди можуть тимчасово переміщуватися тварини з ін. регіонів. Другою причиною міграцій деяких тварин є зміна фаз життєвого циклу; переміщення пов’язані з розмноженням: осн. частину життя тварини проводять в одному р-ні, а репродуктив. період – в іншому. Переміщення з верх. шарів ґрунту в нижні, з соняч. галявини в тінь дерев не можна назвати міграціями. Міграц. переміщення можна спостерігати у представників практично всіх вищих таксонів тварин – від комах до ссавців. Досить масові міграції здійснюють кажани, проте масштаби цих міграцій менші, ніж у птахів; крім того, вони малопомітні через нічний спосіб життя цих тварин. Під час міграцій кажани утворюють міграц. потоки вздовж екол. бар’є­рів (береги морів і великих прісновод. водойм). Деякі види кажанів фауни України (нетопир лісовий, вечірниця руда) щорічно здійснюють міграц. переміщення на відстані понад 1000 км – частина з них проводить зимовий період у Греції, Туреччині. Терміни міграцій загалом співпадають із пташиними – восени кажани в умовах України мігрують протягом серпня–жовтня, навесні – березня–травня. Міграц. переміщення цих тварин зумовлені, як і у більшості ін. мігрантів (на відміну від репродукц. міграцій), зміною умов існування (для кажанів – настання холод. періоду). Але якщо більша частина таких мігрантів залишає р-ни перебування через дефіцит корм. ресурсів, то у кажанів це пов’язано із зимовими сховищами. Загальновідомо, що при низьких т-рах кажани впадають в сплячку і корму не потребують. Якщо як зимові сховища вони використовують печери, де температур. режим стабільний, то такі кажани є осілими. Багато видів зимують у дуплах або скел. тріщинах, де т-ра така ж, як і зовні, тому вони вимушені переміщуватися в ті регіони, де зимові т-ри більш помірні. Міграції властиві і для круп. назем. ссавців – практично всі вони пов’язані з переміщенням у р-ни з кращою корм. базою. Класичними є міграц. переміщення восени північних оленів (карибу, в Пн. Америці) з тундри в лісотундру та тайгу, де умови в зимовий період більш м’які, а корми доступніші. Протягом цих переміщень вони можуть долати 500–1000 і більше км. Разом з оленями мандрують і хижаки (в цьому випадку – вовки). Аналог. переміщення тварин спостерігають у тропіч. Африці – завдяки сезон. дощам степи вкриваються багатою рослинністю, куди і направляються тисячі антилоп, газелей, зебр та ін. травоїд. тварин, яких супроводжують хижаки. Мас­штаби цих щоріч. переміщень досить значні – вони можуть сягати кількох сотень кілометрів. Серед ссавців найбільш дальні переміщення здійснюють мешканці океанів – ластоногі та китоподібні. Серед перших рекордсменом є північний морський котик (тварини з Командор. о-вів на зимовий період відпливають у Япон. море, долаючи до 3,5 тис. км). Масштабні міграції, але менші за відстанями, властиві тюленям, моржам, сивучам. Китоподібні, зокрема кити, щороку тільки в одному напрямку можуть переміщуватися на 8–10 тис. км. Напр., сині кити зимовий період проводять у тропіч. частинах океанів, де вони спарюються і народжують потомство, а з початком весни переміщуються в аркт. чи антаркт. частини, де в літні місяці спостерігається «вибух» планктону (криля) – гол. корму вусатих китів. Серед плазунів справжні мас­штабні міграц. переміщення здійснюють тільки мор. мешканці – змії і черепахи. Ці міграції пов’я­зані з розмноженням: черепахи мають визначені місця для відкладання яєць (зазвичай, це піщані пляжі океаніч. о-вів). Більшу частину року тварини проводять у багатих на корм місцях, а для виводу потомства повертаються на свою батьківщину, яка може бути за сотні чи тисячі кілометрів. Напр., зелені черепахи здійснюють міграції на 2000 км від берегів Бразилії до о-ва Вознесіння. Серед безхребет. тварин мас­штабні міграц. переміщення скоріше виняток. До них можна зарахувати кілька десятків видів метеликів, серед яких найбільш відомими є сезонні міграції монархів американських. Ці комахи з тієї частини ареалу в Пн. Америці, де вони перебувають у літній період, на зиму переміщуються на Пд. на 2–3 тис. км, весною повертаються назад. Аналогічно за протяжністю переміщень мігрують репейниці європейські – вони з Європи летять на зимівлю в Пн. Африку, весною повертаються назад. Окрім регуляр. М. т. різних системат. груп, спостерігаються також нециклічні переміщення представників багатьох видів. Такий вид переміщень називають інвазією (від лат. invasio – вторгнення). Ці переміщення спричиняють кілька факторів, причому ключовим у різних випадках може бути не один і той самий. Найчастіше це може бути пов’язано з внутрішньо популяц. механізмами – протягом сприятливого репродуктив. сезону (чи кількох попередніх) різко зро­­стає чисельність угруповання, щільність особин значно перевищує «популяц. норми». Все це включає популяц. регулятори (агресивність тварин, дисперсійні переміщення тощо) і як результат все це призводить до виселення знач. кількості молодих особин зі своїх звичних територій. Але і в сусід. р-нах подібна ситуація – процес набуває явища «ланцюг. реакції», коли значна частина популяц. угруповання вимушена переміщуватися за межі ареалу чи популяції, чи навіть виду. Серед відомих прикладів інвазій. переміщень можна згадати виселення лемінгів і по­в’язаних з ними песців, білок, сарани. Бувають і простіші ситуації – коли виселення знач. частини тварин (зазвичай, молодих) спричинено неврожаєм осн. зимового корму (напр., кедр. горішків для білок, горіхівок). Для тер. України характерні інвазії горіхівок сибірських, шишкарів, синиць чорних та ін. видів. Методи дослідж. міграц. переміщень тварин досить різноманітні – більшість їх належать до групи «індивід. мічення». Це і класичне кільцювання (кільця з індивід. номерами для птахів і кажанів), і мічення різними мітками (вухомітки, криломітки з номерами), і фарбування частин тіла тварин тощо. До цієї групи можна зарахувати методи із залученням сучас. технологій – радіо- та супутник. передавачі, що закріп­люють на тілі тварини. За їхньою допомогою можна визначати простор. перебування тварини протягом досить тривалого часу (до кількох років). Деякі методи дозволяють вивчати міграц. процеси – зокрема, можна спостерігати за міграціями кажанів та птахів (радарні дослідж.) чи мешканців морів (за допомогою сонарів). Мігруючі тварини потребують охорони, прийнято значну кількість нац. та міжнар. законодав. актів, опосередковано чи прямо присвяч. цій меті. Найбільш фундаментальна – Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн. конвенція, 1979). У 1999 її підписала Україна, а до 2017 до неї приєдналися загалом 126 країн; на жаль, членами Конвенції ще не стали США, Канада, Китай, РФ, Туреччина. Законодавчі механізми з охорони мігруючих тварин у рамках Конвенції досить широкі та ефективні. По-перше, всі види мігруючих тварин, що мають загрозливий статус, залежно від критичності записані у Додатках І та ІІ. Країни-члени Конвенції повинні забезпечити суворий захист цих видів, охорону або відновлення місць їхнього існування. Важливим напрямом законодав. діяльності в рамках Конвенції є укладання угод та меморандумів взаємопорозуміння, які присвяч. охороні мігруючих тварин, зокрема підписано Угоду з охорони афроєвроазій. мігруючих водно-болот. птахів, Угоду з охорони кажанів у Європі, Угоду з охорони китоподібних Чорного та Середзем. морів, суміж. акваторій Атлант. океану, Угоду з охорони альбатросів та буревісників. Серед актуальних для України варто відзначити меморандуми (усього 19) з охорони очеретянки прудкої, мігруючих хижих птахів Африки, Європи та Азії, з охорони та упр. центр.-європ. популяцією дрохви, з охорон. заходів для сх.-атлант. популяцій тюленя-монаха і крон­шнепа тонкодзьобого.

Літ.: C. B. Williams. The Migration of Butterflies. Edinburgh, 1930; T. Ro­bert Orr. Animals in Migration. New York, 1970; Клаудсли-Томпсон Д. Миграция жи­вот­ных / Пер. с англ. Москва, 1982; H. M. Tyus. Ecology and Conservation of Fishes. Boca Raton; London; New York, 2012; P. Morais, F. Daverat. An Introduction to Fish Migration. Boca Raton, 2016.

Статтю оновлено: 2018