Миропіль | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія

Миропіль


Миропіль

МИРО́ПІЛЬ – селище міського типу Романівського району Житомирської області. 2016 з Миропіл. селищ. ради (підпорядк. с. Дертка) та Колодяжнен. (с. Колодяжне) і Малокозар. (села Мала Козара, Олександрівка та Пилипо-Кошара) сільс. рад утвор. Миропіл. селищну об’єднану територіал. громаду (176,7 км2). М. знаходиться на р. Случ (притока Горині, бас. Дніпра), за 80 км від обл. центру та 18 км від райцентру. Пл. 8,5 км2. За переписом насел. 2001, проживали 5439 осіб (складає 95,6 % до 1989); станом на 1 січня 2017 – 4622 особи; переважно українці (бл. 90 %), є багато поляків (бл. 8 %). Залізнична станція на лінії Козятин–Шепетівка. Знайдено артефакти періодів неоліту, міді та бронзи, трипіл. культури та давньорус. часу. 1896 на обох берегах Случі археолог С. Гамченко виявив 464 кургани 5–7 і 10–13 ст. Під 1195 у літопис. джерелах згадується на цих землях давньорус. поселення Кам’янець. 1195–96 Ростислав Рюрикович з князями Мстиславом, Ростиславом і Святославом спустошили довкола Кам’янця Романів. волость. Під час князів. боротьби за Галич 1207–13 тут знайшли пристанище князь Василько та його бояри. Сюди ж прибув і князь Данило Галицький зі своєю матір’ю. Ці події описані в літописі Руському за Іпатіїв. списком. На поч. 1241 орди монголо-татар знищили Кам’янець і Колодяжин. Рятуючись від частих набігів кочівників, люди оселилися за 1,5 км від Случі на високих глин. горах, що омивалися малими річками Оліївка та Сапогівка (нині Чоботівка). Вперше с. Сапогове згадується в недатованому записі (бл. 1497) Литов. метрики за 1440–98. Після Люблін. унії 1569 навколишні землі відійшли до Польщі, а Сапогове перейменували у М. За писем. джерелами 1585, поселення належало князям Острозьким. 1609–1753 – у складі Остроз. ординації, адміністративно також належало до Полон. волості Волин. воєводства. 1622 було 520 дворів. Жит. брали участь у селян.-козац. повстаннях під кер-вом К. Косинського (1591–93), С. Наливайка (1594–96), Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, повстанні на чолі з фастів. полковником С. Палієм (1701–02). Від 1649 М. входив до Білоцерків., від 1657 – до Волин. полків. 1667 за Андрусів. перемир’ям разом з навколиш. селами залишився під владою Польщі; адміністративно належав до Житомир. пов. 1711–12 багато жит. примусово виселили. Згодом почала формуватися євр. громада. Від серед. 18 ст. належав князям Любомирським, шляхтичам Міончинським, Дзедушицьким, Ростворовським і графу Чапському. 1778 король Польщі Станіслав-Авґуст надав дозвіл на проведення у м-ку щотижневих базарів і 12 ярмарків на рік. За 2-м поділом Польщі 1793 М. відійшов до Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – м-ко, волос. центр Новоград-Волин. пов. Волин. губ. На поч. 19 ст. споруджено палац і закладено парк, сад і оранжерею. 1820 зведено костел св. Антонія (зберігся донині, діє громада РКЦ). У 1840-х рр. побудовано папер. ф-ку (нині ПАТ). У травні 1863 побл. М. зазнали поразки осн. польс. правобережні повстан. загони під командуванням генерала Ружицького. 1867 мешкали 2995, 1897 – 4914 (з них 1912 євреїв), 1913 – 4891 особа. 1872 прокладено залізницю Бердичів–Шепетівка. 1878 відкрито нар. уч-ще. У 19 ст. також працювали винокур., лісопил. і цегел. з-ди, суконна ф-ка, водяний і паровий млини, кам’я-ний кар’єр; функціонувала пасіка (бл. 2 тис. вуликів); були стайні з чистопород. кіньми, зокрема з араб. і англ. рисаками; існували 3 церкви та 2 євр. молитов. будинки, земська лікарня. У 1910-х рр. М. став знач. хліб. ринком Волині; тут проводили щомісячні ярмарки. Під час воєн. дій 1918–20 відбувалися бої укр. і польс. військ з більшов. за конт­роль над залізнич. станцією. 1923–30 – у складі Житомир. округи; 1932–37 – Київ., від 1937 – Житомир. обл.; від 1926 – Романів. (1933–2003 – Дзержин.) р-ну. 1923–26 – райцентр. 1931 утвор. МТС. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (померли понад 30 осіб; багато врятувалися завдяки близькості М. до залізнич. станції). Понад 140 осіб зазнали сталін. репресій, з них 44 розстріляли. Від 6 липня 1941 до 6 січня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили понад 1 тис. миропільчан (переважно євреїв). В околицях діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світ. вій­ни загинули 486 воїнів-земляків; у брат. могилах поховано бл. 290 воїнів-визволителів. На їхню честь встановлено 4 пам’ятники та 2 обеліски. Від 1957 – смт (утвор. шляхом приєднання до М. сіл Кам’янка, Старий М. і Новий М.). У тому ж році споруджено Миропіл. ГЕС. У М. і його околицях видобувають граніт і пісок. Пл. лісів 4126 га. У М. – 2 заг.-осв. школи, г-зія, дитсадок; Будинок культури, клуб папер. ф-ки, 2 б-ки, муз. школа, істор.-краєзн. музей; амбулаторія заг. практики сімей. медицини; відділ. 2-х банків. Діє Свято-Михайлів. церква, є 2 протестант. молитов. будинки. Зберігся кам’яний хрест, встановлений у 19 ст. У М. народилися вчений-агроном В. Жаринов, лікар-хірург Т. Кадощук, фахівець у галузі автоматики Ю. Корнілов; письменник-сатирик С. Коваль; артистка, режисер, засл. арт. України К. Стрельцова; дипломат В. Примаченко; учасник 2-ї світ. вій­ни, Герой Рад. Союзу В. Тимощук; кер. с.-г. підпр-ва, Герой Соц. Праці Т. Гиндич; у с. Дертка – ортопед-травматолог В. Дроботун. У серед. 18 ст. мешкав діяч хасидизму Пінхас з Корця. Тут збирала фольклорні матеріали Леся Українка.

Літ.: Пустовідко С., Розмахова М. Історія села Миропіль [Романів. р-ну Житомир. обл.] // Краю мій, земле моя: Зб. наук. пр. студентів ун-ту. 2006. Вип. 2; Надводнюк В. Романівщина. 2007; Кухарук А. Мій рідний Миропіль: Істор.-краєзн. нариси. 2008; Кондратюк О. Романів та вся Романівщина: Істор. нариси. 2010 (усі – Житомир).

Статтю оновлено: 2018