Медіа-арт

Визначення і загальна характеристика

МЕ́ДІА-АРТ (від лат. medium — середина, посередник і англ. art — мистецтво) — вид мистецтва, для створе­н­ня і демонстрації якого використовують сучасні комунікативні та інформаційні технології (компʼю-терна, відео- та робототехніка, Інтернет, біо- та мультимедійна технологія тощо). М.-а. базується на глибокому філос. під­ґрунті теоретиків постмодернізму (роз­робляли франц. філософи 20 ст. Ж. Дер­рида, Ж. Дельоз, Ж. Бодріяр, словен. культуролог С. Жижек та ін.). Залежно від обраного засобу роз­різняють види М.-а.: графіка компʼютерна (на­друк. аркуші та анімація), відео-арт (рухомі електрон­ні зображе­н­ня на екрані), нет-арт (рухомі зображе­н­ня, роз­по­всюджувані в Інтернет-мережах), саунд-арт (звук. композиції), медіа-перформанс (інтер­активна комунікація), медіа-ін­сталяція (проекція зображень у просторі). Як синоніми М.-а. використовують терміни: кібер-арт (зображе­н­ня, створ. за допомогою компʼютера), електро­графія (електрон­ні зображе­н­ня, зокрема ксерокс), цифр. друк (або діджитал-принт), гібридне мистецтво (будь-які синтет. образи компʼю-тер. походже­н­ня — візуал., звук. й тактил., що задіяні у створен­ні віртуал. реальності). Поява нових засобів комунікації збільшує кількість назв видів творчості (мейл-, смс-, мобайл-арт). Твори М.-а. часто є інтер­активними, тобто перед­бачають участь глядача. Тех. засоби у М.-а. ві­ді­грають не допоміжну роль, вони є худож. засобами, що формують певну стилістику, тому демонструються в галереях або ін. публіч. місцях. Вони мають всі ознаки худож. творів й оцінюються за критеріями виразності, ін­новаційності, неупере­дженості. Практика М.-а. спирається на ті звʼязки, що виникають між обʼєктами й субʼєктами, предметами й соц. утворе­н­нями, апелюючи більшою мірою до спів­від­ношень, ніж до обʼєктів. Специф. характеристиками М.-а. вважають мережевість, нелінійність та морфінг. Мережевість — структура, для якої притаман­на багатовекторність, поліцентризм, що забезпечує рівновартісність у скла-ді мережі (за її від­сутності стосується окремих частин площини). Нелінійність — неодно­значна від­повід­ність між причиною й наслідком, спонтан­ність. Морфінг — пере­втіле­н­ня чогось в інше шляхом без­перерв. деформації. М.-а. значно збагатив арсенал нефігуратив. мистецтва, створеного традиційно (графіка, живопис), додавши різноманітні композиції від аморф. та біо­морф. до геометризов., зі склад. архітектонікою. У цифр. палітрі є такі функції, як поліекран, транс­формація, зміна кольору, мас­штабу, накла­да­н­ня зображень, регулюва­н­ня про­зорості тощо. Фігурат. композиції, де гол. роль ві­ді­грають сюжетні зображе­н­ня, у М.-а. також досягають більшої виразності завдяки за­стосуван­ню колаж. комбінацій, накла­дан­ню декількох зображень, певному роз­ташуван­ню фрагментів. Осн. закономірності взаємодії між людиною-субʼєктом та ін. обʼєктами інформ. простору вперше сформульовано канад. ученим М. Маклуеном у кн. «Understanding Media: The Extensions of Man» («Ро­зумі­н­ня медіа: Зовнішні роз­шире­н­ня людини», Лондон; Нью-Йорк, 1964), «Laws of Media» («Закони медіа», Торонто, 1988). Його роботи справили знач. вплив на роз­виток науки й мистецтва 21 ст. Із першими наук. роз­робками компʼю-тер. графіки і телебаче­н­ня у 1960-х рр. виник і М.-а. Один із його засн. — амер.-корей. митець Нам Джун Пайк 1963 демонстрував ін­сталяцію з 12-ти телевізорів на ви­ставці «Exposition of Music-Electronic Television» у Німеч­чині, в якій транс­льов. зображе­н­ня змінювалося за допомогою магнітів. Разом з ін. видат. постмодерністами Й. Бойсом, Й. Оно, Т. Райлі утворили між­нар. обʼ­єдн. «Флуксус», що змінювало традиц. уявле­н­ня про мистецтво, обʼ­єд­нуючи несумісні жанри і від­криваючи нові, в дусі екс­периментів дада­їстів і сюр­реалістів. Тоді ж ві­домий амер. художник Е. Варгол зняв стрічки «Сон», «Їжа» (обидві — 1963) «Емпайр» (1964), ви­значивши стилістику відео-арту, для якого характерна від­сутність вербальності й наративу. У Лондоні від­булися перші ви­ставки компʼютер. творів: «Cybernetic Serendi Pity» (1968) та «Event one» (1969) за участі Р. Лендсдауна, А. Саткліфа. В Україні, попри недо­статню тех. базу, виникали творчі лаб. з новими медіа і суміще­н­ням жанрів. Ідею мультимедійності почали втілювати у 1960-х рр. С. Параджанов (кіно, колаж, ін­сталяція), кияни Ф. Юрʼєв (світло-колір та музика, колір і слово) та В. Барський (зображе­н­ня, знак і слово). На­прикінці 1960-х рр. харків. інж. Б. Михайлов почав накладати зображе­н­ня з двох плівок (серія «Вчорашній бутерброд»), які екс­понував під музику «Pink Floyd». У 1970-х рр. кібернетик і фото­граф М. Недзельський з компʼю-тер. під­тримкою почав створювати «Ві­деопалімпсести» (1972), фільми з ускладненою колажністю (пере­важно світло-кольору, без­предметності й звуків), з додатк. слайд-проекцією. Митець Ю. Зморович створив анімацію «Поліморфія», монохромну транс-формацію ліній і форм (1975). Перші твори виконав на ком-пʼютері 1989 В. Харченко, роз­почавши серію «Мета­графії» (цифр. обробку фото­графії) та саунд-арт концерт «Homo soveticus». Уперше компʼютерну анімацію створили Д. Кавсан («Голови, що роз­мовляють», 1992) та І. Ісупов («Жага», 1998). Компʼютерна графіка — твори, повністю створені за допомогою про­грам або частково оброблені на компʼютері зображе­н­ня з ін. цифр. носіїв (фото, відео, сканува­н­ня, ксерокс). До таких належать цифр. серії художників різних поколінь: «Віртуальне малярство» А. Федірка (1994, мульти­проекція і цифр. друк), «Крик птаха» В. Мель-ниченка й А. Рибачук (обидві — 1999), «Сигнали неточного часу» О. Голуб (2003), «Матір міст» О. Тістола і М. Маценка (2005), «Червоний Капелюшок від­відала Лувр» А. Соломухи, «Необмежене» А. Кахідзе (обидві — 2008). Нові технології часто суміщають із традиційними, створюючи особливі мультимедійні твори. Так, 1993 у Київ. планетарії Г. Вишеславський, Г. Сидоренко та С. Якунін здійснили мультимедійну ін­сталяцію «3/3» (енвайронмент, звук, слайд-проекція), що в темному триповерх. просторі всебічно охоплювала глядача й налаштовувала на осмисле­н­ня буття. Принцип мультимедійності — в основі екс­позицій на Венецій. бієнале (Італія): «Жорна часу» (2003, живопис, фото, ін­сталяція, відео, звук) В. Сидоренка та «Парламент» (2017, цифр. друк, ін­сталяція, звук) Б. Михайлова. Важливою частиною М.-а. є відео (у деяких країнах роз­глядають окремо). Серед перших жанрів відео-арту вважають документацію скороминущих худож. подій та акцій. До таких належить «Брама сонця» Г. Вишеславського (1989, філос.-медитат. відео енвайронменту), «Мистецтво у космосі» І. Подольчака та І. Дюріча (1993, зйомка аркушів графіки на косміч. станції «Мир»; відео вперше пред­ставляло Україну 1994 на Бієнале мистецтв у м. Сан-Пауло, Бразилія), «Пожертва Богу війни» Б. та В. Михайлових, С. Солонського (1995, акція зі збира­н­ня смі­т­тя), «Банка супу» С. Браткова (2004, соціально загострене відео), «Коліївщина» В. Кузнецова (2013–17, документація скандал. знище­н­ня муралу та повʼяз. із ним судових процесів). Паралельно роз­вивалася тенденція роз­витку відео як самост. жанру, стилістика М.-а. формувалася на цифр. та аналоговій техніках. На плівці створ. фотосерії «Транс­гресії» Ю. Косіна (1995–99), «Колективне червоне» А. Савадова (1999); к/ф «Magisterium» (1991), «Techne» (1995), «Інші» (2000), «Територія» (2008), «Рівновага жаху» (2009) О. Дірдовського, «Колаж» (1992), «Під­земні танці» (1998) А. Степаненка, «Хроніки від Фортінбраса» О. Чепелик (2001). К. Проценко зняв на плівку стрічки «Запах» (1991) і «Так» (1992), їх можна на­звати пере­хід. ланкою від «кінобаче­н­ня» до «ві­деобаче­н­ня». Перший фільм, знятий на цифр. камеру з естетикою відео, 1992 створили О. Гнилицький із Н. Філоненко — «Спляча царівна» (сар­кастичний парафраз на поему О. Пушкіна). Поширен­ню М.-а. в Україні сприяв Центр сучас. мистецтва Дж. Сороса у Києві, який у 1990-х рр. фінансував і під­тримував екс­перименти медіа-художників. Зʼяви-лися фестивалі й темат. ви­ставки, що надавали можливість пред­ставити роботи загалу. Вітчизн. відео-арту притаман­ні певні художні особливості і темат. напрями, актуал., часом політично забарвлені. Про­блеми маніпулятивності людиною, небезпеку телебаче­н­ня й дегуманізації порушували у своїх роботах В. Цаголов («Молочні сосиски», 1994; «Тверде ТБ», 1995), А. Савадов і Г. Сенченко («Інтермісія», 1994), А. Казанджій («Коли екрани стають тоншими», 1995), Г. Катчук («Апокаліпсо», 1997; «Milies–2000», 1999), О. Чепелик («Улюблені іграшки лідерів», 1998; «Урбаністична муль­тимедійна утопія», 2002), І. Чичкан («Global TV», 2005). Постмодерніст. тема симулякра, примарності навколиш. світу, минущості тілесного простежуються у роботах О. Гнилицького, Н. Філоненко та М. Мамсикова («Криві дзеркала. Живі картини», 1993), Г. Куц і В. Довгалюка («Я є час», 1995), О. Ройтбурда («Ерос і Танатос пролетаріату, що пере­міг в психомоторній параної Дзиґи Вертова»; «Механічний балет»; обидва — 2002), І. Чичкана та К. Проценка («Невидимий Арсенал», 2005). Становище людей з особливими потребами у сучас. су­спільстві досліджували Г. Катчук і О. Кашимбекова («Антикараоке», 2001), О. Чепелик («Хор глухонімих», 2004), Ю. Кручак та Ю. Костерева («Невидимі шляхи», 2007; «Стар тайм», 2008). Згодом виникла 3-я генерація художників: Н. Лойко, С. Волязловський, А. Ліник, Т. Грідяєва, групи «Tenpoint» (М. По­бережський, О. Тищенко), «UBIK» (А. Якубенко, Я. Коломийчук, Д. Саливанов, В. Харкевич) та ін., які залучають нові тех. роз­робки. На між­нар. фестивалях і конкурсах медіа-митці України отримали премії й нагороди, зокрема О. Дірдовський (бронз. медаль Між­нар. фестивалю автор. кіно «Unica», м. Бурже, Франція, 1995), Б. Михайлов (Між­народна премія Хас­сельблада у сфері фото­графії, м. Ґетеборґ, Швеція, 2000; премія «Кільце Кайзера», м. Ґослар, Німеч­чина, 2015), А. Федірко (1-а премія Між­нар. друк. трієнале), В. Хар-ченко (нагорода «Євро­графік»; обидва — м. Краків, Польща, 2003), О. Чепелик (премія Між­нар. фестивалю соц. скульптури, м. Лос-Анджелес, шт. Каліфорнія, США, 2007), О. Голуб (нагороди Між­нар. ви­ставки електро­графіки малих форм «Матриці», Будапешт, 2012, 2017), С. Петлюк (премія «Saatchi Gallery», Лондон, 2015). Укр. дослідники аналізують творчість своїх митців у контекс­ті світ. мистецтва та з урахува­н­ням особливостей країни. Ві­домі мистецтвозн. дослідж. О. Балашової, В. Бурлаки, Г. Вишеславського, І. Зубавіної, Н. Ма-ньковської, Я. Пруденко, О. Сидора-Гібелинди, О. Солов­йова, О. Чепелик та ін. У галузі нових медіа створюють освітні ін­ституції й про­грами, які не тільки дають фахові зна­н­ня, а й роз­ширюють заг. кругозір, що сприяє гармонізації спів­від­ношень у мистецтві, країні, світі.

Літ.: Electronic culture. Technology and visual representation. New York, 1993; G. Deleuze, C. Parnet. Lʼactuel et virtuel. Dialogues. Paris, 1996; A. Cauquelin. Petit traite dʼart contemporain. Paris, 1996; Соловьев А. Искус­ство Украины 90-х // Художествен. журн. 2000. № 28–29; Жижек С. Добро пожаловать в пустыню реального. Москва, 2002; Солов­йов О. Нео­класика і мультимедіа. Жорна часу // Каталог укр. презентації на 50-й Бієнале у Венеції, Італія. К., 2003; Зубавіна І. Нові екран­ні технології: специфіка комунікативної дії // Сучасне мистецтво. К., 2004. Вип. 1; Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Пер. з франц. К., 2004; Je. Stu­kalova. In Expectation of Reloading: Ukrai­nian Media Art. Prague, 2005; Балашова О. До пита­н­ня про понятійну базу в досліджен­ні медіа-культури // Наук. часопис Нац. пед. університету. К., 2007. Сер. 7, № 13; Чепелик О. Взаємодія архітектурних просторів, сучасного мистецтва та новітніх технологій, або Мультимедійна утопія. К., 2009; Вишеславський Г. Медіа-мистецтво // Термінологія сучас. мистецтва. Париж; К., 2010; Пруденко Я. Тавтологическая инвазия Александра Ройтбурда в клас­сику мирового кинемато­графа // Ройтбурд. К., 2015; Мусієнко Н. Досвід єд­на­н­ня // ОМ. 2015. № 4; Голуб О. Палітра компʼютерного мистецтва // Там само. 2016. № 3.

О. Є. Голуб

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю