Марчук Іван Степанович | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Марчук Іван Степанович

МАРЧУ́К Іван Степанович (12. 05. 1936, с. Москалівка Лановец. р-ну Терноп. обл.) – живописець, графік, скульптор. Батько Б. Півненко. Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1997). Нар. художник України (2002). Почес. чл. Міжнар. академії сучас. мист-ва в Римі (2006). Орден Свободи (2016). Чл. НСХУ (1988). Закін. відділ декор. розпису Львів. уч-ща приклад. мист-ва (1956; викл. К. Звіринський, О. Шатківський), ф-т кераміки Львів. ін-ту декор. та приклад. мист-ва (1965; викл. Д. Довбошинський, Р. Сельський). Працював у Києві: художником в Ін-ті надтвердих матеріалів АН УРСР (1965–68); на комбінаті монум.-декор. мист-ва (1968–84); ілюстрував ж. «Всесвіт», «Вітчизна», «Дніпро». На твор. роботі. Учасник худож. виставок від 1970-х рр. Персон. – у Києві (1979–80, 1982, 1985–87, 1990–91, 1994–95, 1998–2001, 2003–08, 2010–16), Москві (1979–80, 1988), Сіднеї (Австралія, 1989, 1993), Торонто (Канада, 1989), Нью-Йорку (1989, 1992), Детройті, Філадельфії (обидві – 1991), Вашинґтоні (1992), Далласі (1993; усі – США), Лілі (Франція, 1999), Вільнюсі (2013), Мюнхені, Берліні (обидві – 2014), Варшаві, Кракові (обидві – 2015), Львові, Брюсселі (обидві – 2016). Автор. худож. метод М. не вписувався в рамки соцреалізму, тому офіц. влада і підконтрол. їй творчі спілки не визнавали його творчості; зазнав психол. тиску й гонінь з боку органів КДБ. Емігрував до Австралії (1989), жив у Канаді (1990), США (1990–2001), періодично відвідуючи Україну, остаточно повернувся 2001. Осн. галузі – станк. живопис і графіка, керам. пластика, монум. мист-во. Започатков. у серед. 1960-х рр. спосіб вираження влас. світовідчуття втілився у наскрізному полістиліст. і політемат. циклі «Голос моєї Душі» (зокрема серія «Шевченкіана», 1982–84), що варіює новими відгалуженнями-циклами. За стилістикою, технікою виконання, колорист. вирішенням, тематикою картини систематизовано у цикли: «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета ІІ», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Розробив автор. техніку – «пльонтанізм» (нанесення фарби тонкими кольор. лініями, переплетенням яких під різними кутами досягається ефект об’ємності й світіння; таке зображення через складність філігран. виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню; уперше застосував 1972 у пейзажі). Згодом цей термін набув значення автор. твор. методу – оригін. системи світосприймання і передачі на полотні, для якого характерна асиметрія ритміч. скорочень у кольорі й штрихах (мазках), метафоричність і символізм, деформація зображень, чим досягається ефект кульмінац. напруги статич. образів; зосередження довкола тем екзистенції, буття людини, її місця у світі та проблем самопізнання. Діапазон напрямів образотвор. мист-ва, пропущених через призму самобут. світогляд. системи і екстрапольов. на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму, абстракціонізму, абстракт. експресіонізму, сюрреалізму й абстракт. сюрреалізму. Деякі роботи зберігаються в НХМ (Київ), Нац. музеї у Львові, Шевченків. нац. заповіднику (м. Канів Черкас. обл.). Про творчість М. знято д/ф «Голос моєї Душі» (1999, реж. О. Коваль). 2016 «Укрпошта» видала конверт із пошт. маркою «Скажи мені правду», засн. обл. премію ім. М. для обдаров. дітей у галузі образо­твор. мист-ва. (Див. іл. на с. 403). Тв.: живопис – «Караюсь, мучуся, але не каюсь... (Т. Шевченко)» (1964; 1-а премія конкурсу студент. робіт); монум. керам. панно – «Ярослав Мудрий», «До далеких планет» (обидва – 1971); 6 полотен для готелю «Україна» в Москві (1974); «Тіні на снігу» (1974), «Бриніли струни навесні» (1976), «Квіти мого дитинства» (1980), «Художник Р. Сельський» (1981), «Ніч у степу» (1983), «У дорозі (Автопортрет)», «Спокій на планеті», «Золоте мереживо», триптих «Монолог» (усі – 1986), «Зимова дорога» (1987), «І вітер проходив крізь тіло його», «Чорнобильська Мадонна» (обидва – 1989), «Пробудження» (1992), «Осяяння», «Сліди давнини», «Єва», «Блакитна симфонія», «І відкриються таємниці», «Так плине час» (усі – 1993), «Нерозгадані тайни», «Розірвана мелодія», «Один у просторі», «Ліричні звуки», «Скажи мені правду» (усі – 1994), «Звуки органа», «Загублені квіти», «І почув він голос давній» (усі – 1995), «Світло в її руках» (1996), «Вигравало сонце на узліссі», «І гладили очі форми творіння його» (обидва – 2000), «І розплющив місяць очі свої», «Різдвяна ніч» (обидва – 2002), «Весна уже в дорозі», «Сходить сонце над Дніпром» (обидва – 2004), «Ранкові заморозки», «Чари місячної ночі», «Таке тепле сонце весняне» (усі – 2005), «Віки торкалися його», «Народились, виросли, пішли», «Птахи у вирій полетіли» (усі – 2007), «На струнах лісу сонце виграє» (2010), «За могутнім дубом старий дім стоїть», «Десь за лісом сонце сходить» (обидва – 2012), «Копиці гріються на сонці», «Погляд проти сонця» (обидва – 2013), «Котилося сонце яром» (2015).

Літ.: Марчук Іван: Каталог. К., 1990; Іван Марчук. Життя і творчість. К., 1996; Рутковський О. Спокуса величчю // ОМ. 1999. № 1–2; Бушак С. М. Тернистий шлях Івана Марчука // Сучасність. 2000. № 2; Іван Марчук. Живопис: Альбом. К., 2000; Іван Марчук: Альбом-каталог. К., 2004; Бушак С. М. Воістину вічно живий («Шевченкіана» Івана Марчука) // Т. Шевченко в моєму житті. К., 2004; Марчук Іван. Дорога додому: Альбом. К., 2008; Іван Марчук. Погляд у Безмежність. К., 2011; Стрипко Т. Той, кому одного Всесвіту замало // ЛУ. 2011, 12 трав.; Климчук О. О. «Я єсмь…» (Іван Марчук): Есей-біографія. К., 2012; Стрипко Т. У його картинах – образ сучасного світу // Уряд. кур’єр. 2013, 30 трав.; O. Balun. Ivan Marchuk. Kunst, die Grenzen überwindet. München, 2014; Іван Марчук. «Вчора, сьогодні, … завжди»: Каталог. К., 2016; Іван Марчук. Генотип вольності: Каталог. К., 2016; Шевченкіана Івана Марчука: Каталог. Т., 2016.

Статтю оновлено: 2018