Мена

МЕ́НА — місто ра­йон­ного значе­н­ня Чернігівської області, райцентр. 2017 з Менської міської, Макошин. селищ. (смт Макошине, с. Остапівка), Бірків. (с. Бірківка), Блистів. (села Блистова, Дерепівка), Величків. (села Величківка, Вільне), Дягів. (с. Дягова), Киселів. (села Киселівка, Комарівка, с-ще Про­грес), Куковиц. (села Куковичі, Загорівка, що до 2016 мало назву Памʼять Леніна, Овчарівка, що до 2016 мало назву Червоний Маяк, і с-ще Куковицьке), Лісків. (села Ліски, Майське, Максаки та Луки, що до 2016 мало назву Червоні Луки), Осьмаків. (с. Осьмаки), Садів. (с-ще Садове та с. Нові Броди, що до 2016 мали назви від­повід­но Чапаєвка та Червоні Партизани), Семенів. (с. Семенівка), Синяв. (с. Синявка), Слобід. (с. Слобідка), Стольнен. (села Стольне, Дмитрівка, Лазарівка, Чорногорці), Ушнян. (села Ушня, Дібрівка) та Феськів. (с. Феськівка) сільс. рад утвор. Менську міську обʼєд-нану територіал. громаду. Знаходиться на р. Мена (за 12 км впадає у Десну; бас. Дні­пра), за 68 км від обл. центру. Площа 15,68 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 12 940 осіб (складає 98,6 % до 1989); станом на 1 січня 2017 — 11 835 осіб; пере­важно українці, є росіяни (4,5 %) і білоруси (0,9 %). Залізнична станція лінії Бахмач–Гомель Пд.-Зх. залізниці. Через місто проходять автомобіл. шляхи Чернігів–Новгород-Сіверський і Чернігів–Корюківка–Семенівка. Памʼятки археології: городище Замок літопис. м. М. (виявлено артефакти 2–1 тис. до н. е., 1–5, 11–17 ст.), поселе­н­ня М.-1 (посад літопис. м. М.; 2–1 тис. до н. е., 1–5, 9–13 і 16–18 ст.; обидві — в ур­очищі Сидорівка), -2 (за 400 м на Пд. Зх. від ферми), -3 (обидві — 10–13 ст.; на пн. околицях), -4 (2 тис. до н. е., 3 ст. до н. е., 1, 11–13 ст.; ур­очище Лиса Гора), -5 (2 тис. до н. е., 1–5, 10–13 ст.; побл. ур­очища Барсучка), -6 (10–13 ст.; ур­очище Довгий Лан), -7 (2–1 тис. до н. е., 1-а пол. 1 тис. н. е.), Під хрестом (3–2 тис. до н. е., 7–3 ст. до н. е., 3–5 ст.; однойм. ур­очище), Чугуївка (12–13 ст.; ур­очище Барсучка), курган. могильник Юркова Могила (10–11 ст.; на кладовищі на пд.-зх. околиці). Тривалий час (зокрема й у 19–20 ст.) історики датою заснува­н­ня міста вважали 1066, коли його було вперше зга­дано в Іпатіїв. літописі. Нині більшість вчених повʼязують початок історії сучас. М. з 1408, коли вона входила до Великого князівства Литовсь­кого. Назва міста (у деяких джерелах згадується також як Міна) повʼязана з правовим терміном «мена», з обміном полонених, товарів, торгівлею тощо. Існує також версія, що місто на­звали на честь язичниц. бога Місяця (Мен / Мін). У давнину через М. проходили судноплав. (до Десни та Дні­пра) і сухопут. (на Чернігів, Курськ, Дон) торг. шляхи. Вона пере­бувала у складі Чернігово-Сівер. землі, від серед. 12 ст. — Черніг. князівства, була обʼєктом між­усоб. князів. боротьби. Міщани протистояли набігам половців, які в 11 ст. 7 разів спустошували цю місцевість. 1185 менські дружин­ники брали участь у мас­штаб. поході на половців під керівництвом новгород-сівер. і черніг. князя Ігоря Святославича. 1239 монголо-татар. орди хана Батия захопили, пограбували та зруйнували М. До цього місто належало черніг. боярину Феодосію. 1503 під час вій­ни з Великим князівством Литовським М. захопило моск. військо Івана ІІІ. Від 1618 — під владою Польщі. 1623 М. на­дано Маґдебур. право, що сприяло роз­витку торгівлі, ремісництва та промислів. Від 1633 — у власності воєводи А. Киселя. У 1-й пол. 17 ст. тут була фортеця з 3-ма проїз. воротами, 12-ма баштами, земляним валом і стінами з дубових колон. А. Кисіль у Менській фортеці облаштував свій замок. Жит. брали участь у козац.-селян. пов­ста­н­нях під керівництвом І. Болотникова, П. Павлюка, К. Ски­дана, Д. Гуні, Я. Острянина та Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від 1654 — сотен­не містечко, що спочатку входило до Ніжин., а 1672–1782 — до Черніг. полків. Менській сот­ні були під­порядк. понад 60 поселень. 1655 за наказом цар. влади М. з околицями подаровано брату дружини Б. Хмельницького — наказ. геть­ману В. Золотаренку. Менська сотня під­тримала пов­ста­н­ня полтав. полковника М. Пушкаря проти геть­мана І. Виговського, який мав пропольс. орієнтацію. За це він з допомогою татар., польс. і серб. на­йманців захопив М. і жорстоко роз­правився над її жителями. 1663 М. тимчасово захопив польс. король Ян ІІ Казимир Ваза. 1666 було 11 водяних млинів, за допомогою яких мололи борошно та виготовляли сукно. 1770 нараховувалося 305 вибор. козаків, 169 під­помочників і 1324 володільницьких. У Запороз. Січі був Менський курінь. Після її ліквідації козаків пере­селили на Кубань, де вони заснували станицю Староменську. 1782–96 — у складі Черніг. намісництва; 1796–1803 — Малорос., 1803–1925 — Черніг. губ.; 1782–1923 — Сосниц. пов. 1797–1923 — волосне містечко. У 18 ст. діяла козац., у 19 ст. — церк.-парафіял. школи; 1868 засн. двокласне міністер. училище, 1897 і 1911 — земські одно­комплектні школи, на поч. 20 ст. — земське ремісн. училище, 1913 — приватну жін. прогімназію; 1898 — бібліотеку-читальню. Здавна мешкало багато євреїв, завдяки яким у 19 ст. М. стала одним зі знач. торг. центрів Чернігівщини. Тут вирощували тютюн, що вивозили в різні міста Рос. імперії та європ. країн. 1857 від­крито тютюн. ярмарок. У цей час побутувала приказка: «М. — столиця тютюну». 1873 прокладено лінію Лібаво-Ромен. залізниці, якою з М., окрім тютюну, транс­портували пресоване придеснян. сіно, худобу, ремісн. вироби тощо. У серед. 19 ст. було 300 дворів, проживали 3460 осіб; 1897 — від­повід­но 924 і 6766; 1917 — 1065 і 5961. У 1913 працювали 2 парові млини, маслобійня, майстерня з виготовле­н­ня пакува­н­ня для скляної тари й сушарні для тютюну. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–25 — у складі Снов., 1925–30 — Конотоп. округ; від 1932 — Черніг. обл. Від 1923 — райцентр. 1923–66 — смт, від 1966 — місто. 1921 виникло товариство «Молодий театр». 1925 мешкали 7682 особи. 1930 від­крито МТС. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 8 вересня 1941 до 18 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 910 осіб, з них 457 загинули. У рад. період працювали цех Черніг. дослідно-екс­перим. ф-ки лозових виробів, завод сигарет. фільтрів, тютюново-ферментац. завод, коноплезавод, хлібозавод, комбікорм., маслороб. і плодоконсерв. заводи; нині — пром. під­приємства «Менський сир», «Неп­тун» (мінерал. вода «Остреченсь­ка» та без­алкогол. напої), «ЮМаК» (пере­робле­н­ня та консервува­н­ня овочів і фруктів), «М.-ПАК» (гофрокартон, гофротара), деревооб­роб. завод «М.» і с.-г. під­приємства «М.-Авангард», «Інтерагросистема», Менське під­приємство з племін. справи у тварин­ництві та фермер. госп-во «Зелений обрій». На околицях є поклади глини, піску, торфу. Декілька століть місц. мешканці за­ймаються різноманіт. нар. промислами. У М. — г-зія, заг.-осв. школа, 3 дитсадки; Менський крає­знавчий музей ім. В. По-котила, рай. художня галерея, рай. Будинок культури, Центр культури та до­зві­л­ля молоді, рай. б-ки для дорослих і дітей, дит. муз. школа; центр. рай. лікарня, лікар. амбулаторія; 2 ДЮСШ; від­діл. 3-х банків. Виходить рай. г. «Наше слово». За межами Менщини здобули популярність ансамбль пісні та танцю «Менщина», хор «Барви Придесе­н­ня» (обидва — нар.), ансамбль сучас. танцю «Сюр­приз» і цирк. колектив «Фієста» (обидва — зразк.). Щорічно проводять Троїц. ярмарок. Фестивалі: «Золотий фенікс» (благодійний), «Перлина» (дит. і юнац. творчості), «Сіверська феєрія» (цирк. мистецтва), «Чудодійні мелодії» (гармоністів і баяністів). Обʼєкти природно-заповід. фонду: заг.-держ. значе­н­ня — Менський зоологічний парк; місц. — памʼятки природи Віковий дуб-1, -2, Менська липа (усі — ботан.), Кут (77,2 га, гідрол.). Є парки ім. Т. Шевченка та ім. Героїв Небес. сотні. За 4 км від М., на березі оз. Остреч — санаторій «Остреч» і дит. оздоров. комплекс «Казковий-2». Збереглися дере-вʼяний будинок поміщика та менського голови Соломʼяника (нині дитсадок), це­гляні будівлі богадільні, лавки, де продавали церк. начи­н­ня і книги (нині магазин; обидва — 19 ст.), та залізнич. станції (1902). Діють церкви Пресвятої Богородиці та Святої Трійці громад УПЦ МП і церкви св. великомученика Юрія Пере­можця та св. преподоб. Олексія, людини Божої громад УПЦ КП. Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, памʼятники воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — церк. діяч РПЦ В. Любарський (18 ст.); історик, чл.-кор. НАНУ І. Мельникова, математик О. Капшивий, хімік П. Нагорний, фізик О. Приходько, право­знавець М. Корнієнко; письмен­ники А. Соломко, А. Аграновський (чл. СП СРСР); польс. художник, ре­ставратор А. Сталони-Добжанський; спортс­менка О. Зубковська (стрибки в довжину). З М. повʼязані життя та діяльність кобзаря 1-ї пол. 19 ст. А. Бешка (від нього П. Куліш записав і опублікував кілька дум, зокрема «Козак-нетяга Хвесько Ганджа Андибер»; див. Куліше­знавство); літературо­знавця, пере­кладача, поета Г. Кочура, прозаїка В. Мастєрової; крає­­знавців Д. Калібаби та В. Покотила; Героїв Соц. Праці Л. Без­зубенка, О. Кармазина, П. Сича.

Літ.: Калібаба Д. П. Минуле і сучасне рідного краю // Деснян. правда. 1952, 30 лип.; Його ж. Визволе­н­ня Менщини // Колгоспна правда. 1964, 13 жовт.; Його ж. Древня, але молода. Нашій Мені 900 років // Там само. 1966, 13 січ.; Його ж. Древня і молода. До 920-річчя Мени // Там само. 1986, 5 квіт.; Його ж. Мені — 930 років. 1066–1996. Історична довід­ка // Наше слово. 1996, 10 січ.; Калібаба Д. П., Соляник В. С. Наша рідна Менщина. Мена, 2003; Казіміров Д. В. З історії тютюн­ництва у Менській сотні у другій половині ХVII–XVIII ст. // Середньовічні старожитності Центр.-Сх. Європи. Чг., 2010; Його ж. Менська сотня Чернігівського полку за Пере­писними книгами 1666 р. // Сіверян. літопис. 2010. № 6; Салтан О. М. До пита­н­ня про першу літописну згадку про місто Мена Чернігівської області // Україно­знавство. 2011. № 2; Його ж. Місто Мена в історичній та науковій ретро­спективі: Наук.-докум. нарис. Х., 2013; Його ж. Історичний, хронологічний та топонімічний аналіз походже­н­ня міста Мени // Сіверян. літопис. 2015. № 2.

Д. П. Калібаба, В. О. Крутий

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю