Меджилабірський округ

МЕДЖИЛА́БІРСЬКИЙ О́КРУГ  — район Пряшівського краю Словаччини. Засн. 1910. У 1960 приєднаний до Гумен. округу, 1968 відновлений. Знаходиться у Лаборец. верховині, межує з колиш. лемків. селами Польщі. Площа 427,25 км². Насел. 12 450 осіб (2011), зокрема русини-українці — 7354, словаки — 2769, роми — 743; з них рідною мовою назвали русин. (лемківський говір) 5288 мешканців М. о., укр. — 514. Він є найменшим округом у Словаччині, однак тут проживає найбільша кількість русинів-українців: об’єднує 22 русько-укр. (лемків.) села та одне місто — Меджилабірці. Майже усі вони засн. на звичаєвому або волоському правах у 14–17 ст. В «Урядовому лексиконі населених пунктів Угорщини» (1773) ці поселення подані як «чисто руські», під час реліг. перепису насел. Угорщини 1806 — як «греко-католицькі поселення з руською мовою проповідей». Насел. первісно сповідувало правосла-в’я, після Ужгород. унії 1646 — греко-католицизм. Усі парохії ниніш. М. о. були в підпорядкуванні Мукачів. православ. (після Ужгород. унії 1646 — греко-катол.) єпархії, від 1818 — Пряшів. греко-катол. єпархії. 1950–89 греко-катол. Церква у Чехо­словаччині заборонена комуніст. владою, а прихожани переведені у православ’я. Більшість мешканців 21-го села та Меджилабірців після її відновлення повернулася до греко-катол. релігії, тільки мешканці с. Вільшинків залишилися православними. Згідно з переписом насел. 1930, у М. о. проживали 19 158 осіб, з яких 14 944 вказали руську національність. Під час 1-ї світової вій­ни на тер. М. о. тривали жорстокі бої, про що свідчать могили 17 863-х воїнів, що тут загинули від вересня 1914 до травня 1915. Подібні бої велися тут і в роки 2-ї світової вій­ни. М. о. був першим округом Чехословаччини, визволеним військами рад. армії у листопаді 1944 (встановлено пам’ятники в центрі Меджилабірців та у всіх селах М. о.). Після 2-ї світової вій­ни насел. М. о. (як і всіх ін. поселень Пряшівщини) масово переходило з руської або укр. національностей на словацьку. Осн. причина такого явища — страх перед виселенням русинів-українців з рідних земель, як це сталося з українцями Польщі, депортов. 1945–46 у СРСР, а 1947 — у Зх. Польщу. Наслідки подібних побоювань відчутні донині. Найвідоміші села М. о.: Красний Брід, Радвань- над-Лаборцем, Чертіжне, Габура, Вирава, Калинів, Вільшинків. Красний Брід. Перша писемна згадка — 1492. У 1881 в селі жили 528 осіб, з яких 378 (71,6 %) вказали руську, 15 (2,8 %) — словац. національності; 2011 — 459 (168 задекларували русин. або укр., 136 — словац. національності). 1896 збуд. замок, в якому 1962–64 знаходився Музей української культури (під назвою Сх.-словац. укр. музей), перенесений згодом до Свидника. У місц. парохії з храмом св. Іоанна Хрестителя (зведений 1820) душпастирювали священики І. Баранкович, І. Кутка, Е. Ґербері, П. Яцош та ін. Побл. розташ. Краснобрідський монастир Зіслання святого Духа ЧСВВ. У селі народилися письменник М. Шма-йда, мовознавець А. Сопіра, університет. педагог А. Мигальов та ін. Радвань-над-Лаборцем. Найбільше село М. о. Утвор. 1964 шляхом об’єднання Нижньої та Верхньої Радвані, відомих від 14 ст. Уперше згадані в писем. джерелах 1379 як поселення, засн. переселенцями з Галичини. 1881 тут проживали 534 особи, зокрема 396 русинів і 81 словак; 2011 — 585 (169 вказали русин. або укр., 378 — словац. національності). 1790 збуд. греко-катол. церкву Успіння Пресвятої Богородиці (нині пам’ятка нац. культури Словаччини), церк. метрика ведеться від 1827. Визначні жителі села: рід священиків Бачинських (чотири генерації 1781–1893), І. Ґойдич, М. Са-бол; політ. і просвітн. діяч Я. Остап-чук, опер. співак В. Грицак, арт. А. Луцик, педагог В. Сотак та ін. Чертіжне. Перша писемна згадка — 1431. У 1881 тут проживали 976 осіб, з яких 727 (74,5 %) вказали руську, 11 (1,1 %) — словац. національності; 2011 — 375 (246 декларували русин. або укр., 113 — словац. національності). Під час 1-ї світової вій­ни пов­ністю зруйноване. 1935 відбулося повстання селян проти надмір. екзекуцій. Бунт придушений жандармерією, 62-х учасників засуджено. У роки 2-ї світової вій­ни село знову знищено. 1947 у рамках чехословац.-рад. договору про обмін насел. (т. зв. оптацію) 104 особи (24 сім’ї) переселилися в УРСР. У Чертіжному народилися або жили відомі діячі русько-укр. культури священики Й. Добрянський, Т. Ґойдич, М. Бескид, А. Подгаєцький, політ. діяч і публіцист А. Добрянський, письменники І. Галайда та В. Зозуляк, художники І. Грабар та П. Маркович, математик П. Галайда, вчителька М. Остапчук та ін. Габура. Перша писемна згадка — 1543. У 1881 тут проживали 1115 осіб, з яких 950 (82,5 %) вказали руську і жоден — словац. національності; 2011 — 471 (339 декларували русин. або укр., 110 — словац. національності). 1510 збуд. дерев’яну церкву без жодного заліз. цвяха. Габурчани після зведення 1740 муров. храму св. Михайла (нині пам’ятка нац. культури Словаччини) подарували її парохіянам сусід. с. Мала Поляна. Ті, у свою чергу, після побудови 1935 муров. церкви продали храм у м. Градець-Кралове (нині Чехія), де вона служить православ. громаді. Оскільки всі спроби габурчан повернути церкву назад виявилися безуспішними, 2011 місц. майстри звели точну копію де-рев’яної церкви 16 ст., яка є майном сільс. ради і служить усім християн. конфесіям (водночас — об’єкт туризму). Церк. метрика ведеться від 1804. У часи 1-ї і 2-ї світ. воєн було повністю знищене. 1935 жителі приєдналися до бунту чертіжнян. 1947 у рамках чехословац.-рад. договору про обмін насел. 101 особа (17 сімей) переселилася в УРСР. У Габурі народилися або проживали священики Ю. Мольнар, П. Гомичко, О. Петрашович, музикант і реж. О. Сухий, партизан. командир Л. Кукорелі, історик Е. Ставровський, мовознавець М. Штець, педагог П. Урам, арт. М. Сисак і М. Сухий та ін. Вирава. Перша писемна згадка — 1557. Спочатку належало власникам Гуменного, від кін. 16 ст. — сім’ї Гадік-Беркочі. 1881 тут проживали 395 осіб, з яких 350 (88,6 %) вказали руську, 6 (1,5 %) — словац. національності; 2011 — 172 особи (83 декларували русин. і укр., 84 — словац. національності). 1863 збуд. греко-катол., 1996 — православну церкви. Церк. метрика ведеться від 1785. У 1947 в рамках чехосло-вац.-рад. договору про обмін насел. 6 осіб (дві сім’ї) переселилися в УРСР. Визначні мешканці та уродженці: священики Т. Ґойдич, Ю. Манкович, П. Ґулович, О. Жаткович; письменники та публіцисти М. Врабель і В. Дацей, педагог А. Ватащин, арт. А. Югас та ін. Калинів. Перша писемна згадка — 1604. У 1881 тут проживали 1115 осіб, з яких 950 (85,2 %) вказали руську, жоден — словац. національності; 2011 — 292 особи (192 декларували русин. і укр., 97 — словац. національності). Церк. метрика ведеться від 1794 (у матір. парафії Борів), 1886 збуд. церкву Успіння Пресвятої Богородиці (нині пам’ятка нац. культури Словаччини). В околицях села знайдено скраб монет римської доби (21 динар). Є військ. цвинтар з понад 250-ма могилами вояків рос. і австро- угор. армій, які загинули у 1-й світ. війні. Тут народилися або жили громад. діяч А. Сушко, композитор В. Любимов, художник П. Лопата та ін. Вільшинків. Найменше село М. о. Перша писемна згадка — 1543. У 1881 тут проживали 253 особи, з яких 240 (94,6 %) вказали руську, жоден — словац. національності; 2011 — 35 осіб (22 декларували русин. або укр., 13 — словац. національності). 1776 збуд. греко-катол. церкву, в серед. 19 ст. — дерев’яну, 1911 — сучасну кам’яну школу. Церк. метрика ведеться від 1785. У 1947 в рамках чехословац.-рад. договору про обмін насел. 15 осіб переселилися в УРСР.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю