Мелітополь

МЕЛІТО́ПОЛЬ (від грец. Μελιτοπόλη — медове місто) — місто обласного значе­н­ня Запорізької області. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться на правому березі р. Молочна (за декілька км на Пд. побл. с. Тимофіївка Якимів. р-ну Запоріз. обл. впадає в Молочний лиман), за 190 км від м. Маріуполь (Донец. обл.), за 160 км від м. Джанкой (АР Крим), за 125 км від обл. центру, за 110 км від м. Оріхів, за 65 км від м. Токмак (обидва — Запоріз. обл.), смт Кирилівка Якимів. р-ну та Азовського моря. Площа 52 км². М. — одне із 50-ти найбільших за кількістю насел. міст в Україні. За пере­писом 2001, проживали 160 657 осіб (складає 92,7 % до 1989) бл. 100 національностей: українці (55,1 %), росіяни (38,9 %), болгари (1,8 %), крим. татари (1 %), білоруси (0,8 %), вірмени, греки, євреї, караїми, корейці, німці, поляки, чехи та ін. Станом на 1 січня 2017 мешкали 154 992 особи. 1991 засн. караїм. товариство, 1992 — товариства греків «Ел­лада» та німців «Ві­дергербурт», чеське товариство «Богемія», 1993 — товариство корейців України, регіон. комітет сприя­н­ня повернен­ню крим. татар на істор. батьківщину «Азат», міську євр. громаду, 1994 — товариство болгар. культури «Балкани», 2004 — вірм. товариство «Масіс», 2005 — укр.-польс. товариство «Полонія», 2008 — укр.-білорус. товариство «Поліс­ся». Від 2008 М. від України входить до між­нар. про­грами «Інтеркультурні міста», що обʼ­єд­нує 21 місто Європи. Віруючі є парафіянами пере­важно православ., а також греко- та римо-катол., мусульман., караїм., юда­їст., проте­стант. (адвентистів сьомого дня, свідків Єгови, євангелістів християн-баптистів, християн віри євангельської), буд­дист. і кришнаїт. реліг. громад. Має партнер. звʼязки з Пуховиц. р-ном і містами Борисов (обида — Білорусь), Брів-ла-Ґаярд (Франція), Горі (Грузія), Кедайняй (Литва) і Слівен (Болгарія). З Пн. на Пд. місто пере­тинають колії Запоріз. дирекції Придні­пров. залізниці (залізнич. вузол М. — транзит. пункт у напрямку Криму, приміс. по­їзди по­єд­нують місто із Запоріж­жям, Дні­пром, Токмаком і Генічеськом Херсон. обл.) й автомобіл. шлях Харків–Сімферополь, зі Сх. на Зх. — автомобіл. шлях Ростов (РФ)–Одеса–Рені (Одес. обл.). Є при- та між­міська автобусні станції. Міський транс­порт — приватні мікроавтобуси (34 маршрути). На Пн. від М. — військ. аеропорт, який нині використовують виключно для пере­везе­н­ня вантажів. Парк літаків складають вантажні Іл-76. У 2011 Мелітоп. 25-а транс­порт­на авіабригада під час проведе­н­ня операції «Пів­нічний сокіл» пере­везла 600 т пального до арктич. ст. «Норд» на о-ві Ґренландія. 1778 вперше зга­дано в писем. джерелах, а 1837 наук. досліджено П. Кеп­пеном видатну памʼятку первіс. мистецтва Камʼяну могилу, що знаходиться в заплаві Молочної, за 12 км на Пн. Сх. від М., побл. с. Терпі­н­ня Мелітоп. р-ну. 1986 з метою її збереже­н­ня створ. Держ. (від 2008 — нац.) істор.-археол. музей-заповід­ник «Камʼяна Могила». 1954 на пн.-зх. околиці досліджено похов. комплекс скіф. часу Мелітопольський курган. Історія М. роз­починається 1783 після при­єд­на­н­ня Крим. ханства до складу Рос. імперії та утворе­н­ня в на­ступ. році на його тер. Таврій. обл. Існує легенда, що в античні часи в місці впаді­н­ня Молочної в Молочний лиман знаходилося місто-колонія М. Документ. під­твердже­н­ня має лише той факт, що поселе­н­ня з подіб. на­звою було побл. Дні­пра: рим. політ. діяч і письмен­ник Пліній Молодший (62–114) згадував його у своїх працях як Мілетополіс, грец. вчений Клавдій Птоломей (87–165) — як Метрополіс. Уперше назву «М.», що має без­посереднє від­ноше­н­ня до сучас. міста, викори­став князь Г. Потьомкін у лютому 1784 у звернен­ні до рос. імператриці Катерини ІІ. У тому ж році створ. Мелітоп. пов. з центром у Великому Токмаку (нині Токмак). Першими до­звіл на поселе­н­ня в цій місцевості отримали татари-ногайці. 1796 вони прибули в Приазов. степи, а в 1810–60-х рр. їх змусили пере­селитися до Туреч­чини. 1797–1802 навколишні землі входили до складу Маріуп. пов. Новорос. губ. 1802 у складі Таврій. губ. від­новлено Мелітоп. пов. з центром в Оріхові. 1816 на тер. аулу Кизияр утвор. слободу, яку на честь рос. військ. діяча О. Суворова на­звали Ново­олександрівкою. У ній почали селитися солдати рос. армії. Від­тоді до 1829 Ново­олександрівка під­порядковувалася Великотокмац., від 1829 — Тимошев. волостям. 1821 у слободі до­зволили проводити 3 ярмарки на рік і щонеділ. базари. 1842 Новоолександрівку пере­йменували на М., який від­тоді до 1923 був повіт. центром. 1847 від­крито перше парафіял. училище. Оскільки частина жит. набула статусу «міського стану», а ін. залишалися держ. селянами, у 1850-х рр. із М. ви­окремлено села Кизияр і Піщане. Водночас у краю почали селитися німці-колоністи, зокрема й меноніти, а також виникли громади духоборів і молокан. У 1860-х рр. на землі Мелітопольщини з Балкан пере­їхали болгари, ґаґаузи, греки, албанці, а з Богемії та Моравії — чехи. 1816 мешкали 1493, 1838 — 2130, 1861 — 5282, 1885 — 12 774 особи. За Всерос. пере­писом насел. 1897, проживали 15 489 осіб: українців — 8,8 %, росіян — 42,8 %, євреїв — 40 %, вірмен — 1,3 %, німців — 1,2 %, поляків — 0,7 %, болгар — 0,6 %, греків — 0,4 %, білорусів і циган — по 0,2 %, чехів — 0,1 %.

У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. М. пере­творився на знач. торг. і пром. центр губернії. 1853 працювали 4 цегл., 2 олій. і 1 салотоп. заводи, 14 камʼяних і 18 де-ревʼяних магазинів. У 1-й пол. 1870-х рр. введено в дію Лозово-Севастоп. залізницю та від­крито громад. банк, що сприяло подальшому екон. роз­витку міста. 1875 зі ст. М. від­правлено 493 тис. пудів, 1878 — 955 тис. пудів зерна. 1878 на Мелітопольщину пере­їхав лікар Корвацький Андрій Васильович (1844, Херсон — 1907, М.), який започаткував вирощува­н­ня плод. садів. На поч. 1880-х рр. у с. Семенівка (нині Мелітоп. р-ну) на супіщаній чорнозем. ділянці пл. 1 га він заклав дослід. сад і вино­градник, а неподалік облаштував для полива­н­ня артезіан. колодязь з вітряним двигуном. Тоді ж роз­почав листува­н­ня з Л. Симиренком та ін. ві­домими вченими-садівниками. 1887 А. Корвацький заклав дослід. сад і роз­садник на рухливих пісках Кизияра. Пізніше там під час пошуку води для полива­н­ня від­крив свердловину з лікув. водою (1955 налагоджено пром. роз­лива­н­ня води «Мелітопольська мінеральна»). За його рекомендаціями влада почала бурі­н­ня глибоких свердловин Бучац. водонос. горизонту для поліпше­н­ня водопо­стача­н­ня М. і забезпече­н­ня мешканців якіс. питною водою. Перші саджанці черешні, що в місц. сприятливих умовах добре прижилися, А. Корвацький при­дбав у Франції. Згодом у його садах було виведено 75 сортів груші, 40 сортів яблуні, 10 сортів черешні, 10 сортів абрикоси, понад 40 сортів вино­граду. Водночас їх почали вирощувати на присадиб. ділянках мелітопольці та мешканці навколиш. сіл. Від­кри­т­тя на­прикінці 19 ст. приват. портів на Азов. морі об­умовило зменше­н­ня пере­везе­н­ня зерна з М., що певною мірою компенсувалося транс­портува­н­ням фруктів і вино­граду (1904 від­правлено 33 748 пудів). 1886 брати Клас­сени заснували завод з випуску с.-г. машин і землероб. знарядь (від 1919 — завод ім. В. Воровського; пізніше пере­профільовано на під­приємство продовол. машинобудува­н­ня «Мелітополь­продмаш», яке працювало до 2010-х рр.), а 1908 під­приємець І. Заферман увів у екс­плуатацію чавуноливар. і маш.-буд. завод (від 1925 — артіль «Пере­мога», від 1936 — завод ім. А. Мікояна; нині — Мелітопольський моторний завод). До 1913 порівняно з 1889 кількість ф-к і заводів збільшилася з 14-ти до 89-ти, а вартість продукції склала 3,6 млн руб. 1914 функціонували міський громад. банк, ка­значейство, товариство взаєм. кредиту, від­діл. Азово-Дон. і С.-Пе­тербур. комерц. банків. У 2-й пол. 1880-х рр. у Мелітоп. пов. брав участь у споруджен­ні церков М. Коморницький. Від 1889 мелітоп. міським арх. працював О. Агеєнко. 1897 завдяки зуси­л­лям А. Корвацького засн. Мелітоп. міську санітарну станцію, 1899 він узяв участь у проектуван­ні та буд-ві нової земської лікарні (нині міська лікарня № 1). 1907 під­приємець І. Стамболі заснував Зимовий театр. 1909 від­крито ремісн. школу зі слюсар., ковал., мех. і столярно-модел. майстернями (протягом на­ступ. десятиліть на їхній базі виникли вер­статобуд. завод ім. 23-го Жовтня, який у 1990-х рр. мав назву Мелітопольська машинобудівна компанія, та ін­ститут інж.-механіків с. господарства, який нині діє як Таврійський державний агротехнологічний університет). 1910 функціонували 29 нижчих і 4 серед. (реал. і комерц. училища, міська та приватна жін. гімназії) навч. заклади. 1912 мешкали 22 022 особи. 1907–23 існувала Кизияр. волость, в яку входили мелітоп. приміські поселе­н­ня. Під час воєн. дій 1918–20 місто пере­бувало під контролем дроздовців, денікінців, махновців, врангелівців і нім. військ. За часів УНР комен­дантом залізнич. ст. М. був письмен­ник Б. Антоненко-Давидович. У червні 1920 побл. М. загинув кримськотатар. пере­кладач, етно­граф і громад. діяч А. Бо­данінський. 30 жовтня 1920 після тривалого проти­стоя­н­ня влада в місті остаточно пере­йшла до більшовиків. 1920–22 — у складі Запоріз. (1920–21 — Олександрів.), 1923–25 — Катеринослав. губ.; 1932–39 — Дні­проп. обл. 1923–30 — центр Мелітопольської округи; від 1939 — місто обл. значе­н­ня Запоріз. обл. Від 1930 — центр Мелітопольського ра­йону. 1926 мешкали 25 289 осіб (українців — 20,5 %, росіян — 38,6 %, євреїв — 33,9 %, німців — 1,7 %, болгар — 0,8 %, греків — 0,2 %). 1928 до М. при­єд­нано поселе­н­ня Червоногірське, Юрівка, частину Кизияра та Новий М. від вул. Д. Бєд­ного до залізниці, 1938 — с-ще Журавлівка, 1939 — Піщане та ін. частину Кизияра. Більшовики жорстоко роз­правилися зі своїми політ. опонентами та націоналізували всі під­приємства. 1919 на базі ку­стар. майстерні засн. швейну ф-ку ім. Р. Люксембург (нині «Елегант» Мелітопольське виробничо-торговельне швейне під­приємство), 1930 на базі дріб. артілей «Двигун», «Металіст» і «Мотор» — артіль «Мета-лообʼ­єд­на­н­ня» (від 1964 — завод «Побутмаш», 1991–2000 — Мелітопольський завод «Старт»), у тому ж році на базі майстерні з невеликою піччю для вилива­н­ня чавуну — маш.-буд. завод (нині «Мелітопольський ком­пресор»), 1933 на базі машин­но-трактор. майстерні — завод з ремонту тракторів (нині «Авто­гідроагрегат»). 1936 введено в екс­плуатацію завод ковкого чавуну (від 1948 — завод ім. 30-річчя ВЛКСМ, пізніше — Мелітопольський завод холодильного машинобудува­н­ня «Рефма», на якому на поч. 21 ст. випуск продукції зупинено). На поч. 1940-х рр. працювали 39 під­приємств, зокрема 7 союз. і 11 респ. значе­н­ня.

1921 засн. пед. школу (нині Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Б. Хмель­ницького) та краєвий музей (нині Мелітопольський міський крає­знавчий музей), 1928 — Мелітоп. опор. пункт Мліїв. дослід. станції садівництва (у 1990–2000-х рр. — Зрошуваного садівництва Ін­ститут ім. М. Сидоренка УААН, нині — Мелітоп. дослідна станція садівництва Ін­ституту садівництва НААНУ). 1932 до М. пере­ведено Запоріз. технікум комуніст. освіти (нині Мелітопольське училище культури). У 1930–40-х рр. діяв Мелітоп. театр ім. Т. Шевченка, в якому працювали Ф. Балабуха (нар. арт. УРСР), М. Донець, Г. Кияновський і Н. Фіалко (усі — засл. арт. УРСР), Ю. Ли-сенко (засл. діяч мистецтв УРСР). Від 6 жовтня 1941 — під нім.-фашист. окупацією. Діяли рад. під­піл. групи О. Костенка, М. Марченка, К. Хилька, О. Чугунова та Мелітоп. міський і окруж. проводи ОУН (рев.), серед чл. яких був еколог, дир. краєзн. музею І. Курило-Кримчак. Нацисти роз­стріляли багато мелітопольців. 13 жовтня 1943 у ході Мелітопольської на­ступальної операції бійці 4-го Укр. (до 20 жовтня — Пд.) фронту прорвали оборону нім. військ і пі­ді­йшли до пд. околиць міста, а 23 жовтня повністю звільнили його. На мелітоп. військ. кладовищі похов. понад 4 тис. рад. бійців, зокрема Герої Рад. Союзу К. Абдалієв, І. Байбулатов, А. Зіндельс, П. Корбут, І. Сопін, В. Сухов, М. Фролов. На Мелітопольщині також загинули Герої Рад. Союзу М. Бакалов, С. Морозов, Г. Нестеренко, Г. Павлюченков та ін. Від кін. 1930-х до поч. 1990-х рр. функціонувало Мелітоп. авіац. училище, сформов. на основі місц. аероклубу (засн. 1935). У ньому навч. 25 льотчиків, які під час 2-ї світової вій­ни стали Героями Рад. Союзу. З них на території України від­значилися П. Бєліков, В. Гелета, М. Доліна, Н. Євтушенко, О. Западинський, І. Зуєнко, М. Лашин, В. Лещенко, М. Лесконоженко, В. Лялін, О. Пере­пелиця, В. Смазнов, Ф. Химич, Г. Холодний, К. Франчук і С. Щиров. У боях за визволе­н­ня міста брали участь та були удостоєні зва­н­ня Героя Рад. Союзу Г. Абизов, М. Альошин, І. Бабак, О. Бараулін, П. Бочин, М. Вахрамєєв, О. Власенко, С. Волков, М. Голдобін, Г. Голов­ков, С. Давидов, А. Джафаров, П. Долгих, І. Дол­женков, А. Єнжиєвський, Г. Іванищев, С. Ісмаїлов, О. Казарцев, А. Карапетян, П. Кокорев, К. Комардинкін, В. Кон­стантинов, О. Кочетов, В. Крикун, І. Леонов, С. Ляпота, П. Матюх, С. Новиков, Л. Па­влов, М. Шахнович. У М. від­значився двічі Герой Радянського Союзу П. Головачов. У до- та післявоєн­ні роки тут мешкали та працювали Герої Рад. Союзу Л. Бо-бров, С. Деменков, Л. Кальян, В. Карачун, М. Крюков, М. Лобачов, П. Штанько. 1944–48 у М. функціонував Запорізький обласний крає­знавчий музей. До кін. 1940-х рр. на від­новлених під­приємствах міста пере­вищено довоєн. рівень ви­роб-ва. У 2-й пол. 20 ст., як і раніше, найбільший роз­виток мала маш.-буд. галузь промисловості. 1946 на базі цеху з виробництва цегли засн. завод «Універсал» (від 1954 — завод ім. 300-річчя воз­зʼєд-нання України з Росією, нині — «Гі­дромаш»). 1951–56 працював завод з пере­робле­н­ня бавовни-сирцю (нині Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів «Гідросила»). 1964 на базі стале- та кольороливар. цехів мотор. заводу засн. завод «Автокольорлит», який випускав продукцію до 2010-х рр. У 1960–80-х рр. маш.-буд. під­приємства міста продовжували освоє­н­ня нових видів продукції та збільшувати обсяги виробництва. Водночас значну роль в економіці ві­ді­гравали також молокозавод, олійноекс­тракц. (нині обидва є структур. під­роз­ділами компанії «Олком»), консерв., лікеро-горілчаний (згодом обидва збанкрутували) і пивовар. заводи. У ці роки тривало спорудже­н­ня нових мікрора­йонів, обʼєктів освіти, культури, охорони здоровʼя та спорту. 1959 проживали 94 670, 1970 — 136 860 (українців — 45,8 %, росіян — 46,5 %, болгар — 2,3 %, євреїв — 1,6 %, білорусів — 1,1 %, татар — 0,9 %, греків — 0,3 %, німців і поляків — по 0,2 %, албанців, вірмен, молдаван, циган і чехів — по 0,1 %), 1979 — 160 664 особи. 1984 місто нагороджено орденом «Знак Пошани». Нині також працюють мʼясоком-бінат, хлібозавод і кондитер. ф-ка «Фантазія»; діють мед. коледж, пром.-екон. технікум, технікум гі­дромеліорації та механізації с. господарства, професійні училище та ліцей, буд. центр професійно-тех. освіти, аграр., залізнич. транс­­порту та торг. ліцеї, 20 заг.-осв. шкіл (3 гімназії, навч.-вихов. комплекс і вечірня школа), 27 дитсадків; Палаци культури ім. Т. Шевченка та залізничників, кінотеатр «Пере­мога», 5 міських б-к, 3 школи естет. вихова­н­ня (муз., мистецтв і художня); 3 лікарні, 2 лікув. поліклініки, між­рай. полог. центр, станція швидкої мед. допомоги, стоматол. поліклініка, психіатр. диспансер, дит. санаторій.

Від 1923 виходить рай. г. «Новий день»; найбільш тиражними є «Мелитопольские ведомости» та ін. газети однойм. медіахолдингу. Від поч. 1990-х рр. громад.-політ., культурне та спорт. життя міста й Мелітопольщини також висвітлювали газети «Ваша газета», «Вечірній Мелітополь», «Головна газета Мелітополя», «Доба», «Жизнь нашего города», «Край Запорізький», «Ку-рʼєр», «Мелітополь літературний», «Мелітополь трудовий», «Мелітопольський курʼєр», «Ме-литопольцы вместе», «Местное время», «Место встречи», «Мы и власть — единство», «Мы — вместе», «Мой город», «Молодь Мелітополя», «Надежда», «Наш город», «Неделька-Мелитополь», «Правда Мелитополя», «Пре­стиж Мелітополя», «Слово», «Сьогоде­н­ня і Мелітопольщина», «Трибуна народа» та ін. Серед завод. газет — «Агат» («Авто­гідроагрегат»), «Вестник “Продмаша”», «Голос заводу» («Гідросила»), «Заводська трибуна» («Мелітоп. ком­пресор»), «Литейщик» («Автокольорлит»), «Моторобудівник» (Мелітоп. мотор. завод), «Сютень» («Маріуп. ком­пресор» і «Рефма»). Є ТРК «Мелітополь» і приватна телекомпанія «МТВ-плюс» і бл. 10-ти місц. радіо­­станцій. Пл. зелених насаджень 2202 га. Обʼєкти природно-заповід. фонду: заг.-держ. значе­н­ня — памʼя-тка садово-парк. мистецтва Мелітопольський парк (31,8 га, статус на­дано 1960); місц. значе­н­ня — ботан. памʼятка природи Дуб черешчатий (1979), парки-памʼятки садово-парк. мистецтва Залізничників (5,5 га), Зрошувального садівництва (5 га; обидва — 1984), Лісорозсадник (80 га, 2001), Алея Слави (1 га), Студентський гай (0,385 га; обидва — 2015).

Памʼятки архітектури: на вул. Геть­манська — особняк купця Юріцина (№ 87, нині молитов. будинок адвентистів сьомого дня; кін. 19 ст.), особняк купця Хохловкіна (№ 85, нині міський від­діл поліції; поч. 20 ст.); на вул. М. Грушевського — будівлі товариства взаєм. кредиту (№ 7, нині Палац творчості дітей та юнацтва), від­діл. Азово-Дон. (№ 11, нині від­діл. «Приватбанку») і С.-Пе­тербур. (№ 21, нині друкарня) комерц. банків, особ­няк, лавка госп. товарів купця Чередниченка (№ 29, нині магазин «Тканини»; усі — кін. 19 ст.), прибутк. будинок купців Шатца і Майєра (№ 10, нині рай. від­діли фінансів і соц. забезпече­н­ня), житл. будинок з магазином купця Чернікова (№18, нині краєзн. музей; обидва — поч. 20 ст.); на вул. Інтеркультурна — особняк купця Чернікова (№ 27, нині вечірня школа; кін. 19 ст.), синагога (№ 45), житл. будинок купця Літягіна (№ 70, нині стоматол. поліклініка; обидва — поч. 20 ст.); на вул. Олександра Нев­ського — собор св. Олександра Невського (№5; 1893), прибутк. будинок Адировича (№ 67, нині корпус пед. університету); на вул. Університетська — будівля театру (№ 7, нині магазин «Трембіта»; обидва — поч. 20 ст.). Встановлено памʼятні меморіали, знаки та стели на честь 1000-ліття хреще­н­ня Русі, 200-річчя М., жертвам голодомору, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, воїнам-афганцям; камінь на місці, де проходила межа М. у дорев. часи; памʼятник мелітоп. машинобудівникам; меморіал Алея Слави, памʼятники робітникам заводів «Авто­гідроагрегат», ім. В. Воровського, ім. 23 жовтня, ком­пресор. і мотор. заводів, обʼ­єдн. «Райдуга», локомотив. депо та викл. і студентам ін­ституту механізації с. господарства й пед. ін­ституту, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, памʼятний знак «Танк Т-70»; памʼятники Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, М. Горькому, А. Корвацькому, І. Мічуріну, В. Висоцькому, літ. герою Остапу Бендеру, погру­д­дя Т. Шевченка (у Мелітоп. парку та на про­спекті Б. Хмельницького), І. Франка, О. Пушкіна (у Мелітоп. парку та на вул. Геть­манська), М. Гоголя, В. Маяковського, Героїв Рад. Союзу М. Малюги та О. Пере­пелиці, генерала А. Штевнєва. Серед видат. уродженців — економіст, фахівець у галузі грош. обігу та кредиту, академік АН СРСР Й. Трахтенберг, лікар-уролог, академік НАНУ, президент НАМНУ О. Возіанов, фахівець у галузі металургії, академік АН УРСР, Герой Соц. Праці З. Некрасов, фахівець у галузі механіки та приклад. математики, академік НАНУ В. Мос­саковський, фахівець у галузі тварин­ництва, академік ВАСГНІЛ О. Овсян­ніков, фахівець у галузі механізації та електрифікації с. господарства, чл.-кор. НААНУ І. Шев­ченко, філософ, літературо­знавець, історик культури, дійс. чл. АМ СРСР М. Ліфшиць; брати вет. лікарі Анатолій і Валерій Баб­кіни, фахівці у галузі механізації та електрифікації с. господарства П. Карпуша, С. Тищенко, фахівець у галузі вино­градарства О. Кіпен, кліматолог М. Байдал, економгео­граф Н. Блажко, геодезист Є. Капленко, гірн. інж., геолог Й. Танатар, фахівець у галузі гідротех. споруд Б. Коган, математики П. Білинський, В. Малкіна, А. Найдиш, фахівець у галузі літакобудува­н­ня В. Бочаров, фахівець у галузі систем керува­н­ня В. Дикарєв, фахівець у галузі ракетно-косміч. техніки В. Перлик, фахівці у галузі теплофізики та теплотехніки Г. Курочкін, Я. Майєр, фізик О. Флорко, матеріало­знавці О. Мітяєв, В. Ольшанецький, лікар-ортопед М. Бондаренко, лікар-терапевт А. Братчик, лікар-стоматолог Я. Збарж, лікар-хірург В. Молчанов, патофізіолог Ю. Орестенко, фахівець у галузі авіац.-косміч. медицини та психології В. Пономаренко, лікар-фтизіатр М. Ровинський, перший ректор Харків. фармацевт. ін­ституту Л. Духін, фахівець у галузі технології виробництва мінерал. добрив, промисловець Є. Дмитрієв, фахівець у галузі технології харч. продуктів Л. Пилипенко, економісти А. Золотарьов, С. Кузнецова, Д. Міщенко, Л. Попкова, О. Шевцова, історики С. Давидов, Г. Кривчик, А. Саржан, крає­знавець, історик Б. Михайлов, археолог В. Мурзін, сходо­знавець І. Срібняк, психолог Н. Каліна, педагоги А. Нікуліна, Л. Сморгонський, літературо­знавець, мово­знавець і пере­кладач А. Науменко; публіцист, есе­їст, ідеолог укр. націоналіст. руху Д. Донцов, поети, прозаїки М. Білокопитов, С. Горлач, М. Зобенко, С. Лазурін, І. Овечко, М. Шевельов; живописці, графіки, художники театру та декор. роз­пису В. Толочко (нар. художник УРСР), О. Любимський (засл. діяч мистецтв УРСР), О. Тишлер (засл. діяч мистецтв Узб. РСР), М. Анищенко (засл. художник України), В. Верещак, Ю. Душин, В. Жерибор, С. Костукевич, П. Лебединець, О. Під­гайна, майстриня худож. вишивки та ткацтва О. Кривова; фахівець у галузі будівництва, архітектор С. Мінаш, кінорежисер, сценарист Г. Чухрай, актори А. Гашинський (обидва — нар. арт. СРСР), М. Па-стухова (нар. арт. РРФСР), Є. Тодоракін (засл. арт. України), спів­аки К. Шаша (нар. арт. України), Е. Аренс (засл. арт. УРСР), артистка балету Л. Вайзер, балет­мейстер В. Пере­пелкін (обидва — засл. арт. України), брати артист балету, балет­мейстер Марк і диригент Олександр Цейтліни, диригент, баяніст А. Дубина (засл. діяч мистецтв України), хор. диригент Г. Ліознов, музико­знавець О. Білокопитов; дипломат М. Залізняк, рад. держ. діяч Р. Петрушанський; заслужений тренери України В. Івчатов (баскетбол), О. Шпірний (бокс), спортс­мени Е. Кекерчені (художня гімнастика), Н. Козіна (стрільба із лука), Є. Яциненко (веслува­н­ня на байдарках і каное); полковник Армії УНР Ю. Богун де Ляре; учасники 2-ї світової вій­ни, Герої Рад. Союзу С. Без­часний, П. Колесник, М. Кравець, М. Малюга, О. Михайлов, І. Панченко, О. Пере­пелиця, П. Середа, В. Сма-знов, повний кавалер ордена Слави В. Полупан. Вихідцем з М. є один з організаторів і виконавців комуніст. терору П. Суд­оплатов. У місті мешкали та працювали фахівець у галузi машинобудува­н­ня, академік АН УРСР А. Василенко, агроном, Герой Соц. Праці І. Мамаєв, селекціонер, Герой Соц. Праці М. Сидоренко, фахівець у галузі електротехнологій і автоматизації, академік УААН і ВАСГНІЛ І. Мартиненко, агрономи Я. Вербін, В. Сенін, зоологи Г. Гасовський, К. Сиянко, ентомолог Ш. Джафаров, фахівці у галузі плодівництва та садівництва О. Касьяненко, П. Клочко, селекціонери М. Оратовський, М. Туровцев, фахівець у галузі механізації с. господарства М. Крижачківський, вет. лікар С. Романов, фахівець у галузі меліорації Д. Сьомаш, зоотехнік Ф. Янченко, фізики М. Базилевич, Ф. Мірошниченко, метеоролог, математик Л. Кел­лер, економіст В. Рульєв, фахівець у галузі автоматизації металург. виробництва Г. Слинько, фахівець у галузі металургії І. Червоний, фахівець у галузі технології вовнопряді­н­ня М. Юди-цький, історик, археолог В. Даниленко, історик, крає­знавець П. Клепатський, мово­знавець І. Слинько; поети, прозаїки С. Ани-щенко, Д. Ботушанська, О. Гончаренко, В. Крот, П. Ловецький, І. Олексенко, О. Фесюк; майстриня худож. вишивки Н. Денисюк; композитор Ю. Бай, диригент В. Овод (обидва — засл. діячі мистецтв України); колекціонер, меценат П. Дзякович, громад. діяч К. Карпенко; спортс­мени О. Галіней (карате-до), П. Тищенко (футбол; заслужений тренер України). Тут навч.: у реал. школі — лікар-хірург Ю. Янів; у с.-г. школі — Герой Радянського Союзу І. Дайдоєв; в ін­ституті механізації с. господарства — фахівець у галузі с. господарства, Герой України, двічі Герой Соц. Праці Д. Моторний, філософ, політолог В. Бех, економіст, промисловець О. Заєць, фахівець у галузі механізації с. господарства Г. Кукта, фахівець у галузі механізації садівництва та вино­градарства П. Лукашевич і поет П. Селецький; у пед. ін­ституті — математик О. Костовський, мово­знавець І. Василенко, літературо­знавець З. Коцюбинська-Єфименко, педагоги В. Крижко, З. Слєпкань, живописець А. Шевчук, акордеоніст, нар. арт. України Я. Табачник; в училищі культури — поетеса Л. Геньба, актор, засл. арт. України О. Медведєв, спортс­менка С. Поплавська (важка атлетика). У М. мешкали батьки кіноакторки, засл. арт. РРФСР С. Свєтличної, яка зіграла одну з ролей у х/ф «Місце зу­стрічі змінити не можна» (Одес. кіностудія, 1978–79).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю