МИКОЛА́ЇВКА — селище міського типу Сімферопольського ра­йону Автономної Республіки Крим. Микол. селищ. раді під­порядк. села Він­ницьке, Ключове, Петрівка, Роз­до­л­ля, Теплівка та с-ще Олександрівка. М. знаходиться на березі Каламітської затоки Чорного моря (від 1964 Микол. узбереж­жя — комлексна памʼятка природи місц. значе­н­ня), за 40 км від Сімферополя та за 30 км від залізнич. ст. Саки. Площа 5,4 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 2672 особи (складає 108,3 % до 1989); за оцінкою Держ. служби статистики України станом на 1 січня 2014 чисельність насел. становила 2750 осіб; пере­важно росіяни, є українці та крим. татари. Побл. М. виявлено неоліт. поселе­н­ня та кургани доби бронзи; побл. Він­ницького — скіф. поселе­н­ня. Засн. 1858 від­став. матросами на чолі з А. Бобирем побл. джерела Микол. ключ у ме­жах Сімфероп. пов. Таврій. губ. 1900 мешкали 340 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1920–54 — у складі РФ, від­тоді — України; 1921–45 — Крим. АРСР, 1945–91 — Крим. обл., від 1991 — АР Крим (1991–98 — Респ. Крим); 1921–23 — Під­городньо-Петрів, 1923–62 та від 1965 — Сімфероп., 1962–65 — Бахчисарай. р-нів. За Всесоюз. пере­писом 1926, було 145 дворів, мешкали 730 осіб, з них 659 українців, 50 росіян, 8 білорусів, 7 крим. татар, 4 вірмени, 1 німець і 1 грек. Жит. за­знали сталін. ре­пресій. 30 жовтня 1941 побл. М. рад. війська роз­почали оборон­ні бої на під­ступах нім. військ до Севастополя. Згодом рад. 54-а берег. батарея була роз­громлена. Від­тоді до 13 квітня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 87 односельців, з них 38 загинули. Від 1988 — смт. У березні 2014 М. у складі АР Крим. анексовано РФ. Нині роз­винені рибальство, рослин­ництво, вино­градарство, виноробство та бджільництво. У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія; 8 пансіонатів і 23 бази від­починку. Діє церква Миколи Чудотворця. Встановлено памʼятні знаки А. Бобирю, на честь 54-ї берег. батареї, меморіал «Корабельна гармата 34-К».